8 клас. Урок 11.

Готичне мистецтво

Вітаю на уроці мистецтва, друзі. Сьогодні ми продовжуємо мандрувати стежками Середньовіччя і знайомитись із мистецтвом готики. Пригадайте, які види готичного мистецтва ми розглянули на попередньому уроці:

Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво періоду готики було тісно пов’язане з архітектурою. У мистецьких творах, як і раніше, чільне місце посідали релігійні сюжети, однак уже простежувався інтерес до світського життя, думок і настроїв звичайної людини. Саме на XIII—XV ст. припадає найвищий розквіт середньовічної літератури (лицарських романів і поезії), театру та музики. 

Вітраж

У готичному мистецтві місце фресок зайняв інший вид художньої творчості — вітраж. Вітражі виконували в храмах певні функції. По-перше, завдяки світлу, яке проникало через розфарбовані вікна в собор, у різний час певним кольором висвітлювалася та чи інша частина вівтаря. Це надавало інтер’єру культової споруди величності та сакраментальності. По-друге, оскільки скло не лише розфарбовували, а й декорували золотом і сріблом, то в сонячну погоду завдяки цим інкрустованим частинкам внутрішнє оздоблення храму сяяло й викликало у парафіян відчуття урочистості, піднесеності. Темами вітражних композицій були релігійні сцени, історичні події, трудові процеси селян і ремісників, літературні мотиви. З кольорів переважали червоний, синій, жовтий, коричневий. 

Живопис

Готичне мистецтво постійно зверталося до образу Богоматері — заступниці за людей перед Богом. Культ Богоматері склався практично водночас із характерним для Середньовіччя поклонінням прекрасній дамі. Обидва культи нерідко переплітались, і Діва Марія поставала в образі чарівної жінки. 

Діва й немовля. 

Сяюча Мадонна

Благовіщення. Майстер життя Марії (невід. худ.)

Хуберт і Ян ван Ейк. Гентський вівтар (1432 р.) 

Хуберт і Ян ван Ейк. Гентський вівтар (1432 р.) 

У добу готики змінився образ Христа: художники зображували Бога у скорботі й стражданнях за гріхи людства. Водночас у композиціях релігійної тематики почали з’являтися елементи пейзажу, натюрморту. 

Готичний живопис Німеччини вирізнявся зростанням інтересу до реальних явищ, появою творів за сюжетами лицарських романів, сцен із придворного життя. Типовою для XIV століття стала кельнська школа живопису. Її майстри виконували станкові композиції на теми з життя Діви Марії та Христа. Ці образи й досі зачаровують ліризмом, щирістю, людяністю. 

Рогір ван дер Вейден. «Портрет дами»

«Мадонна». Штефан Лохнер

Ян ван Ейк. «Портрет чоловіка в блакитному шапероні»

Італійський готичний живопис за своїм характером наближений до візантійського, але в ньому вже відчутні ознаки ренесансного мистецтва. Прикладом слугують мозаїки собору в місті Монреале (Сицилія), де в релігійних композиціях особливо помітні світські елементи. До відомих художників епохи готики в Італії відносять Ґ. да Сієну, С. Мартіні, Чімабуе, Ґ. ді Ґраціано та інших. 

Джотто. Капела дель Арена. Падуя. (1305—1306 рр.) 

Джотто. Капела дель Арена. 

Джотто. Капела дель Арена. 

Джотто. Капела дель Арена. 

 Собор у Монреале. XII–XIII ст. Італія

 Собор у Монреале. XII–XIII ст. Італія

 Собор у Монреале. XII–XIII ст. Італія

Книжкова мініатюра

У період готики настав розквіт книжкового мистецтва, зокрема мініатюри, що вирізнялася світськими за характером ілюстраціями до біблійних текстів. У цей час масово створювали християнські рукописи розважально-дидактичного змісту, значну увагу приділяли камерним манускриптам, призначеним для приватного користування (часословам). Важливого значення для композиції книги набув орнамент. Мотиви орнаменту — геометричні та рослинні: розетки, трилисники та чотирилисники. 

Брати Лімбурги. XV ст. Мініатюри з «Розкішного часослова герцога Беррійського»

Одним із найбільших рукописних центрів у період готики була Франція. Тут ілюстрували не тільки релігійні книги, а й наукові праці — зокрема твори Платона, Арістотеля. Мініатюра посідала важливе місце і в мистецтві Англії. Твори художників доповнювали численні наукові трактати, легенди про короля Артура та його лицарів, моралізаторські оповідання про життя тварин (бестіарії). 

