8 клас. Урок 29.

В епоху романтизму досягли розквіту новітні жанри: народно-побутова, фантастична і романтико-героїчна опери, балада, пісня, романс, танець, програмна симфонія, програмна концертна увертюра, симфонічна поема, концертні музично-драматичні твори, характеристичні фортепіанні п’єси, лірична фортепіанна мініатюра, камерні жанри. 

Особлива увага романтиків була прикута до душевного світу людини, що підсилило роль лірики у їхніх творах. Розпочався пошук нових засобів емоційної виразності, щоб глибоко і проникливо розкрити багатий світ людських переживань, надати перевагу почуттям над розумом, підсилити інтерес до життя простих людей, перенісши акцент на народне мистецтво, побутову музику. 

Двадцять опер та численні церковні твори Ф. Шуберта (7 мес, гімни, кантати тощо) за його життя були не досить популярними. Він здобув визнання як пісняр, а майже всі його великі інструментальні твори вперше було виконано через кілька десятиліть після смерті. Справжню ж оцінку та масове визнання музика композитора отримала тільки у XX ст. 

Фредерік Шопен — польський композитор і піаніст. Музикою почав займатися досить рано: у вісім років вже концертував і мав неабияку популярність у Варшаві. Хлопчик з дитинства звик грати в темряві. Сідаючи за фортепіано, він неодмінно гасив свічки, бо тільки так міг налаштуватися на потрібний лад. Цю звичку Шопен проніс через усе життя. Улюбленим інструментом стало фортепіано, з яким він не розлучався ніколи. 

Більшу частину свого життя композитор провів у Франції і дуже сумував за батьківщиною. На запитання, яким словом визначається головний настрій усіх його музичних творів, Шопен відповів, що в його рідній мові є таке слово — «жаль» (żal), у якому прихована ціла гама почуттів. Такий багатогранний «жаль» забарвлює всі творіння композитора. 

Фелікс Мендельсон — німецький композитор єврейського походження, піаніст, органіст, диригент, голова художнього напряму «Лейпцизька школа». Музика Мендельсона вирізняється прагненням до ясності й урівноваженості; їй властиві елегійність тону, опора на побутові форми музикування й інтонації німецької народної пісні, витончена фантастична «скерцозність» (увертюра до п’єси «Сон у літню ніч»). Він став творцем романтичного симфонізму, збагатив його жанром програмної концертної увертюри («Морська тиша й щасливе плавання»). 

Тільки останній рік життя Фанні, заохочена другом сім'ї Робертом фон Койдалем і незважаючи на явні заперечення її брата, почала систематично друкувати свої роботи. Таким чином, в 1846 р. з'явилися - lieder, хорові пісні а капела і п'єси для фортепіано з опусами 1-7. Вона не змогла здійснити подальші публікації своїх робіт: Фанні Хензель померла від удару, перенесеного під час репетиції для одного з її "Sonntagsmusiken" 14 травня 1847 року. 

Ференц Ліст — угорський композитор, піаніст, педагог, диригент, публіцист, представник музичного романтизму, засновник угорської композиторської школи. Ф. Ліст — перший піаніст, який виступав із сольними концертами, котрими заслужив визнання як професіоналів, так і широкої публіки. Запису гри піаніста, на жаль, не збереглося. Одночасно композитор був відомий своєю благодійністю: допомагав жертвам стихійних лих, сиротам, учив безкоштовно талановитих студентів, сприяв фонду пам’яті Бетховена, пожертвувавши значні кошти на відкриття консерваторії в Будапешті. 

Ріхард Ваґнер — німецький композитор, диригент, музичний теоретик, письменник-публіцист. Особливу увагу в своїй творчості приділяв опері, у якій став реформатором: відмовився від арій, дуетів, ансамблів з хорами і замість них увів великі наскрізні вокально-симфонічні сцени, драматичні монологи й діалоги. Увертюри Ваґнер замінив прелюдіями — короткими музичними вступами до кожного акту. Починаючи з опери «Лоенгрін», такі прелюдії виконували не до відкриття завіси, а вже при відкритій сцені. 

Цікаво знати, що Ваґнер реформував і склад симфонічного оркестру: створив цілком новий квартет туб, увів басову тубу, контрабасовий тромбон, розширив струнну групу, додавши шість арф, а в опері «Перстень нібелунгів» використав четверний склад духової групи з вісьмома валторнами. В операх Ваґнера присутня складна система лейтмотивів, кожен з яких виступає як стисла музична характеристика конкретного персонажа. 

У 20-ті роки XIX ст. у Франції розробили теорію літератури та романтичної драми. Найвідомішим драматургом і теоретиком театру того часу був Віктор Гюго. Основні риси його світогляду: боротьба за справедливість, захист усіх принижених і проповідь гуманізму. Чимало п’єс написали Олександр Дюма (батько) та Огюстен Ежен Скріб. Реалістичні тенденції французької драматургії виражені в творчості П. Меріме, А. де Віньї, А. де Мюссе та інших. 

Англійський театр виник наприкінці XVIII ст., коли в країні панували репресії, політичні протести. Романтизм в Англії, як і в інших країнах, складався з двох течій: революційного романтизму (Дж.Г. Байрон, П. Шеллі) та романтизму консервативного (поети «Озерної школи»). Досягненням англійського театру на зламі XVIII і XIX століть став гуманізм. У той час значну увагу приділяли творчості В. Шекспіра. Романтизм в акторському мистецтві був представлений грою легендарного Едмунда Кіна — бунтаря і безкомпромісного митця.