10. Східна Галичина (разом з польською Західною Королівство Ґаліції і Лодомерії )
11. Буковина з 1849 р. разом з румунською, окремий край
13. Закарпаття до Угорщини.
Малоросійське: 3 Чернігівська, 4 Полтавська, 9 Харківська
Київське: 2 Київська, 5 Подільська, 1 Волинська
Новоросійсько‑Бессарабське: 6 Катеринославська, 7 Херсонська, 8 Таврійська
нафтовидобувна – “Галицько-Карпатське товариство” – канадці, німці
“Галіція” – англійці
деревообробна – “Мундус” – австрійці, американці
хімічна – “Сольва” – австрійці, американці, французи, англійці
Канада, Америка, Австралія
Райони: Донецький, Криворізький, Нікопольський, Південно-Західний цукробуряковий
Економічна криза 1900-1903 рр. концентрація виробництва (поглинання великими підприємствами малих).
Україна – синдикати 1897 – цукрозаводчиків «Цукор» (92% заводів імперії), 1902 – «Продамет», 1903 «Продаруд», «Продвагон» та ін. «Продвугілля» 75% видобутку в Донбасі.
1910 р відновив діяльність «Союз рафінерів» 90% збуту цукру
Далекий Схід, Сибір, Середня Азія, Казахстан
Революція 1905-1907 рр.
9 січня «Кривава неділя» в Петрограді.
Повстання на панцернику «Потьомкін» в Одесі (Григорій Вакуленчук і Панас Матюшенко).
Жовтень загальнополітичний страйк.
17 жовтня 1905 р. Маніфест Миколи ІІ.
листопад повстання на крейсері «Очаков» (лейтенант Петро Шмідт).
В Києві збройна демонстрація трьох саперних рот (Борис Жаданівський).
грудень одне з найбільших селянських повстань с. Великі Сорочинці на Полтавщині
Збройні повстання Донбасі, Харкові, Олександрівську.
Перша рада - Катеринослав.
Листопад 1905 р. перша українська газета✋ «Хлібороб» в Лубнах.
1906 р. перша щоденна українська газет «Громадська думка», пізніше перейменована в «Раду» Євген Чикаленко. Фінансував Василь Симиренко.
І Державна Дума травень 1906 р. парламентську громаду (Ілля Шраг). Журнал «Украинский вестник».
ІІ Державна Дума січень 1907 Українська трудова громада. Часопис «Рідна Справа – вісті з Думи» розпущена 3 червня 1907 р. – кінець революції.
Під час революції 1905-1907 рр почали діяти Просвіти✋. 1905 р. постали Одеська, Катеринославська, та Кам'янець-Подільська просвіти, в 1906 р. - Київська, Миколаївська (М.Аркас) та Чернігівська. У 1909 р. була закрита одеська "Просвіта", у 1910 р. - київська
Середня освіта - платна (недоступна українцям).
Види асиміляції русифікація, полонізація (Галичина), румунізація (Буковина), мадяризація (Закарпаття).
Просвітницька діяльність українофілів: громадівців та народовців.
поч. 60-ті рр. діяльність недільних шкіл (громадівці). 1862 р. заборона.
Данило Заболотний Український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН (1928–1929), засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві. Опублікував понад 200 праць, присвячених головним чином вивченню трьох інфекційних хвороб — чуми, холери (у співпраці із Савенком) й сифілісу.
Пулюй Іван фізик та електротехнік, був першим винахідником рентгенівської трубки, завдяки якій зробив фотографію скелета людини; винайшов багато електротехнічних приладів. Один з перших перекладачів Біблії 1905 р. разом з П.Кулішем, перший декан першого в Європі електротехнічного факультету.
Ілля Мечников Біолог, мікробіолог, імунолог, почесний член Петербурзької академії наук, лауреат Нобелівської премії (1908), відкрив явище фагоцитозу, разом з М. Гамалією створив бактеріологічну станцію в Одесі, займався проблемами боротьби з інфекційними захворюваннями.
Агатангел Кримський (1871—1942) Український історик, письменник і перекладач, сходознавець світового рівня, один з організаторів Академії Наук України (1918). Літературний псевдонім А. Хванько. Жертва сталінського терору.
Михайло Грушевський 1894 р. «Кафедра всесвітньої історії з особливим наголосом на історії Східної України», за рекомендацією В.Антоновича, очолив у 28-років. 1897 р. очолив НТШ, 1898 р. у Львові вийшов перший том десятитомної «Історії України-Русі». Входив до УНДП ( Є. Левицький, І.Франко). Голова УЦР. з 1923 академік ВУАН, професор Київського університету. 1931 р. переїхав до Москви, проходив по справі «керівника Українського націоналістичного центру». Автор понад 2000 наукових праць.
