9 клас. Урок 15.

Постмодернізм

Постмодернізм — загальний  культурний знаменник другої половини XX ст. Він зародився в 60-70-х роках як антитеза модернізму, реакція на кризу його ідей. 

Під впливом технічного прогресу, засобів масової комунікації постмодернізм сформувався в самостійний мистецький напрям, що охопив різні художні стилі, течії. 

Деякі фахівці вважають, що постмодернізм бере свій початок з авангардної течії 20-х років дадаїзму (дада), якому притаманні ірраціональність і безсистемність. Із несправедливістю суспільного життя дадаїсти намагалися боротися уявною нісенітницею, абсурдним змістом своїх творів. 

Поширеними формами дада стали колаж, асамбляж із його компонуванням різних об’ємів, фотомонтаж і редімейдс — предмети утилітарного вжитку, представлені на художній виставці як твори мистецтва. 

Перші реді-мейдс виставив у просторі художньої експозиції в Нью-Йорку 

Марсель Дюшан (1887-1968).

Скандально відомим з-поміж них стало колесо від велосипеда, укріплене на табуреті. Дюшан не входив до групи дадаїстів, однак епатажний дух дада був йому притаманний, мабуть, як нікому. Реді-мейдс стверджували новий погляд на річ: ніяка мальовнича копія не може показати предмет краще ніж він сам, тому простіше продемонструвати оригінал, ніж прагнути зобразити його. Згодом М. Дюшан виставив у Парижі репродукцію «Мони Лізи» з примальованими вусами. 

Межа між мистецтвом і немистецтвом почала руйнуватися. Реді-мейдс стали символом кордону між культурою і посткультурою. 

На зміну заздалегідь продуманій композиції прийшли «закони випадковостей». Показовими щодо цього є колажі, асамбляжі та скульптури Ганса (Жана) Арпа (1886-1966), вони здавалися дивними, однак, за показовою несерйозністю крилася глибока творча проникливість митця. 

ГансАрп. Колаж (зліва). Заплющені й відкриті очі (посередині). Крилате створіння (справа) 

Які ж типологічні ознаки постмодернізму? Цей напрям визначити складно, оскільки його прояви достатньо різноманітні. Насамперед постмодернізм характеризується радикальним розривом із традиційним мистецтвом і авангардними модерністськими течіями, зрозумілими лише небагатьом. Під гаслом «Мистецтво — в життя!» сфера художньої творчості стає гранично відкритою для включення фрагментів життєвого простору. Професійне мистецтво і масова культура співіснують в єдиному художньому середовищі, долаючи відстань між елітарним і пересічним споживачем. Замість художніх творів виникають естетизовані об’єкти — артефакти й арт-практики. Автори запозичують готові форми, походження яких не має значення: від предметів побуту, інколи викинутих на смітник, до шедеврів світового мистецтва. 

Свобода самовираження митця нічим не обмежувалася. Згідно з принципом «все дозволено» стихія ірраціонального виходить з-під контролю розуму. Відбувається відчуження віртуальної реальності від справжньої, адже в постмодерністській картині світу заперечується сама можливість відображення дійсності в художніх творах. Демонстрації і театралізації авторами своїх творінь мають епатажний характер. Замість пафосу в мистецтві панує іронія над навколишнім світом і над самим собою. 

Суміш таких ознак підштовхувала дослідників до твердження про «кінець мистецтва». Проте новаторські прийоми творчості сприяли виникненню нових стилів, а саме: 

абстрактного експресіонізму, поп-арту, кінетичного мистецтва, мінімалізму, концептуального мистецтва.

Ідеолог абстрактного експресіонізму і один із творців «живопису дії» Джексон Поллок (1912-1956) дотримувався абсолютної спонтанності у творчості. Він ходив по полотну, розстеленому на підлозі, і розхлюпував фарби з пензлів або з продірявленого відра. Саме через цю крапельну техніку «дріппінг» живописець отримав прізвисько Джек Розбризкувач. 

Наприкінці 50-х рр. в Англії виник поп-арт (скорочено від «популярне мистецтво»). Представники цього напряму проголосили своєю метою «повернення до реальності», але вона була опосередкована мас-медіа. Джерелом натхнення для митців стали глянцеві журнали, телебачення, кінематограф, реклама, фотографія, упаковка. Поп-арт повернув предмет у мистецтво, але вжитковий, а не опоетизований художнім баченням. Колаж став головним технічним прийомом цього стилю. 

