Польща

Господарське піднесення 16 ст. Варшава в 16 ст  столицею замість Кракова. Торгівлю з Німеччиною, Угорщиною, Італією, Скандинавськими країнами, Московською державою. З'явилися суконні, полотмняні, шкіряні, паперові, скляні та інші мануфактури.

Спад. Причини: По-перше, турецькі завоювання на Балканському півострові звели нанівець усю південно-східну торгівлю. По-друге, зростання попиту на сільськогосподарську продукцію в Європі інтереси магнатам і шляхті, іноземні товари, занепад міст та мануфактурного виробництва. Саме тому в Польщі не склався міцний третій стан буржуа-підприємців, який у країнах Західної Європи сприяв формуванню підвалин нового суспільства.

16 ст. в перехід від середньовічної оброчної системи до фільваркового — панщинного господарства.  Землевласники перетворювали свої господарства на фільварки з метою збільшення виробництва товарної продукції. Товарна продукція — це продукція, що виробляється не для власного споживання, а для продажу на ринку.

1518 р. польські селяни втратили право захищати свої права в суді та опинилися під судом своїх панів. У 1543 р. було заборонено перехід селян від одного пана до іншого. У фільварках панщина сягала шести днів на тиждень. Окрім вирощування хліба, у фільварках будували й власні переробні підприємства — млини, винокурні тощо.

1557 р. Сигізмунд ІІ Август “Уставу на волоки”, згідно з якою громадські землі поділялися на волоки — 19,5 га. Нормою наділу стала одна волока на дворище. Надлишки землі передавалися шляхті під фільварки.

Магнати  великі землевласники — Радзивіллів, Острозьких, Конецпольських, Ходкевичів та ін. Третина сіл у Польщі знаходилась у власності магнатів. Великі володіння мали вони й в українських землях. Так, Острозькі отримували щорічно майже 1 млн злотих прибутку від своїх 100 міст і замків, 1300 сіл в Україні.

Шляхтичі — дрібнопомісне дворянство — володіли одним—двома селами, а то й половиною села. Деякі шляхтичі саме завдяки загарбаним українським землям перетворилися на великих магнатів — Замойські, Любомирські, Потоцькі. Переважна більшість дрібної шляхти підтримувала когось із магнатів. За допомогою шляхти магнати домагалися від короля прийняття вигідних їм рішень.

Селяни  “Я не знаю іншого королівства у християнському світі,— писав придворний проповідник-єзуїт Петро Скарга,— в якому так зле обходяться з селянами, як у нашому”.

Міщани  У 1565 р. сейм під тиском шляхти прийняв рішення про заборону вивозу товарів за кордон польськими купцями. Антиміщанська політика шляхти суттєво послаблювала позиції міст і спричинила негативні наслідки для майбутнього країни.

Реформація і Контрреформація

Володіння католицької в XVI ст. п'яту частину земель.

Протестанти в Польщі не розпочинали збройної боротьби за втілення своїх поглядів, обмежуючись їх пропагандою. Від кінця XVI ст. у Польщі посилилась і, зрештою, перемогла католицька Контрреформація. Першим став надавати активну допомогу католицькій церкві у боротьбі проти Реформації король Стефан Баторій. Саме за його правління активну діяльність розгорнули єзуїти.

Під час правління Сигізмунда ІІІ протестантство у Польщі фактично знищено. Селянські маси – католицизм. Забороняв протестантам обіймати державні посади, що зменшувало популярність серед шляхти. Такого впливу єзуїтів, як у Польщі, не знала жодна країна Європи. Підкорили систему освіти, погроми протестантів. Після 1596 р. поширення на Україну.

“Шляхетська республіка”. Виборний король не мав права ухвалювати важливі рішення без згоди сейму, що складався з сенату і палати послів.

У 1572 р. помер Сигізмунд ІІ Август, припинилася династія Ягеллонів. Вибори були формальними.

Генріх Валуа (1573—1574 рр.). “Генріхових артикулів”: король не мав права призначати свого наступника, затверджувати або скасовувати постанови сеймів, оголошувати війну, укладати мир, скликати ополчення, могли позбавити його влади.

Стефан Баторій (1576—1586 рр.). Він зумів повернути авторитет владі короля, але умови, підписані Генріхом, мусив виконувати.

Сигізмунд ІІІ (1587—1632 рр.) Ваза. боротьбу з протестантами, а поза її межами провадив надзвичайно активну зовнішню політику.

Люблінська унія Захоплення нових територій знаходила підтримку всього населення. Магнати і шляхта нові землеволодіння; міщани й купці ринки збуту; католицьке духовенство.

Союз з Литвою: українські землі, Лівонська війна - протистояти експансії Московії. У січні 1569 р. в Любліні Сигізмунд ІІ Август литовсько-польський сейм. Литовський проект окремі органи влади в кожній державі, окрему монету тощо. У польському проекті злити Литву з Польщею в єдину державу. Литовська делегація вирішила від'їхати, щоб зірвати сейм. Стався розкол: великі магнати полишили сейм, а дрібна шляхта вирішила підтримати польський проект, сподіваючись на привілеї від польського короля.

У березні 1569 р. універсал про відібрання у Литви та приєднання до Польщі Волині й Підляшшя, а перегодом Київщини та Брацлавщини. Король зрівняв шляхту у правах із польською. Литовські магнати повернулися на сейм і намагалися захистити права Литви на ці землі, але марно.

