8 клас. Урок 19.

Музичне і театральне мистецтво бароко

Вітаю на уроці мистецтва! Продовжуємо вивчати мистецтво епохи бароко. Пригадайте, які види мистецтва ми вже розглянули на попередніх уроках?

Сьогодні ми розглянемо музичне і театральне мистецтво епохи бароко:

Барокова музика

У добу бароко поряд з іншими видами мистецтва бурхливо розвивалася музика. У музичному мисленні відбувся знаменний перелом: поліфонічне багатоголосся змінилося гомофонно-гармонічним складом, що зумовило розквіт мистецтва імпровізації, вершинами якого зазвичай вважають творчість Й.С. Баха і Ґ.Ф. Генделя. 

Зміни торкнулися й уявлень про церковну музику, з допомогою якої композитори прагнули не стільки відвернути людину від земних пристрастей, скільки розкрити складність її душевних переживань. З’явилися твори, написані на релігійні тексти, але не призначені для обов’язкового виконання в церкві: кантата й ораторія. Зросло значення світської музики: вона звучала при дворі, в салонах аристократів, у громадських театрах. 

В інструментальній музиці теж зародилися нові жанри, наприклад, інструментальний концерт. Скрипка, клавесин, орган поступово перетворилися на сольні інструменти. Музика, написана для них, давала можливість проявити талант не тільки композитору, а й виконавцю. Композитори XVII—XVIII ст. зазвичай не лише писали музику, а й віртуозно грали на інструментах та займалися педагогічною діяльністю. Серед відомих творців барокової музики виділяють Й.С. Баха, Ґ.Ф. Генделя, А. Вівальді, А. Скарлатті, К. Монтеверді, Р. Кайзера, Ж.-Б. Люллі, А. Кореллі, Г. Перселла, Д. Букстехуде та інших. 

Клаудіо Монтеверді

Георг Фрідріх Гендель

Жан Батіст Люллі

Генрі Персел

Йоган Себастьян Бах

Антоніо Вівальді

Основним музичним інструментом доби бароко в духовній та камерній світській музиці став орган. Значного поширення також набули клавесин, лютня, барокова гітара, колісна ліра, віола, барокова скрипка, віолончель, контрабас, а також дерев’яні духові інструменти: флейта, кларнет, гобой, фагот. 

Творчість композиторів бароко

Серед світських музичних жанрів раннього бароко провідне місце займає опера. Італійський композитор Клаудіо Монтеверді, видатний майстер мадригалів та мотетів, в опері став засновником речитативного стилю. 

Найвідоміша його опера «Орфей» (1607 р.) продемонструвала безліч прийомів і технік, які згодом почали асоціюватися з новою композиторською школою. У цій опері, наприклад, вперше з’явилася увертюра, а оркестрова музика не просто супроводжувала спів, а й сама розповідала про події, які відбувалися на сцені, та переживання персонажів. 

Зріле бароко відрізняється від раннього поширенням нового стилю і музичних форм, особливо в опері. Француза Жана-Батіста Люллі вважають творцем ліричної трагедії. Його музична мова характеризується ясністю гармонії, енергійним ритмом, чіткістю членування форми, чистотою фактури. 

Засновником римської скрипкової школи був Арканджело Кореллі — один із творців жанру кончерто гроссо (великого концерту). 

У такому концерті зазвичай брав участь ансамбль інструментів або оркестр, звучання якого чергувалося із сольними партіями. Ще при житті Кореллі отримав прізвисько Аркомеліо Ерімантео. Аркомеліо розшифровується як: арко – смичок, мело – співати, тобто “смичок, який співає”; і друге слово означало найвищу гору в Аркадії, у переносному значенні “Олімп”. “Смичок, який співає, Олімпієць” – дуже висока оцінка майстерності скрипаля. 

В Англії найяскравішою фігурою зрілого бароко вважається Генрі Перселл, автор близько 800 творів різних жанрів, зокрема першої опери англійською мовою — «Дідона і Еней». Сучасники називали його " Британським Орфеєм". Його ім’я в історії англійської культури стоїть поруч з великими іменами В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ч. Діккенса.

Мистецтво Перселла, яке виросло на багатому ґрунті англійської культури, що ввібрала кращі музичні традиції Франції та Італії, залишалося для багатьох поколінь одинокою, недосяжною вершиною. Творчий геній Перселла найяскравіше розкрився у сфері театральної музики. Композитор написав музику до 50 театральних постановок. Перселл – один з найбільших композиторів-піснярів. Деякі пісні ще при його житті придбали Всеанглійську популярність. 

Особливий внесок у розвиток інструментального концерту і барокових сонат зробив Антоніо Вівальді - італійський композитор, диригент, скрипаль-віртуоз, педагог та католицький священик. 

Своєю творчістю вплинув не тільки на сучасних йому італійських композиторів, а й на зарубіжних музикантів. Автор 40 опер, ораторій, понад 500 концертів, Вівальді найбільше відомий своїми скрипковими та інструментальними концертами. Найвідоміший та найпопулярніший його твір – Concerto grosso “Чотири пори Року” для струнного оркестру. 

Йоганн Себастьян Бах, німецький композитор, органіст і скрипаль, узагальнив досягнення музичного мистецтва перехідного періоду від бароко до класицизму, а в майстерності поліфонії не мав собі рівних серед сучасників. Протягом життя Бах був найбільше відомий як першокласний органіст, викладач та композитор органної музики. Творча спадщина Й.С. Баха надзвичайно велика й охоплює понад тисячу вокально-драматичних та інструментальних композицій. 

Георг Фрідріх Гендель – одне з найбільших імен в історії музичного мистецтва.

Видатний композитор епохи Просвітництва, він відкрив нові перспективи в розвитку жанру опери і ораторії, передбачив багато музичних ідей наступних століть, зокрема – оперний драматизм К.В.Глюка, громадянський пафос Л. ван Бетховена, психологічну глибину романтизму. «Ви можете зневажати кого і що завгодно, – говорив Б.Шоу, – але ви безсилі перечити Генделю». 

Театральне мистецтво бароко

У театрі бароко процвітали оперні вистави, що являли собою тісну інтеграцію різних видів мистецтва. У XVIII ст. сформувалися такі жанри, як опера-серіа (серйозна опера) та опера-буффа (комічна опера). Справжнім шедевром того часу стала комедійна п’єса Мольєра «Тартюф», написана у 1664 році і поставлена майже всіма театрами світу. У багатьох країнах було побудовано оперні театри. Першу будівлю такого театру спорудили у Венеції в 1637 році. Але іноді вистави влаштовували просто на територіях розкішних барокових парків та садів. Наприклад, сади Версалю у Франції були місцем не тільки для розваг придворних, але й для театральних постановок. 

Театр бароко орієнтувався на масового глядача: мова стала простішою, зрозумілішою, а теми — близькими для широкого загалу. Використовуючи символіку, пишні костюми та ефектні декорації, актори й постановники спектаклю прагнули викликати емоції в тих, хто переглядає дію на сцені. У театрі бароко грали не тільки чоловіки, а й жінки, костюми яких були особливо яскравими, оздобленими пір’ям та блискітками. 

Підсумуємо вивчене:

Поповніть ваше електронне портфоліо музичними шедеврами бароко. За бажанням створіть власний диск під назвою «Музика бароко». 

Дякую за співпрацю. До зустрічі!