Політичний етап національного руху
Політичний етап: молоді громади 1892 р. Братство тарасівців (Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський) висунили ідею незалежності України. 1893 р. частину заарештовано, продовжувало діяти до кін 90-х.
Соціал-демократія (виникає в др.пол 19 ст. пов‘язана з робітничим рухом, захист інтересів робітників, різні шляхи – марксизм – революція, пізніше відкинули, парламентська боротьба - опортуністи) Общинний соціалізм Драгоманова поєднання боротьби за національне та соціальне визволення, орієнтувався на селянство. Витіснявся європейськими ідеями.
1893-1894 рр – студентська соціалістична група (Івана Стешенка) в Києві, на основі марксизму, Л.Українка, М.Коцюбинський. 1896 р. київська група Українська соціал-демократія. Орієнтувалася не на російську, а на європейську соціал-демократію. Майбутнє – федерація народів.
Популярною була РСДРП. Драгоманов формула «Пролетарії усіх країн, єднайтеся!» це «Пролетарії всіх країн, підвладних російській державі, зросійщуйтесь!». Але поширена в Київі, Катеринославі, Одессі.
1897 р. у Києві на з‘їзді громад створена Загальна українська безпартійна організація (ЗУБО). Мета: об‘єднання за «національні права українського народу в Росії». В.Антонович, О.Конинський (автор молитви «За Україну»), фінансова допомога В.Симиренка. М.Лисенко, В.Антонович, М.Старицький, були поміщики, земські діячі, кооператори, підприємці. Соціалісти, ліберали і консерватори, всі хто підтримував ідею автономії і самостійники (колишні тарасівці).
Російський рух: ліберали не мали партії. 1898 р РСДРП. 1903 розкол на помірковану (меншовики, парламентська боротьба, реформи, демократичні свободи) і ліворадикальну (більшовики, В.Ленін, революція, диктатура пролетаріату). 1902 р. Партія російських соціалістів-революціонерів (есерів) багато з народників, революційний терор, популярна.
Консерватори партію не створили.
Метою земсько-ліберального руху було розбудова економічного життя суспільства на ринкових засадах, конституційна монархія. Учасники руху розробляли проекти реформ щодо розширення прав місцевого самоврядування, прийняття конституції, підвищення добробуту і культурно-освітнього рівня населення, забезпечення охорони його здоров’я і надсилали їх цареві та державним чиновникам. Представники: Б.Грінченко, М.Коцюбинський, Ф.Лизогуб, Б.Мартос та інші. 1903 р. створено «Союз визволення», «Союз земців-конституціоналістів» відбулася низка земських з’їздів.
Всі рос партії позиція збереження єдиної Російської держави. Хоче соц-дем визнавали право націй на самовизначення, але прихильники унітарної держави.
Польський рух: мета відродження Польщі, в кордонах 1772, поділ України.
Єврейський рух: різні напрямки. Соціалістична 1897 р. Загальний єврейський робітничий союз (Бунд). Прагнула діяти на правах автономії РСДРП. 1903 виключено. Євреї України представлені в обох партіях.
Партії Західної України.
1885 р. народовці заснували товариство «Народна рада» (Юліан Романчук) пера політичні організація.
1890 –Русько-Українська радикальна партія ((РУРП) І.Франко, Михайло Павлик, Євген Левицький).
1895 р «молоді» радикали висунули ідею незалежності (Ю.Бачинський «Україна уярмлена»), на підтримку виступив і І.Франко.
1899 Українська національно демократична партія - незалежність Русь-України, автономія, відданість Австрійській імперії, селяни ( Є. Левицький, І.Франко, М.Грушевський)
1888 створена Австрійська СДП, її складова соц-дем партія Галичини і Сілезії. 1899 р Українська соціал-демократична партія - створення Української республіки, робітники ( М.Ганкевич, С.Вітик, парламентські методи боротьби. Ідея незалежності, конфлікт с польськими соц-демократами.
Поч 20 ст. боротьба між москвофілами та народовцями. Москвофілів підтримувала Росія. Факти співпраці знизили їх авторитет.
Спочатку народовці були проти греко-католицької церкви. Але зрозуміли, що національний рух може спиратися тільки на селянство, пішли на співпрацю, тому що церква мала на них значний вплив. Андрій Шептицький (1900=1944) зробив церкву вагомим чинником у національному русі. Приділяла увагу розвитку господарства, культурно-просвітницькі діяльності. Слово «українець» почало витісняти назву «русин».
Діяли українські освітні, наукові та культурні заклади.
Боротьба за загальне виборче право та реформу крайового статуту.
1906 р. австрійський імператор Франц Йосиф зустрівся з делегацією, (А. Шептицьким), відбулося народне віче близько 50 тис. осіб.
