8 клас. Урок 20.

Українське бароко

Вітаю на уроці мистецтва! Продовжуючи вивчати стилі європейського мистецтва, сьогодні ми зануримось в епоху українського бароко. Найбільшого поширення стиль українського "козацького" бароко набув у XVII-XVIII ст. Його виникнення на території України пов'язане з епохою визвольних війн, національним підйомом серед запорізького козацтва та пробудженням національної свідомості загалом. Втім, Україна надала європейському бароко рис національного стилю, збагативши місцевими мистецькими традиціями архітектури і мистецтва, що роки потому отримало назву “козацьке” бароко. Про все це детальніше дізнаємось на нашому уроці. 

• Час утвердження стилю бароко – епоха інтенсивної освіти європейських держав. 

• Тому для мистецтва бароко характерні грандіозність, пишність, динаміка, пристрасть до різноманітних ефектів, яскрава видовищність. 

• Будівлі обов'язково прикрашалися химерними фасадами, форма яких ховалася за прикрасами. 

• Парадні інтер'єри також набули різноманітних форм, химерність яких підкреслювалася скульптурою, ліпленням, різними орнаментами. 

• Кімнати нерідко втрачали звичну для очей прямокутну форму. 

• Дзеркала та розписи розширювали справжні розміри приміщень, а барвисті плафони створювали ілюзію відсутності даху. 

• Навіть вікна і картини нерідко змінювали свої прямокутні контури для фантазії художника.

Прогулюючись центральною частиною Львова, ви, можливо, насолоджувались виглядом однієї з найбільш знаних споруд міста, яка ще і є першим прикладом барокової архітектури в країні. Церква святих апостолів Петра й Павла, відома в народі як Костел єзуїтів, була зведена італійським архітектором Джакомо Бріано у 1610-1630 роках. Якщо заходити зі сторони нинішньої вулиці Театральна, то одразу помітна головна принада костелу – вражаючий бароковий портал (вхід у будівлю). Так почалась історія бароко в Україні. 

Починаючи з другої половини XVII ст., бароко звідусіль починає проникати в староукраїнську культуру. Але під впливом місцевих майстрів набуває свого розквіту та колориту. Оскільки у ті часи Україна була поділена на Правобережну та Лівобережну, вплив західноєвропейського стилю не був рівномірним. Найочевиднішим він був у західних областях, особливо в церковній архітектурі. 

Тип церкви вочевидь взятий із західних зразків, зокрема – кам'яних костелів. Церква має характер тодішніх католицьких церковних споруд: умовна форма базиліки або довгастого чотирикутника, вівтар у півкрузі або апсиді, що має всередині та зовні шість граней. Зовні споруду прикрашає розкішний бароковий фронтон (верхня частина переднього фасаду будівлі, яка обмежується двома схилами дахів та карнизом), що в той час стало новим архітектурним явищем. 

• У 1648-1657 році гетьман Богдан Хмельницький йде війною проти Речі Посполитої, яка внаслідок цього повстання втрачає контроль над етнічними українськими землями. Відтак католицьке бароко у свідомості пересічного громадянина почало асоціюватися саме з іноземним гнітом, через що були зруйновані палаци польської та литовської аристократії, а разом з ними й інші католицькі споруди.

• Нові будівлі мали кардинально відрізнятися від них, у зв'язку з чим українське бароко швидко виробляє свої стильові особливості. Від західноєвропейського воно відрізняється тим, що має помірніший орнамент і простіші форми, а тому вважалося більш конструктивістським.

• Але головною особливістю стилю стали новаторські та водночас традиційні композиційні прийоми з гармонією та відчуттям пропорцій, розкриттям внутрішнього простору, що органічно поєднується із зовнішніми формами. Так, в архітектурі українського бароко відчуваються візантійські мотиви архітектури Київської Русі. Барокова химерність форм врівноважується чистими площинами стін – стіна з'єднує, домінує, забезпечує загальну гармонію елементів.

• Архітектура українського бароко відображає радість, святковість, відчуття душевного спокою поряд із динамікою, експресією, контрастністю, декоративністю, тріумфальністю. Нові мистецькі уподобання найвиразніше проявилися у будівлях Києво-Печерської лаври та самого Києва, які справили вирішальний вплив на всю українську архітектуру 1720-50-х рр.

 Українське малярство другої половини 17 ст. продовжувало давні традиції, хоча значно розширило образотворчий діапазон. Тоді виняткового пожвавлення досягло створення іконостасів на основі ренесансної конструктивної системи у вигляді розкішного фасаду палаццо з декоративно збагаченим бароковим доповненням, що суттєво змінювало прототип. В іконостас вводиться новий ряд неділь-п'ятидесятниць (недільні читання Євангелія у П'ятидисятницю після Пасхи), до яких входило шість сцен із центральним образом – „Спас Нерукотворний”.  

Найвидатнішими майстрами іконописного малярства були Іван Руткович та Йов Кондзелевич 

(Жовківська школа малярства)

 В апостолах і пророках художник утверджував ідеал людської краси, що підказало і кольорове вирішення: кольори насичені, глибокі, матеріальні, посилюють драматизацію образів. Переважає червоно-синій контраст, проте застосовано класичне зіставлення кольорів: гами червона і блакитна, пурпурна й ультрамаринова, вохристо-оранжева і зелена, вишнева і світло-зелена. 

