Embedded Files
Музика і театр епохи класицизму
Вітаю на уроці мистецтва. Продовжуємо знайомитись із мистецтвом епохи класицизму. І сьогодні мова піде про класичні музичне мистецтво і театр.
Музичне мистецтво класицизму
Музичне життя Європи в епоху класицизму — це поява перших публічних концертів, створення у столицях та великих містах музичних товариств і оркестрів. Оркестри характеризувалися розширеним складом: з них вилучили орган і клавесин, зате збільшили групи духових інструментів, зокрема додали кларнет з його м’яким тембром звучання.
У придворному ритуалі значне місце займала музика для дозвілля: касації (інструментальний ансамблевий твір типу сюїти для виконання просто неба), дивертисменти, серенади звучали під час трапез, прогулянок парком, катання на воді. Інтенсивно розвивалося любительське камерне музикування: вельможі й аристократи, отримавши модну на той час музичну освіту, охоче грали в невеликих інструментальних колективах.
Саме в цьому середовищі сформувався один із найважливіших жанрів класицизму — струнний квартет, який за глибиною і актуальністю образів, багатством музичної канви та побудовою форми спроможний змагатися із симфонією.
Опера
Друга половина XVIII ст. — час реформаторських змін в опері (інструментальну музику класицизму просто неможливо зрозуміти поза контекстом цього жанру). Вони пов’язані передусім з іменами К.В. Ґлюка і В.А. Моцарта. Перший зробив з концертної вистави, якою була опера-серіа, справжню музичну драму; другий перетворив комедію з неоригінальними поворотами сюжету на динамічну виставу з психологічно різноманітними живими персонажами.
Крістоф Віллібальд Ґлюк — німецький представник музичного класицизму, автор 107 опер. Різнобічно обдарований музикант: грав на багатьох інструментах, співав, добре знав особливості балетного мистецтва, був видатним оперним диригентом. Опера «Орфей та Еврідіка» стала маніфестом нового театру. В ній композитор відмовився від арій да капо і підсилив роль оркестру, пов’язавши характер музики зі змістом твору.
Оперна реформа Ґлюка вплинула на подальший розвиток даного жанру. Класичним зразком нового типу комічної опери є «Служниця-пані» італійського композитора Дж.Б.Перголезі, який прожив усього 26 років, але прославив неаполітанську оперну школу. Естафету Перголезі в останній третині сторіччя підхопив іще один знаменитий неаполітанець — Д. Чімароза, автор понад 70 опер. Його найкраще творіння — опера «Таємний шлюб» — витримала понад 100 постановок і сьогодні є окрасою сцен багатьох театрів світу.
Центром розвитку класичного напряму в європейському музичному мистецтві стала столиця Австрії — Відень.
Із ним пов’язана творчість найвидатніших композиторів того часу, здобутки яких були названі «віденською класичною школою».
Твори представників цієї школи вирізняються чіткою лаконічною формою, пропорційністю елементів музичної структури, виразністю тем і багатством художніх прийомів. Симфонії, сонати, концерти віденських класиків є взірцями чистої музики, яка не потребує обов’язкового театралізованого або хореографічного супроводу. Це вишукана музика для слухання, сповнена гармонії та підвищеної емоційності. Творчість композиторів віденської школи — Ф.Й. Гайдна, В.А. Моцарта, Л. ван Бетховена — належить до вершин світової художньої культури. Вона мала значний вплив на подальший розвиток музики.
Вольфґанґ Амадей Моцарт особливу увагу приділяв опері. Його творчість — ціла епоха в розвитку цього виду музичного мистецтва. За своє коротке життя він написав понад 600 творів, серед яких — понад 50 симфоній і 40 інструментальних концертів. Але саме опера визначає його стиль. Свою першу оперу «Аполлон і Гіацинт» Моцарт створив ще в 11 років, а в 14 уже диригував в театрі Мілана на прем’єрі власної опери «Мітрідат, цар Понтійський».
Далі народилися комічні опери «Удавана простачка», «Бастьєн і Бастьєнна», опера-серіа «Луцій Сулла». Постановки в Мюнхені «Удаваної садівниці» та «Ідоменея» принесли молодому композитору справжній великий успіх.
