Месопотамія

Вівілонське стовпотворіння (Вавілонська вежа)- на давніми переказами, мешканці Вавилона так пишалися красою й величчю свого міста, що вирішили навіки вславити його, збудувавши колосальну вежу. Ця вежа мала сягати своєю верхівкою неба. Але бог Ягве, який жив на небі, злякався, що люди доберуться до його володінь, і зробив так, щоб будівники вежі перестали розуміти один одного. Для цього він «змішав» їхні мови: один муляр говорив по-вавилонськи, а другий — по-сірійськи, наглядач лаяв їх мовою хеттів, а інженер звертався вірменською мовою. Ніхто нічого не розумів, і будівництво вежі — «стовпотворіння» довелося припинити. У наші дні «вавілонською вежею» звуть грандіозну, дуже високу споруду, а «вавілонським стовпотворінням» — безладдя, від якого потерпає багато людей.

Валтасарів банкет Великі багатства зібрали у Вавилоні його царі. Нікого не боялася могутня держава Вавилонія. І не помічав останній вавілонський цар Валтасар, як міцніла сусідня Персія. Свавільний Валтасар не зважав ні на жерців, ні на купців, до порад яких прислухалися його попередники. Дні і ночі бенкетував він у своєму палаці, забувши про державні справи.  Тим часом військо персів підійшло до мурів Вавилона. І от уночі, розповідає легенда, напівп’яний Валтасар і його вельможі побачили на стіні великого залу руку, яка написала вогненними буквами слова: «Пораховано, зважено й віддано персам». Це був останній бенкет Валтасара. Тієї ж ночі жерці відчинили ворогам брами Вавилона, а вранці Валтасара знайшли мертвого в його палаці. Ось чому вислів «Валтасарів бенкет» означає: веселе, легковажне життя перед великим лихом. 

Вавілон Дві з половиною тисячі років тому між річками Тигром і Євфратом, на землях теперішнього Іраку, стояло велике, багате й могутнє місто Баб-Ілу («ворота неба»), або, як його частіше називають, Вавілон. Мури, що оточували Вавилон і захищали його від нападів войовничих сусідів, мали дванадцять метрів завтовшки. У нечуваній, казковій розкоші купалися цар і жерці. Величезні палаци, храми-вежі, що здіймалися до самого неба, вражали кожного, хто потрапляв у Вавилон. Як же відрізнялося це місто від убогих навколишніх сіл з їх жовтими глиняними хатинками, що стояли на спаленій нещадним сонцем землі! Не дивно, що слово «Вавилон» стало означати: місто розкоші й спокус, місто багатих нероб, які ведуть розпусне життя.

Ваал Найвища вежа Вавилона мала дев’яносто метрів заввишки. Жерці казали, що на ній живе головний бог вавілонян Бел, або Ваал, як його називали згодом у Європі. Для Ваала на верхньому поверсі вежі поставили ліжко, стіл і трон, зроблені з золота. А в храмі Ваала стояла величезна статуя бога, вся викладена коштовними камінцями. Войовничий Ваал вважався охоронцем царської влади, йому приносили криваві жертви. Ім’я Ваала стало крилатим. Воно вживається й у наші дні як символ багатства й жорстокості. У вірші «Безумцям атомним» Володимир Сосюра пише:

Ви бомбу в небі підірвали,

народів граючись життям,

сини неправди і Ваала,

прокляття вам!

Сади Семіраміди - хіба можуть сади рости не на землі, а па вежі? Виявляється, можуть. Здалеку видно високу вежу, збудовану царем Навуходоносором для своєї дружини Семіраміди. Цариця сумувала за лісами батьківщини — Мідії, і цар звелів виростити на плоскому даху вежі сад, який мав декілька десятків метрів завширшки й завдовжки. Раби кошиками носили землю для саду, а потім щодня підіймали на вершину вежі в шкіряних відрах воду з Євфрату, щоб добре росли висячі сади Семіраміди. У нашій мові в переносному значенні цей вислів означає щось дивовижне, незвичайне, грандіозне.