9 клас. Урок 20.

Жанри і стилі кіно (продовження)

Вітаю на уроці мистецтва! Продовжуємо знайомитись із жанрами та стилями кіномистецтва. Погляньте на схему та пригадайте, які з них ми вже розглянули на попередньому уроці.

Окрім згаданих уже комедії і мелодрами, до жанрів літературно-театрального походження належить фільм-казка. Позначення жанру як «музична комедія» зазвичай застосовують до екранного продукту, сценічним прототипом якого була оперета.

Мюзикл також було перенесено на кіноекран з театральних підмостків. Ці музично-сценічні жанри містять багато пісень і танців, адже саме через зміст вокальних і хореографічних номерів розвивається сюжет. Обов’язково присутні красиві костюми й декорації, елементи мелодрами і часто «хеппі енд».

До кіномюзиклів, що стали класикою жанру і відзначені преміями «Оскар», належать: «Вестсайдська історія» — кіноверсія бродвейського мюзиклу Леонарда Бернстайна (реж. Роберт Байз і Джером Роббінс), «Звуки музики» композитора Річарда Роджерса (реж. Роберт Уайз), «Моя чарівна леді» композитора Фредеріка Лоу (реж. Джордж Кьюкор) за «Пігмаліоном» Бернарда Шоу.

З-поміж музичних фільмів є екранізації не лише оперет і мюзиклів, а й опер: «Чарівна флейта» (реж. Інгмар Бергман) і «Дон Жуан» В.-А. Моцарта; (реж. Джозеф Лоузі) «Травіата» і «Отелло» Дж. Верді (реж. Франко Дзеффіреллі); «Кармен» Ж. Бізе (реж. Франческо Розі); «Ріголетто» Дж. Верді та «Мадам Баттерфляй» Дж. Пуччіні (реж. Жан-П’єр Поннель).

Зверніть увагу на вокальну майстерність відомих співаків. У вільний час подивіться оперні екранізації Ф. Дзеффіреллі. Чи згодні ви з висловлюванням видатного режисера: «В опері живе тільки правда»?

Портрет митця: Ендрю Ллойд Вебер.

Ендрю Ллойд Веббер — сучасний англійський композитор, який досяг вершин визнання на ниві музичного театру. Деякі з його 13 мюзиклів з величезним успіхом ставлять на сцені впродовж багатьох років, а кілька пісень стали справжніми хітами. Пригадайте, які мюзикли і рок-опери Вебера ми вивчали у попередніх класах?

Постановка рок-опери «Ісус Христос — суперзірка» (1971) на лібрето Тіма Райса внесла кардинальні зміни в розуміння поняття «мюзикл».

Тут немає драматичних елементів, все засновано на речитативі й вокалі. Рок-музика з’єдналася з класичною історією про останні сім днів життя Ісуса, яка розповідається лишень за допомогою пісень. Твір став суперхітом.

Мюзикл «Кішки» (1981, відеоверсія 1998, реж. Девід Маллет) створено за мотивами віршів Т.С.Еліота, які композитор знав з дитинства. Твір побив усі можливі рекорди популярності, визнання підкріплювалося преміями, численними нагородами.

Дія відбувається на щорічному котячому балу. Яскраві образи виникають завдяки вражаючим костюмам і складному гриму, «котячим» інтонаціям у музиці й головне — танцям. Саме вони перетворюють мюзикл на феєричне шоу, в якому рухи акторів імітують витончену грацію справжніх тварин.

У мюзиклі «Привид опери» (1986, фільм 2004, реж. Джоел Шумахер) за однойменним романом Гастона Леру партію головної героїні Крістіни було створено для голосу дружини композитора Сари Брайтман.

Історія про загадкову істоту, що живе під Паризькою оперою, поєднує риси детектива і трилера. Мюзикл здобув понад 50 нагород, поставлений у 18 країнах світу.

Сюжет біографічного фільму «Евіта» (фільм 1997, реж. Алан Паркер) за мюзиклом Ендрю Ллойда Веббера (1978) присвячений дружині президента Аргентини Евіті Перон, яка стала духовним лідером нації. Композитор показав необмежені можливості жанру, довів, що йому доступні серйозні теми.