Спалахнувши в Європі, поп-арт швидко перелетів через океан і в Нью-Йорку в супроводі блиску бродвейської реклами став справжньою зіркою нового стилю. Поп-арт звертався до образів, які заповнювали щоденне життя американців: гамбургери й кока-кола, комікси й автомобілі, політичні діячі й знаменитості. До п’ятірки найвідоміших представників поп-арту входили Енді Ворхол, Роберт Раушенберг, Рой Ліхтенштейн, Клас Ольденбург, Джеймс Розенквіст. Вони створили своєрідну вельми строкату калейдоскопічну «галактику» масової культури. 

Джеймс Розенквіст. Фаренгейт 1982 

Рой Ліхтенштейн. У машині. Зображення № 37 

Рой Ліхтенштейн. Бітлз 

Майстри поп-арту реабілітували світ краси банальних речей, які залучали до композиції разом з фотографіями, газетними або журнальними ілюстраціями, кінокадрами. Проте початковий образ предметів масового виробництва художники парадоксально перетлумачували, змінюючи середовище, масштаб, колорит. 

Рой Ліхтенштейн: В стилі Пікассо.              Інтер'єр кімнати.                                    Вибух.                             Готовність.

На основі коміксів і мультфільмів створював картини Р. Ліхтенштейн. Р. Раушенберг комбінував живопис і скульптуру в єдиній композиції. К. Ольденбург присвячував свої скульптури речам повсякденного вжитку, проте незрівнянно їх збільшував (гамбургер, ґудзик, прищіпка, голка з ниткою, воланчик для бадмінтону, пила тощо). 

Ольденбург. Воланчик.

Ольденбург. Ложка.

Ольденбург. Кеглі.

Ольденбург. Прищіпка.

Ольденбург. Щітка..

Енді Ворхол (1928-1987) — культова особистість сучасного мистецтва. 

Ворхол мав українське походження (справжнє ім’я — Андрій Воргола). Народився в родині лемків, його батьки емігрували до США з карпатського села Мікова (нині — територія Словацької Республіки). Діапазон творчості майстра поп-арту вмістив у себе експериментальні проекти в живописі, літературі, дизайні, кінематографі (брав участь у продюсуванні більш ніж 500 кінострічок). Для своїх картин художник обрав тему рекламування американських продуктів. 

Своєрідною іконою стилю стало зображення банок супу фірми «Кембелз» і «Кока-коли». Він також створював типові для поп-арту портрети відомих політиків, зірок Голлівуду і представників масової культури: Мерилін Монро, Елізабет Тейлор, Елвіса Преслі та ін. Внесок Ворхола у становлення сучасного мистецтва, насамперед, полягає в тому, що він перший став тиражувати свої роботи, виконані в техніці шовкографії. Картини Енді Ворхола майстерно розкривають порожнечу і безликість західної культури масового споживання. 

Всі ми звикли, що скульптура нерухома. 

Проте представники кінетичного мистецтва спробували подолати її статичність. 

Естетика кінетизму спирається на рух форм — основний засіб виразності, доповнений інколи звуковими ефектами. Легкі рухові установки, сконструйовані з металу, скла або інших матеріалів, що з’єднано зі світловими пристроями, отримали назву мобілів. Вони приводяться в рух коливаннями повітря або різними двигунами. Найпростішими мобілями є фігурки з дроту (тварини, циркові акробати) Александра Колдера. На відміну від традиційної скульптури з мармуру чи дерева вони подібні «малюнкам у просторі». 

Ідею кінетизму одним із перших реалізував Володимир Татлін у проекті пам’ятника III Інтернаціоналу. Форми всередині його моделі мали обертатися навколо осі (куб — один оберт на рік, піраміда — один оберт на місяць, циліндр — один оберт на добу). 

Швейцарський скульптор-кінетист Жан Тенглі свої композиції створював із металобрухту і промислового сміття. Знаменитий паризький «Фонтан Стравинського» він виконав разом із дружиною Нікі де Сент-Фалль. За допомогою спеціальних механізмів 16 скульптур-мобілів рухаються під музику композитора. Прийоми кінетизму широко застосовують в організації різних виставок, шоу, в сучасному оформленні міського середовища. 

Жан Тенглі

Жан Тенглі

Жан Тенглі

Представник кінетизму Ніколя Шоффер став одним з основоположників кібернетичного мистецтва. Спочатку він створював динамічні скульптури, а потім висунув утопічну, але привабливу, ідею проекту цілого кібернетичного міста. 