У січні 1907 р. загальне й рівне виборче право, українці збільшили своє представництво в австрійському парламенті.
У 1908 р. під час виборів до Галицького крайового сейму махінації з виборчими округами, підтасовка бюлетенів.
14 лютого 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту, відповідно до якого відбувалися місцеві вибори. За нею галицькі українці збільшили своє представництво до 62 місць, тобто 27 %. Це порушувало монополію поляків на владу в Галичині й відкривало для українського руху перспективи для по-дальшої боротьби за поділ краю на польську та українську частини. Однак реформу сейму так і не було здійснено, оскільки за кілька місяців розпочалася Перша світова війна.
Боротьба за університет
1871 р. Львівський університет мав бути двомовним – українсько-польським , не виконувалося.
1901 р. студенти-українці виступили з вимогою розширення прав української мови в університеті та збільшення кількості українських кафедр, близько 600 студентів на знак протесту вдалися до сецесії – масового виходу з університету.
1 липня 1910 р. віче українського студентства польські студенти завадили вийти на вулиці. Загинув Адам Коцко
1908 року Мирослав Січинський застрелив намісника імператора Австро-Угорщини – графа Анджея Потоцького. Звинувачував у побитті селян.
Наддніпрянська: 29 січня 1900 р. на нараді членів Харківської студентської громади створена Революційна українська партія (РУП) в Харкові, колишні «тарасівці», з 1899 р. сюди переїхав М.Міхновський, тут був сильний студентський рух, студентську громаду очолював син В.Антоновича – Дмитро, в 1897 р перевівся з Києва. Програма: М.Міхновський «Самостійна Україна», видана в ЗУ і нелегально переправлена. Оцінка міжнародного становищі, як початок епохи «боротьби націй» і назрівання конфлікту між європейськими імперіями, неминучість війни і краху імперій, епохи національних революцій та появи національних держав. Характеристика становища укр. народу, як «зрабованої (раб) нації», необхідність самостійності, як головної умови існування нації.
Рушійні сили – національна еліта. Два рази зрада еліти – польська шляхта, козацька старшина. Третя інтелігенція. Але вона не готова йти шляхом Т.Шевченка, й стала на шлях «українофільства», та його критика. Вони стали перешкодою на шляху створення партії, вплив на молодь. Ті хто готові боротися «молода Україна», спадкоємці Т.Шевченка, Мазепи, Хмельницького, Данила. «ОДНА, ЄДИНА, НЕРОЗДІЛЬНА, ВІЛЬНА, САМОСТІЙНА УКРАЇНА ВІД ГІР КАРПАТСЬКИХ АЖ ПО КАВКАЗЬКІ». Мета: повернення прав 1654 року поширення на всю територію.
Діяльність РУП: утворила місцеві організації, Центральний комітет у Києві та Зарубіжний комітет у Львові. 1900-04 рр випустили 4 газети і 38 брошур, поширювали в селі, пропагуючи ліквідацію поміщицького землеволодіння, безоплатну передачу землі селянам, підвищення заробітної плати і поліпшення умов життя, страйків, актів непокори. Масовий рух 1902-1903 на Полтавщині та Харківщині. Орієнтувалися на село, вважали що зберігали національний характер, потенціал для боротьби із владою.
Розкол, орієнтація на російські партії, після ліквідації самодержавства, зникне і національний гніт. Частина, яка підтримала програму «Самостійна Україна» 1902 р створена Українська народна партія (УНП). Центр Харків, філії Київ, Полтава, Одеса та ін інженери Сергій і Олександр Макаренки, банкір Євген Любарський-Письменний, студенти Григорій і Василь Шевченки. Пропаганда серед студентів, військових. Звернення до властей, зняти заборону на друковане слово, листівки проти самодержавства за незалежну Україну. 1904 р воєнізовану організацію «Оборона України» (Віктор Чехівський) мета: стати на чолі національного повстання.
Ліберально-консервативне керівництво ЗУБО 1904 р створили Українську демократичну партію (УДП) програма за зразком Української національно-демократичної партії. Від демократів відкололися радикали – Українська радикальна партія (УРП). Євген Чикаленко, Борис Грінченко, Сергій Єфремов. автономію України. Підтримували ідею загальнонародної власності, компенсація власникам, шлях реформ.
РУП протиріччя політичні (вихід самостійників) та соціальні. Арешт керівного ядра 1903 р. 1904 р. Українська соціал-демократична спілка (Мар‘ян Меленевський та Олександр Скоропис-Йолтуховський) приєдналися до РСДРП (меншовиків).
РУП еволюціонувала в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). лідер економіст Микола Порш.