Відео: Україна: забута історія. Українські дисиденти. Війна з системою

Дисиденти (1 серія), (2 серія), (3 серія), (4 серія), (5 серія) (6 серія) (7 серія)

Дисиденти (від лат. dissidens – незгідний) – учасники опозиційного руху в СРСР з кінця 50-х – до середини 80-х; виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках – за національні права, власну державність.

Риси: 1) мирний характер, 2) форми: гуртки, об‘єднання, 3) вся територія України, 4) всі соціальні верстви.

Напрями опозиційного руху в Україні 60-80-х рр.:

- самостійницька течія, репрезентована нелегальними групами і організаціями;

- національно-культурницька, представлена колишнім шістдесятництвом;

-правозахисна, учасники якої виборювали права людини;

- релігійно-захисна, що виступала за реабілітацію репресованої УГКЦ.

1948 р. прийнята «Декларація прав людини», з 1963р. розповсюджена в Україні.

1955 р. українські політв'язні мордовських концтаборів написали «Відкритого листа» до ООН.

1959 р. Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) Левко Лук’яненко та Іван Кандиба,  питання про ненасильницький, конституційний шлях здобуття державної незалежності України. 1961 р. шістьох членів Української робітничо-селянської спілки засудили до великих строків табірного ув'язнення (від 10 до 15 років). Л.Лук'яненко був засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу, який згодом був замінений 15-річним ув'язненням.

1961 р. були введені в дію нові карні кодекси СРСР і союзних республік. Статті 61 («шкідництво») та 62 («антирадянська агітація та пропаганда»).

1962 р. розстріл демонстрації робітників у місті Новочеркаську (Ростовська область).

1964 р. протести викликала пожежа у фонді українських рукописів Київської публічної бібліотеки Академії наук. (Справа Погружальського) Євген Сверстюк написав у Самвидаві, звинуватив КДБ.За словами Оксани Забужко, за один день згоріли «стародруки, й літописи — ціле наше середньовіччя пішло з димом, майже вся домосковська доба».  «Собор у риштованні»  з’явився у Самвидаві 1970 року і тоді ж був надрукований за кордоном. 

 1965 показ фільму «Тіні забутих предків» Параджанова перетворився на мітинг, виступили Дзюба, Стус, Чорновол. Дзюбу звільнили з посади редактора журналу «Молодь», Чорновола звільнили з газети «Молода гвардія», Стуса відрахували з аспірантури.

1965 р. (перша хвиля репресій) звинувачення в антирадянській агітації і пропаганді. Заарештовані  Іван Світличний, брати Богдан і Михайло Горині, Михайло Косів та ін.

На захист депутат Верховної Ради СРСР М.Стельмах, депутат Верховної Ради УРСР А.Малишко,авіаконструктор О.Антонов, кінорежисер С.Параджанов, композитор Г.Майборода та ін.

1965 р.  І.Дзюба  у праці під назвою «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яку надіслав партійному і радянському керівництву СРСР і Української РСР, повернення партійного керівництва до принципів ленінської національної політики (книга І.Дзюби була буквально всіяна цитатами з Леніна, Маркса та Енгельса).

1966 р позбавлення волі отримало 20 чоловік. У мордовських таборах опинилися: науковці – брати Михайло та Богдан Горині, працівники і викладачі вузів Михайло Осадчий, Євгенія Кузнєцова, Валентин Мороз, художник Опанас Залипала, робітники Іван Гель і Анатолій Шевчук, інженери Олександр Мартиненко та Іван Русин, вчитель Михайло Озерний та ін.

Паралельно велася «профілактична робота» («закритий лист» ЦК КПУ) - відкриті партійні збори за участю громадськості, па яких засуджувались злочинні дії «відщепенців», їх звільняли з роботи, виключали з партії і комсомолу, виганяли з інститутів, утиски родин.