Липинський Вʼячеслав - приєднання до національного руху відомих спольщених шляхетських родин. (як колись В.Антонович), обгрунтував ідею територіального патріотизму, яка показала шлях до консолідації українців у поліетнічну політичну націю. Разом з Сергієм і Володимиром Шеметами утворив УДХП. Автор теорії українського монархізму.
Єфименко Олександра авторка популярної «Історії українського народу»; перша жінка в Росії та Україні, якій 1910 р. Харківський університет надав ступінь почесного доктора наук.
Дмитро Яворницький Український історик, археолог, етнограф, дослідник історії українського козацтва, автор тритомної праці «Історія запорізьких козаків», укладач зібрання історичних джерел «До історії Степової України».
Багалій Дмитро автор «Історії Слобідської України» входив до Київської громади; від 1881 року брав участь у роботі Історичного товариства Нестора літописця.
Вовк Федір український антрополог, етнограф, археолог, археограф, музеєзнавець, видавець та літературознавець. Автор першої загальної науково обґрунтованої концепції антропологічного складу українців. Дійшов висновку, що українці близькі до південних слов'ян.
Борис Грінченко Український громадсько-політичний діяч, письменник, учений, один із засновників «Братства тарасівців», лідер Української радикальної партії, голова київської «Просвіти» в 1905 році. У складі УДРП співпрацював з кадетами в ІІІ і ІV Державній Думі (Є.Чикаленко, С.Єфремов). У 1907-1909 рр. видав 4 т. «Словарь української мови».
Пантелеймон Куліш (1819–1897) «батько українського правопису» (абетка). Перший український історичний роман «Чорна рада», збірка віршів «Досвітки», поема «Україна», про події від часів князя Володимира до гетьмана Богдана Хмельницького. Переклад українською мовою Біблії, поем Дж.Байрона та драм В.Шекспіра. Член Кирило-Мефодіївського товариства, автор програмних документів. Учасник Петербурзької громади.
Нечуй-Левицький Іван письменник, який першим в українській прозі розповів про життя українськоїї нтелігенції («Причепа», «Хмари», «Над Чорним морем»), торкаючись болючої проблеми її зросійщення. Він утвердив в українській літературі жанр соціальної повісті, зразками якої є перелічені твори («Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я» та ін.).
Мирний Панас (Панас Рудченко) – автор соціально-психологічних романів і повістей. Правдивим літописом українського села є його роман (у співавторстві з І. Біликом) «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».
Модернізм - мистецький напрям кінця 19 - першої половини 20 ст., що об'єднує різні за ідейними шуканнями школи, нереалістичні течії в мистецтві і літературі в один напрямок.
Лідерами українського модернізму вважають письменників
Коцюбинський Михайло письменник, майстер соціально-психологічної новели. У повісті «Фата Моргана» відтворив широку панораму суспільно-політичних подій 1905-1907 рр. в українському селі. Імпресіонізм властивий творам "Intermezzo", "Сміх", "Цвіт яблуні", "Хвала життю", "Тіні забутих предків", "Fata Morgana" .
Стефаник Василь західноукраїнський письменник, неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Однією з тем творчості була вимушена еміграція галицьких українців до Канади і США. Член Покутської трі́йці — умовне об'єднання трьох українських письменників Леся Мартовича, Василя Стефаника та Марка Черемшини. Новели "Новина", "Виводили з села", "Синя книжечка", "У корчмі", "Катруся", "Кленове листя", "Стравтився", "Бесараби".
Ознаки модернізму естетизм ("мистецтво заради мистецтва"), інтелектуалізм, європеїзм, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя й світогляду людини.
Жіноча мистецька традиція.
Леся Українка (Лариса Косач) (1871—1913) українська поетеса, прозаїк, драматург, автор поетичних збірок «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», драматичних поем «Осіння казка», «Кам’яний господар», «Лісова пісня» та ін.
Кобилянська Ольга в новелах «Природа», «Меланхолійний вальс», «Некультурна» тонко відтворила злам у суспільній свідомості, пов’язаний зі зміною становища жінки, її новими соціальними ролями. Героїні О. Кобилянської – «аристократки духу», які прагнуть досягти ідеалу надлюдини, не звертаючи уваги на суспільні стереотипи.
Винниченко Володимир один з найпопулярніших письменників і драматургів. Першим в українській літературі створив галерею образів революціонерів, які діяли у складних психологічних ситуаціях. Твори "Краса і сила", "Глота", "Талісман". Автор праці «Відродження нації» про події Української революції.
