Кодекс Наполеона

Кодекс Наполеона- створення єдиного законодавства для всієї країни.

"Моя справжня слава не в тому, що я виграв 40 битв... - казав згодом Наполеон. - Це може забутися, а вічно житиме мій Цивільний кодекс".

У 1804, 1808, 1811 pp. було видано Цивільний, Комерційний та Кримінальний кодекси.

Зміст:

Перша частина:

- Питання правоздатності й акти громадянського стану: шлюб, розлучення, опіка, усиновлення. - Проголошується громадянська рівність. 

- Збереження і недоторканність власності сім'ї: верховенство в сім'ї чоловіка і неможливість для дружини розпоряджатися майном без його згоди, влада батьків над дітьми.

Друга частина кодексу присвячена регламентації права власності. 

Третя частина регламентує договірні відносини, пов'язані з придбанням власності (порядок успадкування, дарування, купівля-продаж), договори з найму, у тому числі з найму "робочої сили. Неодмінною умовою законності договору кодекс оголошує рівність громадян, що його укладають, і їхню повну свободу вступати або не вступати у договірні відносини.

Для Франції кодекс Наполеона був першим загальним зведенням законів. Він юридично закріпив найважливіші економічні і цивільні результати Французької революції. Відразу ж після прийняття кодекс був поширений на французькі колонії, а також на європейські країни, завойовані Наполеоном, або на ті, що вступили з ним у союз (Італія, Голландія, Бельгія, герцогство Варшавське, Вестфальське королівство і т. д.). Це відігравало прогресивну роль у розвиткові цих країн, оскільки руйнувало залишки старих порядків і закладало правові підвалини буржуазного суспільства.

Джерела:

Закони Драконта – перші писані закони. Кінець кровної помсти. Суворі покарання – «Драконтовські закони».

Закони Солона (640-558 до н.е. основа Афінської Демократії

Скасував борги, заборона продавати у рабство вільних, викупив проданих.

Рівність всіх перед законом, майновий поділ участі у владі

Розряди 4: але всі брали участь в Народних зборах та Народному суді.

Народні збори (еклесії), Рада старійшин (ареопаг) Рада чотирьохсот (буле).

Суд присяжних (гелія). На рік обиралося 6 тисяч присяжніх старше 30 років.

Ксісфен остракізм – голосування черепками, вигнання з Афін на 10 років.

Доба Перікла (444-429 рр. до н.е.)

Метеки – переселенці.

«Рада п‘ятисот»(буле)                    Народні збори (чоловіки 20 років)

(готувала закони)                           4 рази на місяць

обиралися на рік                   приймали закони, обирали

стратегів    суддів                  магістратів ареопаг(раду старійшин)

Народний суд (6 тисяч суддів)

обрана будь яка людина навіть бідняк, отримували платню

працювали щодня крім свят, комісії (200-500 чоловік) не знали заздалегідь про розподіл комісій, проти підкупу

І Римське право (романо-германська правова сім’я, інша англо-саксонська):

Звичаєве право: Царський період 753-509 рр. до н.е.

Велика родина – фамілія, голова – патер(батько). Нащадки латинян – патриції. (право володіти землею, брати участь у народних зборах), плебеї (нащадки підкорених народів в т.ч. латинян). Народні збори – чоловіки-патріції, ухвалювали закони, здійнивали судочинство, обирали царя, ділилися на 30  курій (38 родів, «куріальні коміції», рішення більше половини голосів). Цар (рекс – військовий вождь, жрець, мав 12 охоронців - лікторіїв) та сенат – рада старійшин (300 родів патриціїв, «батьків»,.слідкували за дотриманням законів, відповідність звичаям рішень царя та народних зборів, оголошував війну та мир, відав скарбницею, голосування: розходилися в різні боки). 

Понтифік – хранитель звичаїв, укладачем календаря, визначав сприятливі і несприятливі дні.

Реформи Сервія Туллія (578-534рр. до н.е.)

Поділив народні збори на чотири округи (триби). Збори відбувалися по сотнях – центуріях(право голосу тільки ті хто воював). 193 центурії. Кожна мала один голос у народних зборах. Населення на 5 класів:  чим вищий клас тим більше центурій.

600 р. до н.е. етруски перемогли латинян. Сім етруських царів, дванадцять охоронців-лікторів, несли символ царської влади сокиру, вставлену в пучок різок (12 фасій).

Право на латині “юс”, а клянуся “юро”. Туму юстиція – система правосуддя,

юриспруденція – система законів. Боротьба між патриціями та плебеями.