Фільм отримав три премії «Золотий глобус»: за кращий фільм у жанрі комедія/мюзикл, кращу жіночу роль, яку зіграла співачка Мадонна, та оригінальну пісню («You Must Love Ме»), яка також здобула премію «Оскар ».

Які ж мистецькі стилі й течії виникли у кіномистецтві XX ст.?

У 20-30-х роках у Франції на противагу комерційному кінематографу виникають напрями авангарду. «Перший авангард» — імпресіонізм — розвивався під впливом однойменного стилю живопису. Кіноімпресіоністи активно знімали не лише в павільйоні, а й на пленері. Такий недолік німого кіно, як відсутність звуку, перетворювався режисерами на перевагу, як у фільмі Луї Деллюка «Лихоманка». Без титрів можна зрозуміти, емоційно пережити зміст, адже кіномова нагадує модний тоді в літературі «потік свідомості».

Деллюк. Лихоманка.

Син видатного художника-імпресіоніста Жан Ренуар зняв фільм «Донька води», де подібно до батька, передав красу французької природи. В авангардних фільмах жінка-режисер Жермен Дюлак спробувала створити візуальне відображення інструментальних творів, — «музики для очей»: «Платівка 927» на музику Ф.Шопена, «Арабеска» і «Тема з варіаціями» на музику К. Дебюссі.

Ренуар. Донька води.

Представники «іншого авангарду» знімали так зване «чисте кіно». Фільм абстракціоніста Фернана Леже «Механічний балет» на музику В.Саті нагадує його картини: панує ритм абстрактних фігур без сюжету.

Леже. Механічний балет.

Експресіонізм у кіномистецтві започаткував знаменитий трилер Роберта Віне «Кабінет доктора Калігарі». За допомогою гротескно перебільшеної жестикуляції й міміки акторів, далеких від реальності геометризованих декорацій, контрасту світла і темряви на екрані передано змінені стани свідомості людини, яка неадекватно сприймає дійсність. Фільм зчинив ажіотаж, викликав багато звернень до картини вже у форматі звуку, римейків, зокрема «Кабінет доктора Раміреса» (реж. Пітер Селларс) з музикою Джона Адамса і бездоганною пластикою танцівника Михайла Баришнікова. Класичним зразком експресіонізму є також фільм «Носферату. Симфонія жаху» Фрідріха Мурнау.

Мурнау. Носферату. Симфонія жаху.

Яскравим проявом сюрреалізму в кіно став німий фільм «Андалузький пес» режисера Люїса Бунюеля і художника Сальвадора Далі. З першого кадру, коли лезо бритви надрізає око, глядач впадав у шок. Подібні епізоди 17-хвплинного відеоряду з чудернацькими декораціями знаменитого художника-сюрреаліста нагадували низку видінь, споріднених з його живописними полотнами. На прем’єру режисер прийшов з камінням у кишенях, щоб у разі скандалу відбитися від розлючених глядачів. Побоювання виявилися марними...

Бунюель і Далі.

Бунюель. Андалузький пес.

Після Другої світової війни в італійському кінематографі набув поширення неореалізм. Відповідно до проголошеного принципу достовірності режисери вийшли знімати фільми на вулиці. У деяких замість акторів грали робітники й селяни. Для сюжетів обирали факти з газетної хроніки. Видатні режисери Роберто Росселіні, Лукіно Вісконті, Вітторіо де Сіка реалістично втілювали незабутні образи простої людини складної долі. Показовим щодо цього є фільм «Рим — відкрите місто» (реж. Р. Росселіні).

Рим - відкрите місто.

Прикладами постмодернізму в кіно є комедія «Кримінальне чтиво» Квентіна Тарантіно, що отримала головну нагороду Каннського кінофестивалю (1994), премію «Оскар» за кращий сценарій і ще понад 40 призів на різних кінооглядах, а також драматичний фільм «Вавилон» режисера Алехандро Гонсалеса Іньярріту, який також став володарем численних міжнародних нагород.

Підсумуємо вивчене:

Дякую за співпрацю. До зустрічі!