«Самвидав» – у 1960-1980-і рр. спроба частини інтелігенції в СРСР усупереч офіційним заборонам і переслідуванням, без санкції влади виготовляти і поширювати літературні, публіцистичні та ін. твори, висловлюючи протест проти терору та всеохоплюючого контролю держави у сфері друкованого слова. Перший у 1964 р. праці «шістдесятників» В.Симоненка, Л.Костенко, І.Світличного, І.Дзюби та ін. Журналли Українського національного фронту «Воля і Батьківщина» та «Український вісник», створений В.Чорноволом. Закордонні: «Сучасність» (Мюнхен, Німеччина), «Смолоскип» (Балтимор, США) та ін.

Центрами шістдесятництва стали 1959 київський клуб творчої молоді «Сучасник»(Лесь Танюк), розпочали пошуки місць масових поховань жертв сталінських репресій. 1962 клуб «Пролісок» у Львові, та ін містах.

1966 р. на V з'їзді письменників України була дуже гостро поставлена мовна проблема. 1967 р. у Києві, стихійний протест проти заборони відзначення пам'яті Т.Шевченка біля пам'ятника Великому Кобзарю.

"Підписанти" - листи-звернення до керівників УРСР i СРСР були одніею з найпоширеніших  форм  протесту. Депутати Верховної Ради СРСР та УРСР М.Стельмах, А.Малишко, авіаконструктор О.Антонов, кінорежисер С.Параджанов, композитор  Г.Майборода, Л.Костенко та ін.

1968 р лист від молоді Дніпропетровська, на захист «Собору» О. Гончара.

1972 р. (друга хвиля репресій) прихід до влади В.Щербицького.

1975 р Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі, підписання під Заключним актом Наради  СРСР  зобов'язувалося поважати громадянські права.

1976 р. Українська групи сприяння Гельсинських угод (УГГ), очолив Руденко, учасники Григоренко, Лук‘яненко, Кандиба, Світлична, Чорновол, Стус, Караванський, Мешко, Бердяник.

1976 р. у Вашингтоні було створено Комітет Гельсінських гарантій для України. Зверненні до країн – учасниць Белградської наради влітку 1977 р. - Україна, увійшовши до складу СРСР, втратила свій суверенітет, свою державність.

Незалежні профспілки: 1978 р. донецький інженер Володимир Клебанов статут Асоціації вільної профспілки захисту робітників.

Релігійне дисиденство

Співпраця з владою втрата авторитуту РПЦ (Київська та Галицька митрополії), поширення  сект і протестантських церков, підтримка із-за кордону. Таємна УГКЦ.  1963 році з заслання до Риму виїхав Й.Сліпий. 1982 р. Комітет захисту УГКЦ (Йосип Тереля), мета її легалізація. Члени арештовані. Опозиція в православній церкві В.Романюк, бабтист П.Вінс.

Дисиденти

Іван Дзюба (1829–1970) Український літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України, академік НАНУ, співзасновник Народного Руху України, головний редактор журналу «Сучасність» (1990-ті рр.), член редколегій наукових часописів «Київськастаровина», «Слово і час». Автор праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Творчий наробок близько 400 наукових праць. Виступив на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків", за це був звільнений з роботи у видавництві «Молодь» i виключений з аспірантури Київського педінституту. Заарештований у 1972 р..

Василь Стус (1938–1985) Український поет, літературознавець, літературний критик, представник «шістдесятників», учасник акції протесту у київському кінотеатрі «Україна» 1965 р., де виступив, за це відрахуваний з інституту літератури АН УРСР, де він  був аспірантом. Був серед "піписантів". Заарештоаний у 1972 р. за твори «наклепницькі вигадки на радянську дійсність». 1975 р. з табору заяву «Я обвинувачую» –  під час обшуку вилучили в нього майже всі твори, написані за останні 15 років,  адміністрація табору в 1976 р. знищила близько 600 його поезій, створених за роки табірного життя. Член Української гельсинської групи (1976). 1980 р знову заарештований, на захист академік Андрій Сахаров, помер  у таборі для політв’язнів.