Унію було підписано 1 липня 1569 р. в Любліні. Утворювалась єдина держава Річ Посполита (республіка) з єдиним виборним королем, сеймом, монетою. Окремими залишалися печатка, місцева адміністрація, фінанси, військо.

Лівонська війна (1558—1583 рр.), Литва виступала на боці Лівонського ордену. Стефан Баторій зумів завдати відчутних ударів війську Івана Грозного. У 1579 р. польська армія оволоділа Полоцьком і розпочала облогу Пскова. У 1582 р. Стефан Баторій підписав угоду з Московською державою, за умовами якої вона мусила залишити Лівонію.

Польща зупинила просування Московської держави, не дозволивши їй оволодіти землями Лівонського ордену.

Проте незабаром у Польщі довелося вести війну за Лівонію зі Швецією. Ця війна тривала з перервами з 1600 до 1635 р. В результаті війни Рига з Ліфляндією відійшли до Швеції, а Курляндія залишилась під владою Речі Посполитої. Такий розподіл не влаштовував жодну з сторін і через 20 років війна спалахнула знову.

Польсько-турецькі війни

У 1620 р. турецько-татарські війська виступили проти Польщі. Турецька армія вдерлася до Молдавії та Валахії. Під Цецорою поблизу Ясс польське військо гетьмана Жолкевського було вщент розбито турками, а сам Жолкевський загинув. Залишившись без армії, польський король мусив звернутися по допомогу до козаків. Внаслідок переговорів у Варшаві з козацькою делегацією на чолі з гетьманом П. Сагайдачним було досягнуто згоди про виступ 40-тисячного козацького війська на допомогу Польщі.

А тим часом на Польщу наступала 260-тисячна турецько-татарська армія під проводом султана Османа ІІ. У 1621 р. обидві армії — турецька і польська — зустрілися біля міста Хотина. Польською армією командував К. Ходкевич, козацьким військом, що входило до її складу, — П. Сагайдачний. Боротьба між двома арміями тривала протягом 40 днів.

“У боях під Хотином 1621 р. головні удари турків були скеровані на козацький табір, — писав історик І. Крип'якевич, — і козаки своєю обороною та атаками здобули собі велику славу в усій Європі, — панегіристи порівнювали їх зі спартанцями, що обороняли Фермопіли від персів. Козацькі загони вдерлися до табору султана, розгромили його та змусили Османа ІІ розпочати мирні переговори”.

„Великий потоп” у середині ХVІІ ст. опинилась на межі зникнення з політичної карти світу. Повстання кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. зрештою вилилися у Національно-визвольну війну Б.Хмельницького. У 1655 р. проти Польщі починає війну Швеція, яка фактично опановує власне польські землі. У такій складній ситуації поляки зуміли завдати поразки Швеції і укласти мир, втративши лише васальне Пруське князівство (1660 р.), після тривалої боротьби найти спільну мову з Московією, поділивши українські землі навпіл (Андрусівське перемирря 1667 р. і „Вічний мир” 1683 р.), стримати чергову турецьку агресію, відкупившись частинами Поділля і Правобережною Україною. Ці війни дорого коштували Речі Посполитій – населення країни скоротилося з 4,5 до 1,8 млн. чол.

Вирішальну роль у боротьбі поляків відіграла шляхта, яка ще більше зміцнила своє становище. З 1652 р. в польському сеймі було встановлено порядок “вільного вето”, згідно з яким усі рішення сейму мали ухвалюватись одноголосно. Відтоді один п'яний чи дурноверхий шляхтич вигуком “Нє позволям!” (“Не дозволяю!”) зривав прийняття важливих для країни актів. Законодавча діяльність сейму практично припинилась. У країні встановилася політична анархія. Ця криза призвела до поступового занепаду Польщі.

Останній спалах Речі Посполитої припадає на час правління короля Яна Собеського. Ще будучи гетьманом (головнокомандуючим армії) він завдав чергової поразки туркам на Поділлі і у 1683 р. врятував Відень від останньої турецької облоги. Тим самим було остаточно зупинено турецьку агресію в Європі і відновлено південні кордони Польщі (1699 р.).

Культура

Еразм Роттердамський: „Вітаю народ, який – хоча і колись вважався варварським – тепер так прекрасно розвивається у галузі науки, права, релігії і у всьому, що протилежне всіляшій неотесаності, і може конкурувати з самими культурними народами”. „Золотий вік” на  ХVІ ст. Відродження, молоді поляки, що навчалися в італійських, німецьких і французьких університетах. Масове заснування шкіл. Сигізмундом Августом пошту

Мацей із Мехова створив трактат „Про дві Сарматії”, в якому зробив опис Східної Європи та Азії. Хроніст Бернард Ваповський уславився створенням великих мап Європи. Великою популярністю стали користуватися історичні праці Марцина Бельського, Марцина Кромера, Лукаша Гурницького. Завдяки творам Миколи Рея і Яна Каховського закладаються основи польської літературної мови. Але вершиною „золотого віку” є наукова діяльність М.Коперника.

Мистецтво Ренесансу мало великий вплив і на архітектуру - вевельський замок.

ХVІІ ст. польського, або як його називали сарматського, бароко. Замок у Варшаві, у 1596 р. переїхав королівський двір. У першій половині ХVІІ ст. будівельний бум. Сарматизм (польські шляхтичі виводили свій родовід від сарматів). Це, наприклад, виявлялося у мові: польська мова стала активно приправлятися латинськими словами. Сарматизм також породив відчуття зверхності польської культури над культурами сусідніх народів, що виливалося в процес ополячення і покатоличення.