Олесь Олександр (Кандиба), Заживши слави короля української лірики, він створив чимало віршів громадянського звучання, у яких революційні гасла поєднав із людськими почуттями і клопотами буднів «Айстри», «З журбою радість обнялась». Батько поета та політичного діяча Олега Ольжича. Жив в еміграції у Празі. 2017 р. перепохований у Києві.
Театр.
Харків кінець 18 ст. перший професійний театр. Не український, йшли вистави Квітки-Основʼяненка
Полтава 1818-1819 український аматорський театр Котляревського. Власов – заклав основи українського професійного театру.
Львів 1864 «Руська бесіда» (народовці 1861) перший український професійний театр.
Єлісаветград 1882 Кропивницький перша професійна українська труппа.
Микола Садовський 1907 Київ перший український професійний стаціонарний театр (до цього діяв з 1906 р в Полтаві, не був стаціонарним).
У 1882 р. під керівництвом М.Кропивницького в Єлисаветграді було створено першу українську професійну трупу, до складу якої ввійшли М.Садовський, М.Заньковецька, О.Маркова, І.Бурлака та ін. Після гастролей до Києва у 1883 р. до трупи Кропивницького приєдналась аматорська трупа М.Старицького, який і очолив театр.
"Корифеї українського театру"
Микола Садовський (Тобілевич) (1856—1933) Український актор, режисер, один із засновників українського професійного театру, виконавець драматичних ролей у п’єсах І. Карпенка-Карого «Безталанна», М. Гоголя «Ревізор», М. Старицького «Тарас Бульба». 1906 р. в Полтаві перший український стаціонарний театр, 1907 переїхав до Києва.
Марія Заньковецька (1854–1934) Українська актриса, її сценічний дебют відбувся в Єлизаветграді, де вона виконувала роль Наталки Полтавки у першому українському професійному театрі під керівництвом М. Кропивницького; працювала в найпопулярніших українських трупах М. Старицького, М. Садовського, М. Саксаганського, І. Карпенка-Карого.
На ниві драматургії плідно працювали Михайло Старицький (1840–1904), Марко Кропивницький (1840–1910), Іван Тобілевич (Карпенко-Карий, 1845–1907).
Музика
Лисенко Микола – український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч. Учасник «Старої громади». Організатор першої в Україні Музично-драматичної школи (1904). Опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Енеїда», «Наталка Полтавка», перші дитячі опери «Коза-дереза», «Пан Коцький».
Вербицький Михайло (1815–1870), автор музики Державного гімну «Ще не вмерла України...» Йому належать понад сорок духовних композицій. М. Вербицький створив музику до більш ніж двадцяти театральних п’єс, є автором дванадцятьох симфонічних увертюр-симфоній, музика яких виразно утверджувала національний стиль.
Леонтович Микола створив оригінальні композиції на основі фольклору («Щедрик», «Дударик», «Козака несуть»), хорові поеми, опери.
Людкевич Станіслав створив монументальну кантату-симфонію «Кавказ» на слова Тараса Шевченка написав , він також організував видання «Артистичного вісника» – першого українського мистецтвознавчого журналу.
Крушельницька Соломія (1872—1952) Співачка, солістка Львівського оперного театру, виступала на оперних сценах театрів у Петербурзі, Кракові, Варшаві, Парижі, Мілані, виконала близько 60 партій в операх «Запорожець за Дунаєм», «Пікова дама», «Мадам Батерфляй» та ін., виступала с концертами, присвяченими пам’яті Т. Шевченка.
Пимоненко Микола художник-реаліст «співець українського села», побутовий жанр, «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Жнива», «Проводи рекрута».
Васильківський Сергій пейзажний жанр, «небесний» художник, «Сторожа запорізьких вольностей». У його картинах переважали українські мотиви: «Ранок (Отара в степу)», «Дніпрові плавні», «Ранок на Дніпрі». Пейзаж у творчості С. Васильківського органічно поєднувався з історичними сюжетами з доби козацтва («Козачий пікет», «Запорожець у розвідці», «Козаки в степу», «Козача левада») або з побутовими картинами («Козак в степу», «Ярмарок у Полтаві»). Сучасники називали С. Васильківського «небес ним» художником через особливе ставлення митця до неба. Уславився С. Васильківський і в історичному жанрі. Найвизначнішим його твором на історичну тему вважають картину «Сторожа запорозьких вольностей» («Козаки в степу»).
Сластіон Опанас пейзажний живопис, побутовий жанр, історія. Картини "Цегельний завод", "На жнивах", "Весна", "Волинь", "Миргород".Як графік ілюстрував поему Т. Шевченка "Гайдамаки".
Самокиш Микола засновник батального живопису в Україні. Найвідоміші його картини – «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» та «Бій Богуна з Чарнецьким під Монастирищем в 1653 р.». Протягом 1901–1908 рр. разом із С. Васильківським М. Самокиш писав монументальні панно для інтер’єру будинку Полтавського земства.