Найвідоміша опера Моцарта — «Весілля Фігаро». Її новаторство — в музичному окресленні персонажів і комічній колізії сюжету. Головний герой комедії Фігаро — енергійний і розумний, дотепний і хитрий, витончений і наполегливий. Знаменита арія «Хлопчик жвавий, кучерявий, закоханий» стала ще за життя Моцарта шлягером.
Охарактеризуйте головного героя опери за цим музичним епізодом.
Спробуйте створити невеликий шарж на образ Фігаро. Техніка виконання — олівець.
Інструментальна музика
Франц Йозеф Гайдн — австрійський композитор, автор понад 1000 творів у всіх жанрах і формах, що існували в музиці того часу. В Німеччині й Австрії він став відомим завдяки своїм ораторіям «Створення світу» і «Пори року». Натомість у США, Англії та Франції найпопулярнішими були його симфонічні твори. Гайдна часто називають «батьком» симфонії (104 симфонії) та засновником жанру струнного квартету (83 квартети), написаного для постійного складу виконавців (дві скрипки, альт і віолончель). Відкриттям цього автора вважається також форма рондо-сонати.
Склад найпоширенішого струнного класичного квартету: дві скрипки, віолончель, альт. Інструменти, які використовують у квартеті: струнні — скрипка, альт, віолончель, контрабас; дерев’яні духові — басовий кларнет, басетгорн, кларнет д’амур, шалюмо; клавішні — клавікорд, фортепіано, клавесин; мідні духові — офіклейд, валторна.
Автором шедеврів інструментальної музики стилю класицизм вважають Людвіга ван Бетховена.
Людвіг ван Бетховен — німецький композитор, який не лише зберіг основні риси класицизму (ясність, монументальність, стрункість композиції), а й значно розширив сферу образів. Музиці Бетховена притаманна неабияка енергетична напруга, збудженість почуттів, драматизм. Його творчість підсумувала здобутки епохи класицизму. Він був останнім композитором XIX ст., для якого природною формою музичного вислову був жанр сонати.
Фортепіанна соната (разом зі струнним квартетом) була головною творчою лабораторією Бетховена.
Кожен його твір — це крок уперед в освоєнні виражальних можливостей фортепіано. Він ніколи не звертався до клавесина, зате був концертним віртуозом, новатором, автором піанізму нового, героїчного стилю.
Гру Бетховена сучасники порівнювали з промовою оратора, яка вражала нечуваним динамічним натиском і технічною досконалістю. У нього фортепіано вперше зазвучало як цілий оркестр.
Театральне мистецтво класицизму
XVIII ст. часто називають «золотим століттям» театру.
Театральне мистецтво класицизму побудоване на основних принципах стилю: доцільність, порядок, гармонія, строга ієрархія жанрів (серед «високих» — трагедія, епічна поема, ода, історична, міфологічна, релігійна картини; серед «низьких» — комедія, сатира, байка, жанрова картина).
На театральних підмостках ставили трагедії П. Корнеля, Ж. Расіна і Вольтера; комедії Мольєра, сатиру Н. Буало-Депрео, байки Ж. де Лафонтена, прозу Ф. де Ларошфуко, твори Й. Гете і Ф. Шіллера.
Класицизм — мистецтво доцільності, правил і логіки, де центральне місце посідає категорія краси, що не залежить від людини та її внутрішнього світу, а головним критерієм художньої правди є розум. У класицистичних трагедіях, написаних за сюжетами з античної літератури, Старого Завіту або героїчного епосу, зображували представників знаті — королів, вельмож, героїв.
Жан Батист Мольєр
Фрідріх Шиллер
Твори «високого» жанру писали величавою, урочистою мовою. У комедіях героями були простолюдини — містяни, селяни, слуги, а сюжети автори брали цілком життєві, прославляючи ідеї монархії та служіння державі. Твори «низького» жанру писали мовою, близькою до розмовного стилю, у них викривали вади суспільства і людських характерів.
