9 клас. Урок 13.

Повернення до ідеалів краси минулого.

Неокласицизм в архітектурі та живописі.

Вітаю на уроці мистецтва! Продовжуємо знайомство зі стилями і течіями в мистецтві ХХ століття. Разом із течіями авангарду», які нерідко розчаровували своїми крайнощами, виникли мистецькі напрями, що орієнтувалися на ідеали й здобутки стилів минулого. Ностальгія за старим, добрим і вічним вилилася в нові художні явища, серед яких значного поширення набув неокласицизм. 

У результаті різних трактувань цього поняття виникли розбіжності щодо його хронологічних меж.

• Пригадайте ознаки стилю класицизм в архітектурі. 

Архітектура, в якій змішуються композиційні прийоми й елементи оздоблення різних стилів, отримала назву еклектика. Одним із її прикладів в українській архітектурі є будинок «Львівської політехніки», де використано мотиви неокласицизму та італійського неоренесансу. Фасад виконано у строгих формах неокласики з портиком корінфського ордеру, інтер’єр — у дусі неоренесансу. Урочисте враження справляє вестибюль із парадними сходами й актовий зал, оздоблений подвійними колонами, каріатидами, фризом з 11 картин. 

Різновидом неокласицизму є неовізантизм. Він виявився насамперед у сакральній архітектурі. Принципи візантійського зодчества притаманні Володимирським соборам, зведеним у Києві та Херсонесі. 

Неокласицизм став реакцією проти надлишкової декоративності модерну і стилістичного «свавілля» еклектики. У прагненні затвердити основні принципи архітектурної класики представники оновленого стилю спиралися на такі типові ознаки класицизму, як врівноваженість усіх елементів композиції, пропорційність, симетричність. Водночас у спорудах використовували нові матеріали, різностильові мотиви, які збагачували національними рисами, а інколи й елементами модерну. 

Синтезом неокласицизму і модернізму став стиль арт-деко, прикладом якого в архітектурі є театр на Єлисейських Полях у Парижі (комбінація новітніх залізобетонних конструкції зі спрощеними класичними формами фасаду). Відмінні риси цього стилю найповніше виявилися в дизайні інтер’єрів меблів: сміливі геометричні форми, етнічні візерунки й багаті орнаменти, дорогі матеріали (слонова кістка, срібло тощо). 

У Німеччині та Італії часів фашизму неокласицизм використовували для пропаганди нової ідеології. Архітектура відрізнялася схематичними грубими формами й гіпертрофованою монументальністю. 

В українській архітектурі радянського періоду неокласицизм став одним із лідерів, поєднуючи традиційність з ідеями авангарду. «Пролетарська класика» 30-х років у післявоєнний період переродилася в так званий «сталінський ампір» з його гігантоманією. Адже архітектура, як і все мистецтво, мала демонструвати непохитність тогочасного устрою. Будівель у такому стилі з елементами неокласики чимало в Києві, Харкові, наприклад Будинок уряду (арх. І. Фомін, П. Абросімов) в українській столиці. У помпезних громадських спорудах зазвичай використовували античні ордери, фасади були симетричні, декор — мінімальним.  

• Визначте класицистичні риси у зразках української архітектури. 

З кінця 50-х рр. неокласицизм (або «американське відродження») розвивався переважно в архітектурі США. Один з найвизначніших його зразків — Лінкольн-центр у Нью-Йорку (архітектори Ф. Джонсон, У. Харрісон, М. Абрамовіц, Е. Саарінен). Споруди Центру утворюють суворе симетричне обрамлення прямокутної площі. Комплекс складається з 12 будинків, призначених для різних культурних заходів. 

Портрет митця. Владислав Городецький.