Михайло Осадчий,

Ігор та Ірина Калинці,

Іван Гель,

Михайло Горинь (1930 р.н.) –  У 1965 заарештовано і в 1966 засуджено до ув'язнення на шість років. Після звільнення працював на різних роботах у Львові. Видавав «Бюлетень Гельсінської групи». У грудні 1981 заарештований і засуджений до 10 років ув'язнення в таборах особливо суворого режиму. У 1987 – повертається до Львова, бере участь у виданні «Українського вісника», у створенні УГС, УРП. У 1990-1994 – народний депутат України, голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань державного суверенітету. У 1990-1992 – заступник голови, співголова НРУ. У 1992-1995 – голова УРП. З жовтня 1995 – почесний голова УРП.

Богдан Горинь

Микола Руденко (1920–2004) Український поет, письменник,  учасник Другої світової, правозахисник, один із засновників  і голова Української Гельсінської  групи, неодноразово заарештований і засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду», перебував на примусовому психіатричному лікуванні, автор заборонених поетичних творів «Всесвіт у тобі», «Хрест», «Я вільний».лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (посмертно).  Наприкінці 60-х вийшли 3 збірки його поезій, поема про голод 1933 р., запроторений у психіатричну лікарню,  ув’язнений в 1977 р.

Григоренко Петро Григорович (1907-1987) – генерал-майор, родом з України. Учасник боїв на озері Халхін-Гол, Другої світової війни. З 1945 – викладач Військової академії ім. Фрунзе в Москві. У 1961 виступив з критикою сталінізму. У 1963 створив Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що у 1964 позбавлений звання і нагород. У 1964-1965 та 1969-1974 репресований (примусове психічне лікування здорової людини, арешти). За виготовлення листівок про розстріли робітників у Новочеркаську, Теміртау, Тбілісі, опинився у психушці. Було звільнено, але позбавлено пенсії, звання понижено до рядового, роботи. Протестує проти вторгнення до Чехословаччини, виступає на захист кримських татар.За це довелося заплатити п’ятьма роками психушки. Приїзд Ніксона допомогли визволити. Співучасник створеня УГС позбавлення громадянства СРСР, виїхав до США.  Член Української гельсинської групи (1976). Член-засновник Гельсінської групи. У 1977 позбавлений громадянства СРСР, виїхав до США. Представляв Гельсінський рух за кордоном.

Левко Лук’яненко (1927 р.н.) Отримав вищу міру покарання замінену на 15-річне ув’язнення за головування в Українській робітничо- селянській спілці (1959). Член Української гельсинської групи (1976). Народний депутат України. Герой України.  Автор Акту про Незалежність України.

Іван Кандиба співзасновник Української робітничо-селянської спілки (1959)., за що отримав  15-річне ув’язненняЧлен Української гельсинської групи (1976).

В’ячеслав Чорновіл (1937—1999) журналіст, Виступив на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків" (1965), за що був звільнений  з  редакції  газети  «Молода  гвардія». 1966 р. "самвидавом" випустив книжку  «Правосуддя  чи  рецидиви  терору?». 1967 р. за збірку «Лихо  з розуму» був ув'язнений. 1970-1972 рр. видавав  у Львові 6 номерів "Українського вісника".Правозахисник, член Української гельсінської групи (1976 р.), неодноразово засуджений за «наклепницьку діяльність на радянський суспільний лад» до ув’язнення,  автор книг «Лихо з розуму», «Правосуддя чи рецидиви терору».   Заарештоаний у 1972 р. За «антирадянську агітацію і пропаганду» вкотре був ув’язнений 1980 р.; в’язні називали його «Табірним генералом». Відіграв важливу роль у розбудові незалежної України, лідер «Народ­ного руху» (1992-1999 рр.), народний депутат незалежної України, кандидат в президенти 1999 р. Трагічно загинув.

