Національно-визвольна боротьба народів світу
«Пробудження Азії»
Економіка: традиціоналізм, збереження феодальних інститутів і структур, стали об‘єктом експансії індустріальних країн Європи, насильно включенні в систему світового капіталістичного господарства. Втягування у світовий ринок руйнували традиційність. Уникнути цього змогла лише Японія. Причини відсталості: традиційне східне суспільство, велика роль держави і правителя. після появи ринкового сектору економіки традиційні феодальні відносини переважали: держава – власник землі, централізований контроль суспільства, слабкість і нечисленність приватних власників, незахищеність перед владою. Структура суспільства не горизонтальна, а вертикальна – поділ на корпорації і клани (земляцтва, громади, секти, цехи-гільдії, та ін.). Психологія «поглинання» особистості колективом, труднощі виходу з нього, не готовність до змін, другорядність соціальних конфліктів і протиріч. → Перетворення на колонії, криза феодальних відносин, патріархальних форм життя. Будувалися залізниці, порти, фабрики. Країни ставали сировинними придатками митрополій, залежними від іноземного капіталу. Форма залежності – монокультури – Індія, Шрі-Ланка, острів Ява – чай, Бенгалія – джут, В‘єтнам рису, Золотий берег (Ганга) – какао, Єгипет (бавовни). «З‘їдала» землі, нестача продовольства. Європейці несли розвиток капіталізму, але підтримували феодальні порядки, якщо це було їм вигідно. Підсумок: бідність, убогість, голод, безграмотність. Промисловість залишалася мануфактурною (дешева робоча сила). Буржуазія співробітничала з іноземним капіталом (компрадорська буржуазія), торгівельні посередники → слабкість сил зацікавлених у прогресивних змінах.
Зародження національно-визвольних рухів: ідеологом стає інтелігенція, шукали шляхи подолання відсталості, модернізації суспільства. Починаючи з просвітницької діяльності, переходять в антиколоніальний і антифеодальний рух. Перебуваючи в Європі видавали газети, сприяли пробудженню національної свідомості. Вивчали історії. Європи та Азії, Японії, шукали «секрети» процвітання, вивчали європейський досвід, прагнули пристосувати до умов своїх країн. Деякі консервативні рухи сприймали європейський досвід негативно, шукали свій шлях. Два напрямки: ліберально-реформістський (інтереси буржуазії, національну промисловість, соціальні реформи, освіта з європейського досвіду, усунення іноземного капіталу, конституційні форми правління, мирним шляхом, сподівалися на допомогу європейців, ілюзії про «цивілізаторську» місію) та революційно-демократичний (Сунь Ятсен –Китай, Б.Тилах _Індія, Мустафі Кемаль – Туреччина, активна боротьба проти колоніалізму, у т.ч. збойними методами). «Третім фронтом» боротьби виступали народні рухи. Проходили у відриві від буржуазно-націоналістичних організацій, керівники релігійні секти, таємні товариства. Російська революція 1905-1907 рр стала поштовхом до революцій в багатьох країнах.
Спроби реформ: технічні досягнення, переозброювали армію, змінювали системи управління, намагалися боротися проти деяких традицій, котрі, на їхню думку, стримували розвиток країни, створювали власну промисловість та ін.
І етап: Реформи Танзімат ("перетворення", "реформи") 1839- 1870 pp. в Османській імперії, у Китаї - політичного самопосилення, в Ірані - реформи Тагі-хана не мали успіху: традиційні структури не встигали пристосовуватися до швидких змін у світі, а самі реформи не були послідовними. Зрештою, країни потрапили у повну залежність від європейських держав.
ІІ етап: Антиколоніальна боротьба: революції, пробудження Азії - іранська (1905-1911 pp.), молодотурецька (1908 р.) і Синьхайська (1911-1912 pp.). Наслідки: не відбулося покращення життя, суспільство розкололося на прихильників І противників змін.