8 клас. Урок 18.

Мистецтво бароко

Вітаю на уроці мистецтва. Сьогодні продовжимо нашу подорож в епоху бароко. Ми зможемо відчути магію його живопису та скульптури. Дізнаємось як одягались і як оздоблювали інтер'єр в добу бароко. Буде цікаво! Вирушаймо!

Бароко – стиль образотворчого мистецтва, який виражає рух у всьому. В архітектурі цей стиль проявився парадністю – палаци, а також церкви відрізняються розкішшю з великою кількістю декоративних елементів: ліплення та різьблення. Свобода у всіх елементах: об’ємні розписи і великі дзеркала ілюзорно збільшували внутрішній простір, розписні стелі відкривали небо, наче ламали закони класичної архітектури. Химерні лінії, схожі на хвилі, квітучі поля, виноградники оформляли фасади. Ще одна особливість бароко – тяжіння до овальних, круглих вікон і навіть дверей.

Бароко – стиль, який показує світу можливості кольору і гри світлотіні. Сміливі художники, які бажають передати світу велику кількість почуттів, що переповнюють їх душу, створили твори, які століттями прикрашають світові галереї. Бароко настільки велике, що знайшло собі застосування не тільки в живописі, а й у скульптурі, архітектурі та дизайні. 

Найяскравішими представниками живопису епохи бароко були такі майстри, як Караваджо, Карачі, Берніні, П'єтра та Картону, Рубенс, Ван Дейк, Рембрандт, Вермеєр, Дієго Веласкес, Нікола Пуссен. Всі вони цікаві по-своєму, у кожного свій стиль і своє бачення світу і мистецтва. У XVII ст. Італія, як і раніше, відігравала провідну роль у формуванні нових художніх ідей та прийомів. Тож не дивно, що саме тут склалося декілька течій живопису. 

В епоху бароко живопис став більш аристократичним, барвистим і динамічним з незвичайними сюжетами. Бароко підняло мистецтво минулих епох на новий рівень. Порівняно зі спокійною та врівноваженою епохою Відродження, бароко проникало в душу глядача і вражала її. Перший великий італійська живописець епохи бароко, Караваджо був запальною людиною, що відображалося в його творах, вони були наповнені драматизмом і експресією. Порівняно з сучасниками, які звикли до використання попередніх начерків, малював прямо з натури. Створена Караваджо система одержала широке поширення ще при житті художника. Багато художників епохи бароко наслідували стилю Караваджо. 

Ще одним генієм бароко був Пітер Пауль Рубенс. Він вважається одним з найбільших фламандських живописців, хоча народився в Німеччині, а сформувався як художник в Італії. У полотнах Рубенса проглядаються завершені сюжети, динамізм і драматизм. 

Ще один представник епохи, найбільший художник Голландії — Рембрандт, він став творцем більш глибокого й виразного мистецтва. У зв’язку з тим, що голландські бюргери хотіли бачити більш стримані картини, що відображали їх побут, голландський живопис став більш реалістичним і зображав картини повсякденного життя. Одна з найвідоміших картин Рембрандта «Нічний дозор». Полотно вражає своїми розмірами і монументальністю, але, не дивлячись на це, всі обличчя і деталі промальовані дуже чітко. Цією картиною можна насолодитися в паризькому Луврі. 

Ще одним яскравим представником бароко був голландець Ян Вермер. Він любив зображати людей в домашньому побуті. На найвідоміших картинах Вермеєра зображені жінки за домашньою роботою або за музичними заняттями у світлих сонячних кімнатах. Роботи живописця були наповнені умиротвореними образами, світлими тонами і сюжетами дивовижної простоти. 

Головні риси бароко в живописі:

• Драматична колірна палітра;

• Очевидність і прямота сюжету;

• Велика кількість емоцій і динамічність фігур;

• Здатність перенесення глядача у світ фарб і експресії, характерної для даного стилю;

• Незвичайність декорацій, що заповнюють простір;

• Помітні контрасти світла і тіні, що створюють яскраве і сміливе зображення.

Бароко в скульптурі – це візуальна ефектність, грандіозність і пишність. Скульптура бароко – це увага до внутрішнього світу зображуваного через зовнішню динаміку.

Найяскравіші представники бароко у скульптурі: 

Хуана Монтаньєс, Лоренцо Берніні, Дюкенуа, Шлютері, Джамболонья, Франческо Моті, Пюже, та інші. 