Американського художника корейського походження Нам Джун Пайка, творця відео-роботів, вважають піонером відеоарту — напряму медіа-мистецтва, що використовує для вираження художніх концепцій відеотехніку. 

Лідер оп-арту Віктор Вазарелі досягав оптичних тривимірних ефектів за допомогою геометризованих абстракцій із контрастних частинок і смуг. Він експериментував з кристалічними формами й решітчастими структурами. За рахунок змін кольору і форми фігури наче вигиналися, в іншому разі — ніби мерехтіли. 

Для посилення візуальних ефектів сучасні кінетисти використовують не лише модулі, а й ґвинтові конструкції, дзеркала, растрові структури, прийоми програмування і автоматичного управління з підсвічуванням. Оптичні мотиви нині популярні серед модельєрів: тканини ефектно переливаються під час руху людини. 

В архітектурі, образотворчому та музичному мистецтві набув розвитку мінімалізм. Цей творчий метод характеризується економією засобів виразності, уникненням прикрас, простотою форм. 

Мінімалізм у музиці — це не стільки стиль, скільки композиторська техніка, для якої характерні численні й довготривалі повторення обраної звукової моделі (звуку, акорду, частіше мотиву з мінімумом варіацій) або стан спокою (гул басів); консонантна гармонія; стійкий ритм. Завдяки цьому музика набуває медитативного характеру. «Музика мінімалізму не для того, щоб її слухати, а для того, щоб не звертати на неї ніякої уваги»,писав її першовідкривач ексцентричний Ерік Саті. 

У живописних творах у стилі мінімалізму переважають монохромність, геометризм, самостійну роль відіграє освітлення, розміщення артефактів у просторі. Відомий сучасний український художник Анатолій Криволап є майстром нефігуративного живопису. Його картини, що ставлять цінові рекорди на світових аукціонах, вражають експресією кольору і неповторним авторським стилем, що має риси мінімалізму. 

Френк Стела. Hagmatana III 

Анатолій Криволап. Степ 

Анатолій Криволап. «На горі» 

Анатолій Криволап. 

Одним з явищ сучасності є концептуальне мистецтво. Воно кидає глядачеві інтелектуальний виклик, змушуючи замислитися над авторським задумом, сенсом. Концептуалісти ставлять своїм завданням матеріальне втілення певної художньої ідеї (так званого концепту). Одним із засновників концепт-арту став Джозеф Кошут. Американський художник вважав, що «мистецтво — це сила ідеї, а не матеріалу». Класичним взірцем концептуалізму вважається його композиція «Один і три стільці», що включає стілець, його фотографію і опис зі словника. Яскравим представником українського концептуалізму є Олег Тістол, картини якого передбачають інтелектуальне осмислення побаченого. 

Джозеф Кошут. Один і три стільці 

Олег Тістол. Арарат 5 

Мистецтво епохи постмодернізму дедалі більше перетворюється на арт-діяльність, виробництво або конструювання художніх чи музичних «продуктів», що поєднують інтелектуальний задум і елементи, власне, мистецького твору. На відміну від модернізму, постмодернізм менш елітарний і більш орієнтований на комерцію, масове споживання. Слова «художній образ», «твір» у постмодернізмі витісняються й замінюються на «симулякр». 

Провідним видом художньої творчості стає інсталяція — просторова композиція з найрізноманітніших речей, зазвичай, побутових предметів, і сучасних технологій (кіно, відео, інтернет). Художній простір інсталяцій актуалізує смисли і почуття, глядач бачить буденне вже інакше — як оригінальний арт-об’єкт. 

Бернар Прас. Інсталяція-алюзія на роботу Е. Мунка 

Основні види інсталяцій: звичайні (предметні), віртуальні та відеоінсталяції. Вони можуть бути стаціонарними, виставленими в галереях, і тимчасовими, що експонують просто неба. З-поміж них є відверто скандальні. У містах набули популярності світлові інсталяції: сяючі об’єкти надають святкового вигляду залам, вулицям. Складні арт-інсталяції (ілюмінації) можуть репродукувати шедеври живопису, архітектури. Це захоплююче дійство заворожує своєю фантастичною красою. 

