Релігійне життя
Причина: криза римського суспільства культури, віри.
Іудея – римська провінція, ненавиділи римлян, вірили, що Бог Ягве звільнить їх.
Мандрівні проповідники провіщали пришестя Месії – Бога-визволителя.
З Палестини християнство прийшло до Римської імперії. Християнська мораль приваблювала все більше людей. Римські імператори для подолання кризи повернулися до своїх богів, та переслідували християн (Діоклетіан).
Християни створили свою організацію – церкву(«громада»). На чолі стояв єпископ, великої громади – патріарх («Батько»).
У 313 р Костянтин визнав християнство. У 325 р. на Нікейському (Вселенському) соборі затверджено «Символ віри»
Римського патріарха почали називати папою римським
У 4 ст. Ієронім переклав Біблію латинською мовою. Єпископ Ульфіла переклав на мову готів, якою розмовляли германці.
Християни відкидаючи язичницьку релігію, знищували багато пам’яток архітектури, творів мистецтва, папірусів з творами античних поетів, філософів, учених.
У 394 р. було заборонено Олімпійські ігри.
Католицька церква в V-ХІІІ ст.
Західна Римська імперія Східна Римська імперія
Папа Патріарх
(виборні посади)
Вищі ранги духівництва
(призначалися папою або патріархом)
Кардинали, єпископи Єпископи
Нижчі ранги
(призначалися єпископами)
Аврелій Августин – єпископ 4-5 ст., написав «Сповідь» - церква посередник між людьми та Богом.
Християнізація Європи: франки Хлодвіг 498 р., інші з 5 по 7-8 ст., останні 12-14 ст.
Сприяло об’єднанню Європи, феодалізації, церква найбільший феодал.
Хрестові походи сприяли колонізації європейців та поширення християнства поза межами Європи.
5-6 ст. скориставшись слабкою владою в Італії, посилилася Папська влада.
Папа на чолі Римської єпархії(єпископ).
Григорій І Великий умовив лангобардів не нападати на Рим, остаточно назвав Рим містом святого Петра, а себе його спадкоємцем.
У 756 р. утворилася Папська держава.
(При підтримці франкського короля Пипіна Короткого, Карлу Великому Папа надав титул імператора).
Після розпаду імперії Карла Великого папство потрапило під владу німецьких імператорів.
Вони почали призначати єпископів (інвеститура), що призвело до продажу церковних посад (симонія).
1054 р церква розкололася(схизма) на Західну(католицьку) та Східну(православну).
Хрестові походи (1096-1270 рр.)
Папа Григорій VІІ («святий чорт») – навів порядок, домовився про розподіл влади з королями.
Мета походів: спрямувати феодальні міжусобні війни проти мусульман, посилити католицьку церкву.
Привід Візантія в кін 11 ст. попросила допомогу проти турків-сельджуків. Папа Урбан ІІ закликав визволити Гроб Господній.
Перший 1096-1099 - селянський похід, розгромлено, рицарський - засновано рицарські держави в Сирії та Палестині
Другий (1147-1149) рогромлений турками,
Третій (1189-1192) очолили нім. Фрідріх І Барбароса, фрн. Філіпп ІІ Август, анг Ричард І Левове Серце пересварилися, поразка.
Четвертий (1202-1204) підбурені веніціанськими купцями пограбували християнську Візантію.
П’ятий-восьмий не мали значного успіху.
Орден – католицькі громади зі статутом Керував орденом великий магістр чи генерал, їх обирало духовенство і затверджував папа.
Найстаріший католицький орден – Бенедиктський. Його заснував святий Бенедикт Нурсійський У 530 роуніверці у місті Монте-Касіно (Італія). Монахи цього ордену проводили своє життя в молитвах та у фізичній праці. Їх девиз: ”МОЛИСЬ І ПРАЦЮЙ!” Саме бенедиктинці заклали знамениті виноградники в Бургундії (Франція) та в долині Рейну (Німеччина). Саме вони привчили європейців до споживання фруктів, горіхів, городніх та лікарських рослин.
Бернардинський орден названий на честь відомого церковного натхненника Другого Хрестового походу – Бернарда Клервоського.
Францисканці — римо-католицький орден Жебраків. Був заснований у 1209 році в Італії сином звичайного купця Франциском Асізьким. Вони вели мандрівне життя, завзято боролися проти єретиків.
В Іспанії у 1215 році був заснований Домініканський орден. Його символ – собака із запаленим смолоскипом у пащі. Тому домініканців називали
“псами господніми”. Орден віддавався боротьбі з єресями (вченнями, що заперечують основні положення церкви).
У період Хрестових походів виникли також духовно –рицарські ордени.
Найвідоміши з них були: орден госпітальєрів – він об’єднуав монахів “госпіталю” – притулку для хворих і убогих. Пізніше їх стали називати мальтійцями (бо пересилилися на острів Мальту).
Орден тамплієрів – перший осідок яких з’вився в Єрусалімі – в місці , де колись стояв храм єврейського царя Соломона. 1312 р Філіпп ІV Красивий знищив з папою Климентом V орден тамплієрів.
Орден тевтонців – німецького походження, заснований у 12 ст.
Середньовічні єресі: (дореформаційні)
Ката́ри — назва, яка була дана теологами Римо-католицької Церкви християнському релігійному рухові доби СередньовіччяХІ-XIV ст.), поширеного у деяких країнах Західної Європи(особливо Лангедок, Арагон, Італія, деякі землі Німеччини іФранції). Період розквіту руху припадає на ХІІ-XIII ст., а боротьба зкатарами, як з "небезпечною єрессю" довгий час мотивувала політику Римських Пап. Папою Інокентієм III першого хрестового походу до християнських земель (1209-1229 рр.) - так званого хрестового походу проти альбігойців. Наслідком цієї війни стала анексія Францією одного з найприхильніших до катаризму регіонів Європи - Лангедока. Створена у 1229-1233 рр. спеціально для боротьби з катарами, папська інквізиція, за підтримки короля Франції у Лангедоку та партії гвельфів в Італії організувала систематичні репресії, що завершилися повним знищенням руху.
Вальде́нси — послідовники єретичного вчення ліонського купця П'єра Вальдо (кінець ХІІ ст.), які, закликаючи до «євангельської бідності», вважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Вальденси стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства; проповідували аскетизм, відмову служителів церкви від власності, проведення богослужінь не латиною, а рідною мовою. Вчення вальденсів було засуджено як єресь на Третьому Латеранському соборі. і надалі переслідувалися католицькою церквою. Їх вчення взяли за основу альбігойці.
Альбігойці – наприкінці XII — на початку XIII століть виступали проти розкоші католицької церкви, незалежність півдня Франції. Папа Інокентій ІІІ Людовик VІІІ Лев (1223-1226) проти альбігойців, приєднав південнофранцузькі міста.
Гуситьський Рух