 Восьмиярусний іконостас жовківської церкви Різдва Христового (1697-1699), пізніше названий Скварявським (був перенесений у село Нова Скварява), належить до найбільших і найпрекрасніших ансамблів в українському мистецтві. Ікони „Христос у Марфи і Марії”, „Втеча до Єгипту”, „Нагірна проповідь”, „Тайна вечеря” – досконале художнє рішення. Їх найяскравішим живописним виявом є колір, доведений до максимальної концентрації енергії та виражальної можливості. Однак немає повторень в образах архангелів, апостолів та пророків з того, що було художником створено раніше. Вони заново переосмислені, подана глибша естетична та суттєва оцінка зверненням до ширшого суспільного середовища. Самозаглиблена одухотвореність пророків, героїзована урочистість апостолів – це продовження ренесансної важливої теми: роздуми про людину, яка в цьому творі досягла кульмінаційної повноти. Саме цими зображеннями художник винятково змістовно відтворив образ свого часу. 

 Іван Кондзелевич (1667 – після 1740) художник, учень Рутковича, родом з Жовкви; в 19 років постригся у ченці, прийнявши ім'я Йов; з 1686 р. Перебував у Білостоцькому монастирі поблизу Луцька, через рік – ієромонах. У 1698-1705 рр. Й.Кондзелевич з групою монастирських живописців виконав найвідоміший твір свого життя – п'ятиярусний іконостас для монастирської Воздвиженської церкви у Скиті Манявському – пізніше, після закриття 1785 р. Австрійською адміністрацією монастиря, проданий до м.Богородчан, тому і названий Богородчанським. Найцінніше в іконостасі, створене Й.Кондзелевичем, дві великі композиції – „Успіння”, „Вознесіння”, дияконські двері із зображеннями архангелів Гавриїла та Михаїла, намісні „Богородиця” та „Спас”, „Деісус”, „Розп'яття”, його втручання помітне і в дрібніших сценах. 

Й.Кондзелевича захоплювали барокові живописні проблеми в переданні простору, як це простежується в європейському краєвиді, з його ступінчастим вирішенням перспективної глибини. Малярство Й.Кондзелевича розвивалось на національних мистецьких традиціях, яких він дотримувався впродовж творчого життя.

Провідне місце у суспільному житті мав жанр портрета. Український портрет доби бароко вражає могутньою силою характерів та правдивістю, дзвінкою декоративністю. Захоплює відсутність будь-якої ідеалізації, якогось кокетування чи пустотливої витонченості. Над усім панує героїзована постать, підкреслювалися атрибути влади та гідність людини. В таких портретах увага зосереджувалась на поглибленому індивідуальними рисами обличчі та живописно-декоративному звучанні постаті. 

Надзвичайну популярність мали в Україні народні картини «Козак Мамай». Зображення цього героя народних легенд, переказів та приказок можна було побачити в кожній українській хаті. Козака-бандуриста малювали олійними фарбами на полотні, стінах, дверях, кахлях, скринях, посуді й навіть на вуликах, уважаючи символічне зображення Мамая своєрідним оберегом. 

У церковних спорудах, зокрема православних, з'являються численні статуї, виконання яких органічно поєднувало дерево, поліхромію, позолочення. Статуї гетьманів, алегоричні фігури Муз розміщувалися на фронтонах Малоросійської колегії у Глухові; статуї прикрашали інтер'єри гетьманських палаців. У Східній та Центральній Україні майстри козацького бароко переважно виконували скульптурні твори з дерева; у Західній Україні дерево теж було популярним матеріалом, але здебільшого тут використовували камінь. Однак внаслідок підпорядкування Української Православної церкви Московському Синодові (1686) значна кількість статуй була знищена. 

Геніальним скульптором був Йоган Пінзель, особа котрого дотепер вважається загадковою для дослідників, оскільки про нього майже відсутні архівні дані. Збереглась велика кількість творів, які приписуються цьому скульпторові. Головні з них — статуї на фасаді собору св. Юра (Львів) та ратуші у м. Бучачі (Тернопільська обл.).  

У сфері професійної музичної культури центральне місце й надалі займає хоровий церковний спів. Однак і тут відбулися значні зміни – після століть домінування медитативної одноголосної монодії епоха бароко здійснила революцію і запропонувала світові пишну багатоголосність. Партесний хоровий спів, що розвинувся в самобутню українську традицію (одночастинний партесний концерт), на перше місце ставив уже не так молитивно-медитативні, як естетичні аспекти: філіґранну й високомайстерну поліфонію 8, 12, 16, а іноді й 24 голосових партій у пишному хоровому виконанні. 

Ті сотні композицій української партесної музики епохи бароко, які дійшли до нас, — твори анонімні. Вони, за монашою традицією, є свідченням самозреченої праці творців «на славу Божу». Але наприкінці ХVІІ ст. з’являються професійні українські композитори західного зразка, і їхні прізвища нам уже добре відомі — Микола Дилецький, Феофан Прокопович, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський та інші. 

Кобзарське тогочасне мистецтво трималося на трьох стовпах: сліпих старцях, козаках-кобзарях і на придворних капелах бандуристів. Старці-лірники і кобзарі проходили багаторічну фахову підготовку і з кінця XVII аж до початку XX ст. нерідко об’єднувалися в цехи. Такі братства дотримувалися суворих законів, викладених у спеціальних книгах. Висока християнська мораль, патріотизм, строгі вимоги до техніки виконання та репертуару, пошана до інструменту — основні статті таких «кобзарських конституцій». Стати кобзарем можна було лише після іспиту на кобзарських сходинах у присутності панотців та інших виконавців. Від учня вимагали майстерного публічного виконання великої кількості дум, псалмів, плачів і голосінь, жартівливих пісень і танців. 

Дякую за співпрацю. До зустрічі!