До новітніх театралізованих форм мистецтва дії належать перформанс, хепенінг, флешмоб. Перформанс — це короткий спектакль, спланований у певному місці й у певний час. Від традиційного театру він відрізняється імпровізаційністю — є певний сюжет, але немає написаних ролей. У хепенінгу імпровізація стає тотальною: немає навіть сценарію, планується лише початок дії, а продовження і кінець — непередбачувані, адже до дії активно залучають глядачів. Заздалегідь зібрані учасники флешмобу (чи арт-мобу) здійснюють попередньо обговорені масові акції. В усіх цих арт-практиках наголос зміщено з результату на процес, їх проводять на вокзалах, в аеропортах, великих магазинах. 

Музична культура епохи постмодернізму 

У музичній культурі епохи постмодернізму співіснують і поєднуються різні стилі, у творчості здійснюється перехід від музичного твору до музичної конструкції. Композитори пропонують багато нових ідей, звертаються до діалогу традиційного та інноваційного, до синтезу мистецтв. Автори академічної музики також приділяють увагу візуалізації і комунікації з публікою, наприклад, застосовують театральні прийоми у виконавстві (переміщення оркестрантів і хористів під час виконання не викликає нині здивування). 

Американський композитор-новатор Джон Кейдж (1912-1992), став творцем алеаторики — «невизначеної музики», у якій важлива роль належить випадковості. Найрадикальніші його композиції «Уявний ландшафт №4»  для 12 радіоприймачів, а також «4'33"» для фортепіано, суть якої в тому, що піаніст на сцені не грає нічого впродовж вказаного в назві твору часу. 

Альфред Шнітке (1934-1998) першим обґрунтував і втілив у своїх творах концепцію «полістилістики» — визначальну для музичного постмодернізму. Вона передбачає цілеспрямоване поєднання відмінних стильових елементів, цитат і алюзій (натяків). Відкритість композитора до безмежного світу музичних стилів, застосування «музичних колажів», надали можливості інтегрувати «низьке» і «високе», «банальне» і «вишукане». Важливу роль у становленні полістилістики зіграла кіномузика А. Шнітке з її ілюстративністю, шлягерністю. 

Із 60-х рр. завдяки опануванню новітніх європейських стилів відбувся прорив української музики на світову арену. У творчості спостерігають такі прояви постмодернізму, як звернення до стилів минулих епох, вільне використання новітніх засобів виразності, різних технік, способів розвитку. У межах медитативного варіанту постмодернізму розквітла естетика тиші з культом піано, пауз. Найяскравіше вона виявилася в музиці Валентина Сильвестрова, зокрема — у вокальному циклі «Тихі пісні». 

Українські композитори активніше звертаються до візуальних мистецтв. Унікальною в цьому плані є музика Лесі Дичко. Також спостерігається тенденція до камерності. Одночастинні камерні симфонії Євгена Станковича стали зразковими в цьому жанрі. Його камерну Симфонію № 3 включено Міжнародною трибуною композиторів при ЮНЕСКО до списку десяти кращих симфоній світу (за 1954 р.). У Симфонієтті (маленькій симфонії) втілено образ юності, який постає в обрамленні цитат з музики Л. Бетховена, Й.-С. Баха. 

Технічний прогрес сприяв розвитку електронної музики, яка проникає і в академічну сферу, і в естрадну. Композиції створюють за допомогою електронних засобів, синтезаторів, комп’ютерів. Перші такі твори були змонтовані французьким звукорежисером П’єром Шеффером. Він створив серію етюдів із записами конкретної музики, вони використовуються в різних видах популярної музики (рок, поп, хіп-хоп, реп тощо). Картина досягнень у царині музичної культури постмодернізму буде незавершеною без згадки про численні течії сучасної рок- і поп-музики. 

Отже, постмодернізм, що пронизує сучасне мистецтво, кидає виклик звичним підходам, методам, типам художнього мислення і цінностям. 

Підсумуємо вивчене:

1. Назвіть основні ознаки мистецтва постмодернізму. 

2. Порівняйте інсталяцію і картину, перформанс і театральну виставу. 

3. Які мистецькі стилі виявилися в епоху постмодернізму? Схарактеризуйте з них той, що зацікавив найбільше, на прикладі конкретних творів. 

4. Самостійно дослідіть українську музику періоду постмодернізму. 

5. Колективна робота. Створіть новорічно-різдвяну арт-інсталяцію для святкового оформлення класу, школи. За бажанням використайте реді-мейдс. 

Дякую за співпрацю. До зустрічі!