Багато цікавих фактів можна прочитати про Костел Святого Миколая Городецького. Ось деякі з них:

• Чеська фірма «Rieger-Kloss» отримала замовлення на виготовлення органу. Задля унікального музично інструменту створено чеськими майстрами 3945 труб діаметром від 6 до 13 міліметрів з червоного і чорного дерева та металу;

• всі конкурсні проекти споруди Миколаївського костелу були виконані як поєднання готики і романського стилю, що відповідало канонам кінця 19 століття;

• крісла в органному залі виготовлені в Івано-Франківську й максимально стилізовані під оздоблення собору;

• під храмом проходить гілка метро, що заважає слухати музику та проводити богослужіння.

Прикладом такого світлого мистецького світобачення була неореалістична творчість уроджениці Харківщини Зінаїди Серебрякової (1884-1967), яка походила з двох знатних художніх родів (Бенуа і Лансере). Жінка складної долі, вона почала малювати від щастя, а закінчила від спроби заглушити горе після втрати чоловіка, змушеної еміграції й неможливості бачити двох із чотирьох своїх дітей. 

Цей термін застосовують і стосовно так званого «наївного мистецтва», тобто спадщини майстрів, які без професійної освіти здобули світову славу. До них належать живописці Анрі Руссо у Франції, Ніко Піросмані (Піросманішвілі) в Грузії, Марія Приймаченко в Україні. Простота і щирість, пошуки «натуральної» експресії поєднувалися в них зі «спонтанними» експериментами, навмисним спрощенням художніх засобів. 

Французький художник Анрі Руссо (1844-1910), перший представник мистецтва примітивізму, який набув популярності. Його творчість відрізняється сміливістю задумів і яскравістю колірних рішень. Часто Анрі Руссо з безмежною фантазією зображує у своїх роботах екзотичну природу джунглів. 

Грузинський художник-самоук Ніко Піросмані (1862-1918) прожив трагічне життя. Довгий час його живописні твори, нерідко написані на звичайній клейонці, викликали суперечливі оцінки, адже в них відкрилося особливе, неповторне у своїй наївності, бачення світу. 

Майстриня декоративного розпису Марія Приймаченко (1909-1997) створила емоційно хвилюючий світ власних фантастичних образів — яскравих квітів (квітів-оченят), чудернацьких пташок, екзотичних звірів. «Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі...» — ось кредо української художниці. 

• Опишіть свої враження від творів майстрині. 

• Поміркуйте, як у сповненому війнами столітті хвора з дитинства художниця змогла зберегти чистий, наївний погляд на світ і знайти стільки яскравих барв. 

Михайло Бойчук і його послідовники Іван Падалка, Василь Седляр, Софія Налепінська-Бойчук прагнули до мистецтва, заснованого на українських традиціях та європейських взірцях. У часи тоталітарного режиму «бойчукістів» разом з лідером групи репресували, багато їхніх творів знищили. 

Цей єдиний офіційно дозволений стиль і творчий метод мав на меті оспівувати досягнення тогочасного державного устрою. Насправді, в мистецтві тієї доби реалістична складова не стала визначальною, радше воно було своєрідним переосмисленням класицизму. Відповідно до гасла «Мистецтво має бути зрозумілим народу» художники зображували трудові будні і щасливе життя людей, історико-героїчні сюжети, ідеалізуючи й романтизуючи дійсність. 

Цей метод перетворився на засіб нівелювання національної самобутності мистецтва. З іншого боку, чимало українських митців, що творили в рамках соцреалізму, залишили високохудожню спадщину, що увійшла до скарбниці світової культури. З-поміж них скульптор Галина Кальченко, живописці Тетяна Яблонська, Адальберт Ерделі та багато інших художників. 

Скульптор Галина Кальченко

• Якими засобами передано почуття щастя на живописних портретах українських художників епохи соцреалізму?

Ігрова сторінка

Продовжимо вивчати неокласицизм на наступному уроці. нас чекає зустріч із музичним мистецтвом неокласицизму. А на сьогодні - все. Дякую за співпрацю. 

До зустрічі!