9 клас. Урок 23.

💙💛📽 Українське кіно 📽💙💛

«Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Олександр Довженко

Вітаю на уроці мистецтва. Сьогодні мова піде про наше, українське кіно. Впевнена, ви дізнаєтесь багато цікавого! 

Українському кіномистецтву минуло вже понад 100 років! Воно веде свою історію з 1907 року, коли в Одесі було створено перше приватне кіноательє, яке поступово переросло в кінофабрику. Виникли й інші кіноосередки. Для фільмів за участю Віри Холодної — легендарної зірки німого кіно, яка народилася в Полтаві й багато знімалася в Одесі, було побудовано знімальний павільйон. 

Після націоналізації приватні установи реорганізували в державну кінофабрику, на її основі створили Одеську кіностудію, що стала центром кіновиробництва. 

У 1928 р. було відкрито кінофабрику в Києві (нині — Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка). 

Кіностудія Довженка

Одеська кіностудія

Перші кроки українського кіно — від документальних до ігрових стрічок — суголосні загальноєвропейським пошукам. Проте на відміну від країн Європи, де перевагу надавали жанрам комедії, мелодрами й авантюрного фільму, піонери вітчизняного кінематографа насамперед приділяли увагу екранізації популярних вистав, у яких грали корифеї українського театру. Наприклад, «Наталка Полтавка» (з Марією Заньковецькою в головній ролі), «Наймичка» за оперою М. Вериківського та поемою Т. Шевченка, «Москаль-чарівник» і «Богдан Хмельницький». Упродовж наступних десятиліть жанр екранізації літературної класики відігравав істотну роль в українському кіно. 

Від початку свого існування і до 40-х років XX ст. український кінематограф входив до світового кіноавангарду за кількістю знятих стрічок і майстерністю хронікально-документальних та ігрових фільмів. Візитною карткою Одеси стала стрічка «Броненосець «Потьомкін» (1925) режисера Сергія Ейзенштейна, внесена кінофахівцями до десятки найкращих фільмів світового кінематографа. Документальний фільм «Людина з кіноапаратом» Д. Вертова увійшов до скарбниці світового кіномистецтва. 

З ім'ям Дзиги Вертова, теоретика документального кіно, винахідника техніки монтажу, методу прихованої камери та інших операторських прийомів, пов’язана поява першого вітчизняного документального звукового фільму «Ентузіазм. Симфонія Донбасу». Ідеї та творчість митця, який, працюючи в Україні, розвивав авангардний напрям кінематографа, вплинули на розвиток вітчизняної і світової документалістики. Чарлі Чаплін назвав фільм «однією з найвражаючих звуковізуальних симфоній». 

З появою звуку і кольору розпочався новий етан розвитку українського кінематографа. Першою кольоровою стрічкою Національної кіностудії художніх фільмів імені О. Довженка стала комедія «Сорочинський ярмарок» (1938) режисера і сценариста Миколи Екка. 

Портрет митця: Олександр Довженко

Олександр Довженко (1894-1956) — фундатор українського і класик світового кіномистецтва, кінорежисер, письменник, художник, громадський діяч і палкий патріот. У своїй творчості О. Довженко поєднав загальнолюдські цінності з національними. Майже всі його фільми пов’язані з Україною, її історією, щирими й мудрими людьми; сповнені оптимізму щодо її духовного майбуття. Чарлі Чаплін так оцінив творчість нашого земляка: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка». 

У воєнні роки кінематографічна діяльність О. Довженка концентрується навколо документалістики. Епічна кіноповість «Україна в огні» (1943) була заборонена в часи сталінізму, а її автору не дозволили працювати в Україні. 

Портрет митця: Іван Кавалерідзе

Майже водночас із О. Довженком розпочав процес становлення як професійного кінематографіста Іван Кавалерідзе, який, маючи освіту скульптора, прийшов у кіно як художник-постановник. Фільми митця («Коліївщина» та ін.) присвячені трагічним сторінкам історичного минулого України. Він екранізував популярні українські опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка і «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. 

Як і Довженко, Іван Кавалерідзе піддавався не меншим цькуванням влади. Його картини «Злива» і «Перекоп» – це суттєвий внесок не тільки в український кіноавангард, але й у світове кіно загалом. Спираючись на винятково український історико-соціальний і літературний контекст, Кавалерідзе створював масштабні, живі стрічки, у яких гостро відчувалося бачення автора як художника. 

Він знімав усупереч установленим формам наративу та прийомів кіномови. Як і Олександр Довженко, Кавалерідзе збирав свою кіноміфологію з українського побуту та буття, із національної самосвідомості, що намагалася вижити в умовах тоталітарної влади. 

Український авангард у тридцятих роках поступово сходив нанівець, «український Голлівуд» був для москви суттєвою небезпекою, оскільки покладався на свою ідеологію, а для радянської влади не могло бути плюралізму думок і свободи творчості. Український кіноавангард потрапив під трамбувальник тотальних заборон режиму. 

Відродження українського авангарду відбулося лише під час хрущовської відлиги – і то ненадовго й не сповна. Про поетичне українське кіно 60-х та сучасне кіномистецтво України ми продовжимо вивчати на наступному уроці. А сьогодні підсумуємо вивчене і завершимо наш урок  ігровою сторінкою. 

Дякую всім за співпрацю. До зустрічі!