Скульптура бароко – особлива, яскрава самодостатня віха історії мистецтв. У XVI-XVIII століттях скульптура активно виготовлялася для оздоблення театрів, церков, особняків, а в період бароко скульптура вийшла на передній план як самодостатнє мистецтво.

Скульптура бароко відрізняється удосконаленням технік:

• Досягнення точної передачі життєвих фактур.

• Об’ємні складки з акцентом на текстуру тканини.

• Увага до деталей, передача натуральної міміки, молодої або старіючої шкіри зображуваних.

• Театралізовані постановки композицій.

• Тяжіння до «закручення» по колу або спіралі композиціям.

• Зображення кульмінаційного драматичного моменту.

У XVI-XVIII століттях стало прийнято застосовувати скульптуру як частину архітектури, при цьому декорування мало три види:

1. Акцент на фронтоні або даху будівлі. Статуї розміщувалися горизонтально. Прикладами наповнені палаци Франції і базиліки Риму.

2. Статуї-колони, статуї-стійки, запозичені з Греції, активно застосовувалися в архітектурі Австрії і Німеччини.

3. Скульптура як декорації на фризах застосовувалася в усіх країнах Європи.

Інтер’єр бароко став зовнішнім проявом внутрішнього прагнення людини до просторового розмаху, величі та пишноти. Характерною рисою барокового інтер’єру було активне використання текстилю. З оксамиту, шовку, атласу, парчі виготовляли портьєри й оббивку меблів; такими ж дорогими тканинами затягували стіни. Стелі часто розписували, вкривали мозаїкою, прикрашали ліпниною. У художньому оформленні обов’язково враховували характер освітлення, колір і фактуру оздоблювальних матеріалів, серед яких особливо популярними були золото, срібло, мідь, слонова кістка, мармур, цінні породи дерева. Елементами декоративного наповнення слугували дзеркала, скульптурні та живописні твори, різноманітні вази й столові сервізи. В умеблюванні використовували різьблені шафи, бюро, комоди, які теж мали криволінійні обриси й ніжки, оздоблені рельєфами із позолоченої бронзи. Необхідною умовою була наявність великої кількості м’яких меблів. 

Художнє ткацтво. Виробництво гобеленів досягло високого розквіту в Південних Нідерландах. Фламандські сюжетні килими часто називали тканими фресками, бо вони теж прикрашали стіни. Гобелени можна було легко транспортувати, що сприяло їх широкому використанню для оздоблення соборів, каплиць, палаців і навіть вулиць під час свят. Майстри художнього ткацтва створювали свої вироби за картоном (тобто нарисом на твердому папері), виконаним професійним художником. На килимах часто зображували біблійні сцени, персонажів античних міфів та літературних творів, тварин, пейзажі, герби шляхетних родин. Гобелен «Сім вільних мистецтв» — типовий зразок килимарства доби фламандського бароко, картон для якого створив художник Корнеліс Схют:

Посуд: Стиль бароко відобразився і на предметах повсякденного вжитку. У цей час популярності набули келихи із золота та срібла, оздоблені коштовними каменями, мінералами й коралами, а також столові прибори з дорогоцінних металів. Значно урізноманітнились форми посуду, переважно фаянсового та скляного; вперше почали застосовувати глибокі тарілки для перших страв. Особливо славився руанський і делфтський фаянс із синіми розписами на білому фоні. 

У XVII—XVIII ст. законодавицею моди в Європі стала Франція, тому французькі модні тенденції швидко поширилися в інших країнах. У той час національні особливості костюма відійшли на задній план і збереглися лише в народному селянському одязі. Притаманні стилю бароко манірність, пишність, пристрасть до великої кількості прикрас відобразилися і в манері одягатися. 

Жіночий одяг вирізнявся великою кількістю рюш, бахроми, вишивки, оборок, стрічок. Кравці комбінували шовк, оксамит, парчу, тафту, газову тканину різних відтінків, поєднуючи квіткові мотиви зі східними орнаментами. Наприкінці XVII ст. в моду увійшли незвичні в той час смужка і клітинка. У період бароко в моді були великі сережки, намисто на оголеній лінії декольте, парасольки, муфти, віяла, тростини, перуки тощо. 

Підсумуємо вивчене:

Дякую за співпрацю. До зустрічі.