Франція

Політичні сили: Народно-республіканський рух (МРП), Союз деголівців, Французька компартія, Французька соціалістична партія.

Тимчасовий уряд 1944-1945 рр. (Ш. де Голль)

Четверта республіка. 1946-1958 рр.

змінилося 25 урядів перший - Поль Рамадье (соціаліст)

Конституція: Парламентська республіка, Національні збори і Рада республіки, президент на 7 р.

слабка президентська і виконавча влада; загальне виборче право, рівноправність чоловіків і жінок. право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, освіту. участь у керівництві підприємства, право на профспілкову і політичну діяльність, право на страйк.

1947 комуністи виведені з уряду, вимоги США за планом Маршала. 1951 мажоритарна система виборів, мета: зменшення лівих сил у парламенті.

підтримка СРСР змінилася на повне підпорядкування США і логіці «холодної війни»

заблокували ідею створення європейської армії.

Уряд “третьої сили” 1947-1951 рр.(де Голль).

стабілізація економіки, НТР;

ріст рівня життя, падіння популярності комуністів;

інтеграція до Європи (1951 співзасновниця Європейського об’єднання угілля і сталі, 1957 угода в Римі про створення спільного ринку), план “Маршала”, вступ в НАТО 1949 р.

Ш. де Голль у відставку. 12 років не приймав участі

Правоцентриські уряди 1951-1956 рр.

- колоніальні війни 1946-1954 рр. у В’єтнамі, 1954 незалежність Лаосу та Камбоджі 1956 – Марокко і Тунісу, 1954-1962 р війна в Алжирі (не колонія, заморський департамент);

Розкол суспільства щодо незалежності Алжиру. Рух прихильників де Голля (Об’єднання французького народу), проти режиму Четвертої республіки.

економічна та політична криза призвела до падіння.

П’ята республіка. уряд потім президент  Ш. де Голля

Конституція 1958 рр. сильна президентська влада: 7 років, обирався колегією виборців, голова держави, виконавчої влади, збройних сил. Право розпуску Національних зборів, видавати декрети (ордонанси) не потребували затвердження парламенту.

Голлізм 

Ідеологія «національної величі» Франції

• Політична філософія, поєднання французьких традицій з реаліями 40-60-х років ХХ ст. 

• Державно-правова доктрина, що була втілена в Конституції 1958 р. 

• Політична програми Ш. Де Голля. 

• Політична течія, що еволюціонувала від особистої партії де Голля до сучасного французького варіанту неоконсерватизму. 

• Французька модель держави процвітання. 

• Точний відбиток сучасного французького суспільства. («Паризьке метро о 18 годині, тобто точний відбиток французького суспільства» (А.Мальро)) 

Ідея «асоціації праці, капіталу і кадрів» як основа ”третього шляху» розвитку, орієнтованого на соціальне партнерство.

Розширені права колоній;

Фінансова та економічна стабілізація;

1960 р незалежність всіх колоній, 1962 р. Евіанські угоди з Алжиром; поклали край Алжирській війні (1954-1962) незалежність Алжиру;

1960 ядерна зброя.

відмова від долара в міжнародних розрахунках, повернення золотого стандарту.

Створення «третього полюсу», орієнтація на СРСР, вихід із НАТО 1966; штаб квартира з Парижа в Брюссель. вивід військових баз США.

Засудили шестиденну війну в Ізраїлі 1967.

кін. 60-х рр. економічна криза;

1965 р нові загальнонаціональні вибори президента, (перші 1848, Наполеон ІІІ). Перемога Ш.де Голля у другому турі.

Падіння рівня життя, військові витрати. Студентські страйки, Приєдналися профспілки, розпуск Національних зборів, перемога голлістів на виборах. Спроба реформ. Проект адміністративної реформи провалився на референдумі.

відставка де Голля 1969 р.; (15 замахів на життя, спроба державного перевороту).

Наслідками "студентської революції" стали демократизація освіти ("Закон про вищу освіту"), перелом у політичних поглядах французів, втягнення у політичну боротьбу нових соціальних прошарків суспільства (жінок і іммігрантів). поширення лівоекстремістських ідей, організацій у різних країнах світу: в Італії – «Червоні бригади», у ФРН «Фракція Червоної армії» і т.д.

наступники продовжували його політику (Жорж Помпіду, Валері Жіскар д’Естен)

посилив державну регламентацію економіки, соціальні реформи.

інтеграція до Європи, нормалізація відносин між СРСР та США.

Політичні сили: Голлісти створили Об’єднання в підтримку республіки (ОПР), незалежні – Союз за французьку демократію (СФД), різні соціалістичні угруповання об’єднались у рядах Французької соціалістичної партії (ФСП), яка разом з ФКП склала ліву опозицію.

Криза 70-х років з провідних країн світу найменш вразила Францію. тому популярність соціалістів.

Франсуа Міттеран 1981-1995 президент, (блок лівих партій, найбільш тривалий строк президенства в історії Франції) поворот у політиці - Жак Ширак 1986-1995 р. прем’єрміністр.

Протиріччя між лівими та правими в парламенті, пошуки компромісу.

Націоналізація великих банків, збільшено мінімальні зарплати та пенсії, скорочено робочий тиждень, знижено пенсійний вік, права профспілок.

Увага на культуру. Реконструкція Лувра, новий комплекс Національної бібліотеки.

1990-1993 економічна криза та крах соціальних реформ.

Франко-німецьке замирення, євроінтеграція.

Жак Ширак 1995-2007 президент. (праві сили, мер Парижа, прем’єр)

Відновлення ядерних випробувань, приватизація. 1995 р. масові незадоволення.

Денаціоналізація банків, обмежено державне регулювання економіки, скорочення соціальних програм.

Реформи соціального страхування. Розпустив парламент, але новий також лівий. 1997 р соціалістичний уряд Ліонеля Жоспена, нова хвиля протеріч, соціальний вибух 1998 р. Президенський строк скорочений з 7 до 5 років.

Зменшення армії, повернення до НАТО.

Зниження податків, відсутність контролю цін, намагаючись поєднувати з соціальними гарантіями. Потрапив на другий строк завдяки виходу у другий тур ультраправого Ле Пена.

2005-масові висттупи, 2006 молодь проти закону першого найму.

Економічне зростання з 1997 до 2003 р. Проблема старіння нації.

Проводили незалежну від США політику. Підтримка Росії.

Не підтримали в 2003 операцію в Іраку

Ніколя Саркозі 2007-2012 Конституційна реформа (Конституція 1958), два президенський строки, вето парламенту на затвердження чиновників, контроль Конституційної ради за діяльністю президента, право президента виступати в Конгресі. Підвищення зарплати президенту – незадоволення. На парламенських виборах 2007 партія Саркозі набрала більшість. 2007 нові акції протесту.

Активізація співпраці з Німеччиною та Росією. Виступив що розширення ЄС при виконанні всіх умов Туреччиною, Балканськими країнами. Підтримав незалежність Косово, підтримуючі добрі стосунки з Сербією.

2012 Франсуа Олланд (соціаліст)

Виступає за скорочення ядерної енергетики.

Партнерство з Німеччиною.

Участь у Мінських домовленостях.

Розірвання з Росією угоди на постачання «Містралів» військових кораблів.