Степан Хмара -  видав 7-й та 8-й номери "Українського вісника" у 1974 році.

Святослав  Караванський - український мовознавець, поет, перекладач,журналіст, автор самвидаву. Багатолітній в'язень концтаборів СРСР 1944–1960, 1965–1979. Член ОУН.

член Української гельсинської групи (1976), автор «Словника українських рим». З 1979 р. — в еміграції. Дружина Ніна Строката член УГГ, засуджена у 1972 р.

Василій(Володимир) Романюк (1925—1995) Український суспільно-релігійний діяч, єпископ неканонічної УПЦ-КП, в 1993-1995 рр. її предстоятель з титулом«Патріарх Київський і всієї Русі-України». Диссидент, член УХГ. Виступав за створеннянезалежної Української Православної Церкви з центром у Києві, піднесеної до статусу Патріархату.

Опанас Заливаха - художник  у творчості якого провідним був образ гуцульської мадонни. Член Клубу творчої молоді «Сучасник» (1959—1964). 1964 разом з Аллою Горською отримала замовлення зробити у вестибюлі Київського університету вітраж до ювілею Тараса Шевченка.  У день відкриття робота була вщент розбита. Заарештований 1965 р.  із забороною малювати в таборах.  Нагороджений Державною премією України імені Т. Г. Шевченка.

Лесь Танюк 1938-2016 - режисер театру та кіно, 1960 р. очолив клуб творчої молоді у Києві,  через переслідування з боку радянської влади перехав до Москви. 1989 р. один з фундаторів в Україні історико-просвітницького товариства «Меморіал».

Юрій Бадзьо - виступив на прем'єрі фільму "Тіні забутих предків", 1972–1979 підготував працю «Право жити» про колоніальне становище України, рукопис якої (1400 сторінок) був викрадений з квартири. За антирадянську пропаганду засуджено  1979 року на 7 років ув'язнення.

Валентин Мороз - У  1969  р.  повернувся  з  в’язниці  та  відновив активну правозахисну  д1яльність . 1970 р., його було заарештовано вдруге за  есе «Мойсей i  Датан», «Хроніка опору», «Серед снігів» i звинувачено в антирадянській пропаганді, засуджено на 14 років.  Написав працю «Репортаж із заповідника ім.  Берії».

Іван  Сокульський - один з авторів  колективного листа чотирьох молодих митців Днніропетровська, які протестували проти шельмування  Олеся  Гончара за його роман «Собор» у 1968 р.,   заарештували  i  засудили  на 4,5  року  таборів  суворого  режиму.

Олекса Тихий - сільський учитель і письменник, автор «Роздумів про українську мову і культуру в Донецькій області», тричі засуджений, востаннє — як співзасновник Української гельсинської групи (1976).

Валерій Марченко (1947–1984) Літературознавець, перекладач, правозахисник, автор листів-протестів проти тоталітарного режиму, противник русифікації, неодноразово заарештований і засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду», автор книги «Я не маю ні дому, ні вулиці». Вперше заарештований у 1973 р. У 1983 р. за літературну й правозахисну діяльність був удруге заарештований і засуджений до 15 років, помер у 1984 р. у в'язниці.

Олесь Бердник (1926-2003) поет, письменник-фантаст, учасник Другої світової, вперше заарештований 1949. Культовий роман "Зоряний Корсар" (вийшов у 26 країнах світу), виключений із спілки письменників.  Член Української гельсинської групи (1976), арештований. 1987 р. Вийшов друком роман "Вогнесміх", написаний в ув'язненні.

Йосип Тереля український містик, мученик, сучасний пророк та ясновидець із Західної України, письменник, греко-католицький дисидент, 1982 р. Комітет захисту УГКЦ, в'язень совісті, політімігрант з СРСР, жив у Торонто.