Національні школи європейського живопису: золота доба іспанського живопису. Англія і Франція.

Вітаю на уроці мистецтва! Пригадайте, живопис якої історичної епохи ми почали розглядати на минулому уроці? Підказка у ребусі:

Поширення ідеалів Ренесансу (Відродження) Європою стало початком і причиною виникнення великих національних шкіл, що дали світові геніальних митців: художників, скульпторів, композиторів, поетів, архітекторів. Саме про національні школи європейського живопису я сьогодні вам буду розповідати.

Коріння іспанської духовної культури "золотого століття" сягає в епоху доби реконкісти — національно-визвольної боротьби іспанців з арабами, які з VIII ст. намагалися завоювати Піренейський півострів. Реконкіста, що тривала 800 років, визначала своєрідність історичного розвитку нації. У народу, який пройнявся усвідомленням своєї гідності і своєї значущості, в центрі уваги мала перебувати людина реальна і водночас героїзована.  

Вже в середньовічному живопису художники зводили простір до мінімуму, щоб наголосити на значущості і монументальності людської постаті. Глибока релігійність усіх верств іспанського суспільства і надзвичайно активний контроль з боку церкви визначили роль ідеалів іспанської культури. Можливо, саме релігійна запопадливість, іноді навіть фанатизм зумовили любов іспанців до сцен та сюжетів мучеництва з жорстокими, часом відразливими натуралістичними деталями. Втім, це враження згладжується прагненням художників зобразити на обличчях мучеників перемогу сильних людей над фізичними стражданнями, велич смерті задля справедливості. 

Іспанське Відродження не скинуло духовної диктатури церкви. Іспанії була чужа італійська свобода звичаїв епохи Відродження. Церковний контроль над способом життя іспанців, їх релігійність зумовили строгість звичаїв у країні. Звідси –  увага передусім до морального обличчя людини, а не до її тілесно-матеріальної оболонки. Іспанці тлумачили релігійні сюжети швидше у морально-стичному плані, а не використовували їх, як італійці, для утвердження гармонійної краси й фізичної досконалості людини. Нагота допускалася в мистецтві тільки при змалюванні постатей християнських мучеників, а оголене жіноче тіло взагалі не було до Веласкеса предметом зображення. 

Блискучу плеяду іспанських живописців започаткував Доменікос Теотокопулос, прозваний Ель Греко, 

оскільки він був грецького походження (1541—1614 рр.). Ель Греко, не оцінений при іспанському дворі, їде в Толедо, де стає засновником школи і виконує замовлення переважно місцевих монастирів і церков. Він малює релігійні сюжети ("Моління про чашу", "Святе сімейство"), найчастіше вівтарні образи, рідше античні ("Лаокоон"), пейзажі — види Толедо, багато портретів.  

Колір Ель Греко використовує для передачі емоцій, душевних порухів, але не намагається передати барвою справжню красу предметів. "Денне світло заважає моєму внутрішньому", — подейкують, мовив колись майстер, який працював при штучному освітленні. У глибоко своєрідному і виразному мистецтві Ель Греко, що народилося в середовищі старого, майже звироднілого кастильського дворянства і фанатичного чернецтва, багато містики, екзальтованості, несамовитості, навіть фальшивої патетики і надлому, що спонукає деяких дослідників відносити його до художників маньєристичного напряму. Ель Греко значно вплинув па формування іспанського живопису.  

Запрошую вас до перегляду відео з картинами Ель Греко: 

Визначним центром художнього життя Іспанії була Севілья, а головним живописцем її — Франціско Сурбаран 

(1598- 1664 рр.), майстер монументальної композиції та натюрморту. Для нього характерні лаконізм і виразність пластичних засобів, що особливо простежується на його натюрмортах. Художник умів виразити красу форми, фактури, кольору зображених речей. 

Найвидатніший митець "золотого іспанського віку" 

Дієго Родрігес де Сільва Веласкес 

(1599—1660 рр.). Цікаво, що у Веласкеса, типового іспанця, майже відсутні релігійні сюжети, а ті, що він вибирає, трактуються як жанрові сцени ("Христос в гостях у Марії і Марфи"), так само, як і міфологічний сюжет "Вакх", або, як частіше називають цю картину, "П'яниці". Сорок років він служив художником при дворі Філіпа IV. Але це не завадило йому йти своїм шляхом у мистецтві. 

В останні десятиріччя життя Веласкес створив три найвідоміші свої твори. "Венера із дзеркалом" — перше в Іспанії зображення оголеного жіночого тіла. Венера, яка лежить спиною до глядача, немовби замикає собою композицію, що, на думку дослідників, характерно для мистецтва бароко. Особливість картини полягає у тому, що середовище насичене повітрям. 

Груповому портрету під назвою "Меніни" (фрейліни) властиві риси жанрового живопису. Стоячи біля мольберта, сам художник (і це єдиний достовірний автопортрет Веласкеса) малює короля і королеву, відображення яких глядачі бачать у дзеркалі. На передньому плані інфанта Маргарита в оточенні фрейлін, карлиць, придворних і собаки. У дверях покою — канцлер. Обличчя інфанти, сповнене дитячої зверхності, її легке волосся, її кволе тільце у парадному вбранні — все пройняте повітрям, постаті моделюються тисячею кольорових відтінків, мазками різного напряму, густоти, розміру і форми. 

Третя з названих картин — "Прялі" — жанрова. Шукання тону, проблема передачі світла й повітря, світло-повітряного середовища, що так хвилюватиме художників XIX ст., були головними у живопису Веласкеса. 

Відеоогляд картин Дієго Веласкеса у наступному відео: 

З кінця XVII ст. образотворче мистецтво Іспанії переживає занепад, і тільки в кіпці XVIII ст., коли починає творити Франциско Гойя, іспанська держава знову набуває загальноєвропейської слави як батьківщина великих художників. 