Найзнаменитішим мініатюристом епохи готики був французький майстер Оноре. У 1296 р. він створив «Бревіарій Філіппа Красивого». У цій книзі міститься 577 аркушів із написаним латиною текстом та лише одна мініатюра на всю сторінку. Проте цю мініатюру вважають знаковою в розвитку французького живопису. На ній у два яруси зображені «Помазання Давида» (вгорі) та «Давид і Голіаф» (унизу). Розпачливий жест Голіафа, який схопився за голову, своєю життєвістю став новим словом у мистецтві мініатюри порівняно зі статичним і урочистим живописом попередніх років. 

Розгляньте зображення шедевра готичного книжкового мистецтва. Які особливості зовнішнього вигляду ви можете виділити у цій книзі? Поділіться своїми враженнями. 

Декоративно-прикладне мистецтво

Високий розвиток художніх ремесел у період готики забезпечували цехові об’єднання. У Європі поширеним було виробництво меблів, оздоблених різьбленням. Іноді меблі повторювали об’єми готичних споруд. У галузі різьблення по кістці також спостерігався значний прогрес: ікони, різноманітні скриньки, зображення святих, домашні вівтарі — все це приваблювало витонченими сюжетними рельєфами та візерунками. 

Готичний стиль у моді

До традиційного одягу готичної епохи належав плащ, пошитий із сукняної тканини та підбитий матерією іншого кольору або хутром. Жінки носили туго зашнуровані сукні з довгими шлейфами, жакети й безрукавки, оторочені пухнастим хутром, шовкові рукавички, широкі пояси з дорогоцінними пряжками. 

Чоловіки одягали вузькі штани, короткі куртки, черевики із загостреними носами. У моді пізньої готики особливо популярним був чорний оксамит. Серед головних уборів переважали капелюхи, берети, чепчики та високі шапки, виготовлені з повсті, матерії або соломи. Поширеним був головний убір у вигляді тюрбана з вільно спадаючими кінцями. 

Розгляньте репродукції портретів, виконаних художниками Відродження. На картинах відтворено модні тенденції пізньої готики. Спробуйте охарактеризувати моду цього часу. 

Музичне мистецтво

Музика в епоху готики була переважно духовною. Світську музику популяризували трубадури — провансальські поети-співаки XI—XIII ст., які звеличували кохання до чарівної дами, земні радощі, героїку хрестових походів. Творчість трубадурів характеризувалася різноманітністю тематики й жанрів. 

Після спорудження собору Паризької Богоматері у його стінах розмістилася співоча школа. Тут співаків навчали мистецтву вокальної поліфонії: під час виконання музичного твору кілька голосів поєднувалися і зливалися разом у мереживну, складну мелодію. Згодом поліфонія поширилася й на інші види музичного мистецтва. 

У період готичного Середньовіччя паралельно співіснували принаймні чотири музичних напрямки в Європі. По-перше, це творчість бродячих співаків і виконавців на музичних інструментах, які переносили з замку в замок, з міста в місто різні музичні нововведення. По-друге, це справжній розквіт поетичної та вокальної лірики у творчості дворян-трубадурів. По-третє, це діяльність цехів музикантів-мінезингерів. І по-четверте, сильно активізувалася діяльність монастирських шкіл духовної музики. 

Театр

Значне місце в середньовічній культурі займав театр, який став виразником суспільних інтересів того часу. Через прагнення духовенства протидіяти популяризації народних свят та ігор у лоні церкви зародився релігійний, або церковний театр. Спершу під час служби у храмах розігрувалися найбільш драматичні епізоди зі Святого Письма (літургічна драма). У XIII ст. їх винесли на паперть, а згодом — і на міські площі (майданний театр). 

Наймасовішим видом театрального дійства в цей час була містерія, яка виникла у другій половині XIII ст. За своїм релігійним змістом вона тісно пов’язана з церковним театром, але спектаклі ставили прості містяни, а не духовенство. Містеріальна драматургія мала три цикли: «старозавітний», «новозавітний» і «апостольський», сюжети п’єс якого були запозичені із «Житій святих». Постановники містерій прагнули правдоподібності та яскравих ефектів. Якщо, наприклад, показували сцену всесвітнього потопу, площу заливали водою. 

У XV—XVI ст. популярними були також повчальні вистави — мораліте, в яких персонажами виступали алегоричні фігури: скупість із мішком золота; самолюбство, що постійно дивиться у дзеркало; любов, що тримає у руках серце. 

Найбільш демократичним жанром середньовічного театру був фарс. Актори та виконавці фарсів відтворювали реальні картини побуту того часу. Вистави були насичені гострою сатирою, життєрадісним народним гумором. Фарс значною мірою вплинув на подальший розвиток театру Західної Європи. 

Підсумовуємо вивчене 

Дякую за співпрацю. До зустрічі!