449 р до н.е. ХІІ таблиць – розташовані на Форумі, всі підлягали закону. Зміст: смертну кару: за злочини проти республіки, проти релігії, за чаклунство та неправдиві свідчення в суді. За цими законами жорстоко карали боржників. За борги людина могла стати рабом або віддати у рабство власних дітей чи дружину. Якщо боржник не повертав позичене, то згідно із законом його розрубували на стільки частин, скільком кредиторам він був винен.

Проскрипції - списки людей засуджених до страти.

Римська республіка

509 р. до н.е. вигнали останнього етруського царя

Народні збори (коміції)

куріятні                                  центуріатні                            трибунатні

(народження, посвята в                  ухвалювали закони               обирали

 доросле життя, шлюб и т.д.)         обирали консулів преторів, трибунів та еділів

цензорів і квесторів

Магистрати – всі виборні посадовці на 1 рік, мали недоторканість,

Два консули                 Сенат – рада старійшин                 Диктатор

300 (потім 600)

Колегіальне                                                       правління

правління                     трибуни              під час війни      

депутати

від плебеїв

право

“вето”

Судова влада: два претори (справи між римлянами, та справи між громадянами та іноземцями). Два цензори – перепис майна, поділ на класи, квестори – державна скарбниця.

Нобілітет – знать, яка була консулами та сенаторами.

367 р. до н.е. Посада претора (Преторське право) займалися міським правосуддям.

242 р до н.е. два претора (судові справи між римлянами, другий з іноземцями). При Сулі (8), при Цезарі (16), Імперія (18).

1.2. Інституція Гая (юрист при імператорі 2 ст н.е.) – перший підручник  римського права (Знайдений у 1816 р. у бібліотеці Верони).

1.2.1. Кодекс (Інституція Юстініана 527-565)

“Звід громадського права”, де поєдналися давні римські правові норми і духовні цінності християнства.

- рівність усіх громадян перед законом.

- хоча рабство не скасовувалось, але заборонялося вбивати рабів і вони отримували змогу звільнитися.

- урівнювали у правах чоловіка і жінку, забороняли розлучення, засуджене християнською церквою.

- ідея необмеженої та абсолютної влади імператора: “воля імператора — джерело законів”.

- право недоторканності приватної власності. 

Звід...” став зразком для розроблення законів більшості країн Західної Європи у ХІІ – ХІV ст.

Принципи римського права:

-                     Держава – договір між громадянами з метою виконання загальних правил. (В основу республіки).

-                     Справедливість це рівноправність. → Висока роль судової влади (справедливість).

Галузі: приватне (власність, свобода особистості), публічне (інтереси держави).

Законотворення.

Автор вивішував проект на Форумі. Всі могли подати йому доповнення.

Народні збори приймали закон.

Сенат (виконавча влада) перевіряв відсутність у ньому правопорушень, і закон вступав в дію.

Римське право перейняли галли та вестготи (Збірник 506 р. використовувався до 11 ст. відновлення вивчення римського права). Університети створювалися для вивчення римського права Болонський в Італії 12 ст. та Франції у 16 ст. Студенти що вивчали право – глоссатори.

У 1495 р у Священній Римській імперії був створений імперський суд, який використовував римське право, сприяло поширенню його у Німеччині.

ІІ Звичаєве право — система правил у суспільстві. Записи звичаєвого права у германців мали назву варварські правди. Найбільш відома «Салічна правда» створена при Меровінгах. Хлодвіг 481-511.

-           Грошові штрафи за крадіжку худоби та рабів, підпал, вбивство.

-           Заборона кровної помсти, замінено на штраф – вельгельд.

-           Штраф за вбивство залежав від статусу.

Формуванні держави, як способу закріплення соціальної диференціації суспільства.

ІІІ Королівські Ордонанси королівські укази, що мали силу законів.

"Проміжне право" революційного періоду ( 1789 - 1799 років), засноване на громадських ідеалах Просвітництва, як його розуміли Дідро, Вольтер і Руссо : індивід, як розумне і самостійно відповідає за свої дії істота, від народження має невід'ємним правом на свободу совісті, свободу віросповідання, свободу здійснення економічної діяльності. Це право грунтовно зруйнувало старий соціальний правовий порядок. Укладачі кодексу Наполеона зайняли більш збалансовану позицію в області індивідуальних громадянських прав.

Правове спадщину великих французьких просвітителів. Кодекс Наполеона випробував значний вплив теорії природного права, заснованій на раціоналістичних засадах.