Труш Іван імпресіонізм, пейзажний жанр, 350 портретів, Видатний портретист, майстер пейзажу та побутового жанру. Опанувавши в Краківській академії мистецтв засади імпресіонізму, митець сприяв поширенню в Україні техніки західних модерністських течій. Івана Франка. Лесі Українки Малював його художник з натури 1900 р. Цей портрет вважають одним з найкращих прижиттєвих портретів Лесі Українки.
М. Пимоненко «Сінокіс» 1900 р.
М. Пимоненко «Ворожіння» 1893 р.
С. Васильківський «Козаки в степу» Бл. 1890 р.
С. Васильківський «Весняний день в Україні» 1883 р.
«Дівчина в червоному капелюсі» 1902-1903 О.Мурашко
Картина «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» І. Рєпіна. 1878–1891 рр.
Д. Яворницький був натхненником і консультантом художника, позував на роль писаря.
«Портрет Лесі Українки» 1900 І. Труш
Картина «Дніпро біля Києва» І. Труша. 1910 р.
Архітектура
Історизм - використання елементів попередніх часів. Неовізантійський, неоготика, неокласика.
Еклектика - поєднання декількох історичних стилів.
Володимирський собор у Києві.
1862–1896 рр.
Собор побудовано у російському неовізантійському стилі, початковий проект собору склали архітектори І. В. Штром іП. І. Спарро; пізніше його переробив архітектор Олександр Беретті.
Будівля театру в Одесі. 1883–1887 рр. Архітекторами Ф. Фельнером і Г. Гельмером У стилі віденське бароко, глядацька зала у стилі французького рококо.
Будинок резиденції митрополита Буковини в Чернівцях (нині Національний університет). 1864–1873 рр.
Чеський архітектор Йозеф Главка, еклектичне поєднання елементів візантійського і романського стилів з сучасними рішеннями. 2011 включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві. Скульптор М. Микешин. 1888 р.
Будинок з химерами в Києві. 1902–1903 рр. Владислав Городецький
Модерн.
Будинок Полтавського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей). 1903–1908 рр.
Український стиль («модерн»): Василь Кричевський – піонер, мотиви українського бароко, народного дерев’яного будівництва, модерн, виразом якого був орнамент, внутрішній розпис Сергій Васильківський, Микола Самокиш.
Будівля банку «Дністер» у Львові. 1905–1906 рр.
Івана Левинського за пр. Тадеуша Обмінського, Александра Лушпинського, Лева Левинського
Гуцульська сецесія— архітектурний стиль, що розвивався в Східній Галичині, перш за все, у Львові наприкінці XIX — на початкуXX століття. Особливістю стилю було використання традицій народної архітектури, що зближує його з українським модерном Наддніпрянщини.
Українські підприємці благодійники
Микола Терещенко цукрозаводчик-мільйонер, жоден помітний просвітницький та медичний проект у Києві не відбувався без його грошової допомоги: дитячий притулк, лікарня, двома гімназіями та двома училищами, кількома корпусами Політехнічного інституту. Музей старовини і мистецтва (тепер Національний художній музей України), Троїцький народний дім (нині Театр оперети). У Глухові для дітей бідних батьків і сиріт благодійники заснували міське училище, для якого було збудовано приміщення з бібліотекою.
Богдан Ханенко колекціонер, заповів колекцію Києву та будівлю для музею. Разом з дружиною виділяли кошти на археологічні дослідження, відродження українського традиційного мистецтва.
Платон Симиренко пожертвував кошти на видання «Кобзаря» 1860 р.
Василь Симиренко:
Став фундатором Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові (разом з Єлизаветою Милорадович),
Пожертвував 100 тисяч карбованців золотом на придбання будинку НТШ у Львові.
Упродовж сорока років регулярно виділяв Київській громаді десяту частину своїх прибутків.
Фінансував діяльність М. Драгоманова та його видання у Женеві.
Надавав фінансову підтримку українським ученим і письменникам, громадським діячам (М. Коцюбинському, М. Лисенку, О. Кістяківському тощо).
Пилип Морачевський у 60-х рр. переклав Євангеліє українською мовою, Російська академія наук визнала одним з найкращих слов‘янських перекладів. Але заборонена Святішим Синодом, як що становить «небезпеку для самої царської влади». Надрукована у Москві 1906 р. але не дозволено використовувати в церквах. Тільки за часів УЦР. Привід до Валуєвського циркуляру.
Переклад Біблії П.Куліш, І.Пулюй, редагував І.Нечуй-Левицький 1903-1906 році було видано у Відні коштом Всесвітнього біблійного товариства.