Головний конфлікт у п’єсах періоду класицизму — між пристрастю і здоровим глуздом: людина у своїх вчинках та переживаннях мусить керуватися передусім розумом. Згідно із правилами класицизму, кожен драматичний твір повинен бути цілісним з точки зору задуму й форми, тематики й мови, жанру і композиції.
Вольтер
Засновником європейської класичної комедії був французький комедіограф, актор і театральний діяч, реформатор сценічного мистецтва Жан Батіст Поклен (театральний псевдонім — Мольєр). Спираючись на традиції народного театру і досягнення класицизму, він створив жанр соціально-побутової комедії. У своїх п’єсах Мольєр змальовував життєво достовірні образи, висміював станові забобони аристократів, обмеженість буржуа, святенництво дворян, викривав лицемірство.
Найбільш зрілим утіленням комедії моралі визнані твори великого французького драматурга П’єра де Бомарше «Севільський цирульник» і «Одруження Фігаро», що стали основою опер В.А. Моцарта і Дж. Россіні. У своїх п’єсах автор продемонстрував майстерну побудову діалогів, розвиток інтриги та гостру соціальну сатиру.
Італійська класицистична комедія розвивалася у Венеції, що була столицею карнавалів, театрів і безтурботних веселощів. Велику роль в оновленні італійської сцени відіграли драматурги К. Ґольдоні і К. Ґоцці. Карло Ґольдоні — автор 267 п’єс, творець національної італійської комедії — здійснив реформу драматургії і театру, ввів у театральні постановки реалістичну драматургію з живими характерами, дотепною критикою вад суспільства. Карло Ґоцці — автор жанру казки-ф’яби для театру з мотивами фольклору та елементами комедії дель арте: «Любов до трьох апельсинів», «Турандот» та ін.
Видатний англійський драматург XVIII ст. — Річард Брінслі Шерідан, автор комедії «Школа лихослів’я». У ній виразно окреслено об’єкт сатири — конкретне суспільство і конкретне соціальне явище — лихослів’я. У період класицизму в Англії зародився новий жанр театрального мистецтва — драма, а теоретичне обґрунтування він отримав у Франції (праці Д. Дідро).
Засновниками класичної трагедії вважають П’єра Корнеля та Жана Расіна, які втілили «золоте» правило класичної драми — єдність місця, часу та дії. Французький театр, керуючись смаком придворної публіки, переніс на сцену ідеали абсолютизму, створив тип героя, який підпорядковує свої почуття інтересам держави, бореться за честь і славу.
П'єр Корнель
Цікаво знати, що актори епохи класицизму діяли, грали, переживали на сцені, але не перевтілювалися — залишалися собою в усіх ролях, тому їх ретельно підбирали під кожного героя спектаклю. Героїв поділяли на позитивних — як приклад для наслідування і негативних — як моральний урок глядачам.
Підсумуємо вивчене:
Назвіть характерні риси музичного мистецтва стилю класицизм.
Яку школу називають «віденською» та хто входив до її складу?
Які музичні жанри сформувалися у творчості композиторів-класиків?
Назвіть найяскравіші твори композиторів стилю класицизм. У чому полягає заслуга кожного представника «віденської школи»?
Розкажіть про закони і принципи театрального мистецтва стилю класицизм.
Назвіть імена видатних драматургів того часу.
Розкажіть про свої враження від уроку.
Мистецький практикум
Оберіть один із трьох варіантів і виконайте завдання:
а) розробіть протягом місяця невеликий проєкт на тему «Шедеври стилю класицизм», об’єднавшись у групи.
Перша група — «Мистецтвознавці»: проведіть аналіз високих досягнень стилю в різних видах мистецтва.
Друга група — «Художники»: доберіть ілюстрації, на яких зображено шедеври стилю в кожному виді мистецтва, та оформте презентацію разом із мистецтвознавцями.
Третя група — «Сценаристи»: придумайте сценарій шкільного вечора за темою проєкту, використавши шедеври музики класицизму як музичне оформлення;
б) підготуйте афішу театрального спектаклю, поставленого за мотивами драматичних творів стилю класицизм;
в) створіть диск під назвою «Шедеври класицизму», записавши на нього музику, що вам найбільше сподобалася.
Дякую за співпрацю. До зустрічі.
Page updated
Google Sites
Report abuse