Франциско Гойя (1746—1828) — автор портретної галереї видатних людей свого часу, знаменитих офортів із серії «Капрічос», що гостро викривали порочність світу. 

Художня мова Гойї, який мав дар колориста, — виразна, рисунок — експресивний, композиції — динамічні. Картина «Парасолька» є прикладом втілення безхмарного щастя. Яскрава колірна гама, пейзаж із блакитним небом і соковитою зеленню передають радість молодості. 

В Англії національна школа живопису виникла у XVIII ст. Найвідомішими її представниками були Вільям Хогарт, Томас Гейнсборо, Джон Констебл, Джозеф Тернер, Джошуа Рейнольдс. Художник-сатирик і карикатурист В. Хогарт у своїх творах засуджував суспільні пороки (серії картин «Модний шлюб», «Кар’єра марнотратника»), започаткувавши реалістичний напрям живопису. «Батько» англійського пейзажу Т. Гейнсборо писав ліричні краєвиди, навіяні фантазією. Створював портрети на тлі природи, підкреслюючи гармонію людини і природи. На той час англійські митці досягли досконалості в акварельному живописі. Дж. Тернер у романтичних пейзажах передавав світло, зображуючи схід і захід сонця, тумани, які потім розвинули імпресіоністи. Дж. Рейнольдс створив галерею портретів своїх сучасників, переважно представників знаті, поєднуючи риси аристократичної парадності та монументальності зі влучністю психологічних характеристик.  

Яскравим представником класичної школи був Жак-Луї Давід (1748—1825), а його знаковим твором стала картина «Присяга Гораціїв». Художники цієї школи звертаються до історичної тематики, образів античності та Ренесансу. 

Романтична школа представлена творчістю її засновника і лідера Ежена Делакруа (1798—1863). Його картина «Свобода на барикадах» є своєрідним символом свободи. У романтичних пейзажах (улюблений — марина) митці відступають від точності академічного малюнка, дають волю фантазії. 

Третя реалістична школа відома під назвою «натуралістична». Її представники намагалися не ідеалізувати дійсність, а передавати її такою, як вона є. Їх цікавить не минуле, а сучасність, насамперед буденне життя простих людей, часто знедолених. Засновником школи критичного реалізму у західноєвропейському мистецтві став Густав Курбе (1819—1877). 

У Франції в останній третині XIX — на початку XX ст. виникло нове мистецьке явище, яке назвали імпресіонізмом. Зазвичай під цим терміном мається на увазі напрям або стиль у живописі, хоча його ідеї та методи знайшли своє втілення в літературі та музиці. Історію виникнення об’єднання молодих художників, їхніх паризьких виставок, які спричинили ажіотаж і скандали, ви знаєте з попередніх класів, як і роль у цьому картини Клода Моне (1840-1926) «Враження. Схід сонця» (1872) для виникнення терміну, який випадково став назвою стилю. Першопрохідцями імпресіонізму стали Едуард Мане, Огюст Ренуар, Каміль Піссарро, Едгар Дега, Альфред Сіслей, Берта Морізо.  

Суттєвою ознакою імпресіонізму стала орієнтація на почуття, а не на розум. Об’єктом зображення обирають не предмети, події та явища, а враження від них. Живописці прагнули відобразити світ у його мінливості. Звідси — пошук виразності, інтерес до технічних деталей малярства. Імпресіоністи писали просто неба — на пленері. Це спричинило появу «ескізної» манери живопису, техніки дрібного мазка. Захоплюючись передачею повітряної перспективи, вони створювали ілюзію світла, повітря. 

Перегляньте відео з цікавою інформацією про Клода Моне:

Методи імпресіоністів знайшли продовження у творчості французьких постімпресіоністів та неоімпресіоністів. Це спричинило відкриття нових живописних технік: дивізіонізм (розділення) і пуантилізм (письмо крапками). Поль Сезанн (1839—1906) створив натюрмортний метод зображення дійсності, на відміну від пейзажного методу своїх колег-імпресіоністів. Жорж Сера (1859—1891) і Поль Сіньяк (1863—1935) писали картини в нових техніках та намагалися обґрунтувати наукову теорію кольору, використовуючи відкриття в галузі оптики. Поль Гоген (1848—1903) збагатив досягнення попередників підкреслено екзотичною декоративністю, символізмом образів. 

Перегляньте відео про Піта Мондріана: 

Із кінця 50-х років XX ст. на світовій арені та в мистецтві Європи настала епоха постмодернізму. Проте і вона була так само далека від єдності, як і попередня. На зміну художньому образу прийшли колаж, інсталяція, сучасні арт-практики. Реалізм перетворюється на гіперреалізм, коли живописні твори успішно конкурують із фотографією, ностальгія за символізмом породжує фентезі, захоплення віртуальною реальністю приводить до нет-арту. Таким чином, радикальний перегляд традицій і виражальних засобів європейського живопису і візуального мистецтва загалом триває. 

Перегляньте відео «Музей оживає», де ніби оживають картини Вінсента Ван Гога: 

Підводимо підсумки. Завершуючи сьогодні тему європейського живопису, пропоную вам відповісти на питання для самоаналізу:

Повторюємо вивчене з іграми: Гра «Правда чи брехня» і "Абстракціонізм"

Практична робота: Наслідуючи техніку постімпресіоністів, спробуйте різнокольоровими крапками зобразити в абстрактних образах пейзаж. (використовуйте фломастери або тоненький пензлик з фарбами). Наприклад:

Впевнена, що вам вдалося виконати завдання відмінно. 

На сьогодні - все. Дякую за увагу! До зустрічі!