"Застій" 1964-1985 рр.
«Застій» системна криза у всіх сферах життя: економіці, політиці, соціальній сфері, суспільній моралі тощо.
Економічна криза:
- дефіцит товарів;
- відмова або повільне запровадження нових технологій;
- невисока якість більшості товарів;
- продовольча криза; хронічна криза сільського господарства;
- прихована інфляція (зростання цін при незмінних розмірах заробітної плати;
- переважно екстенсивний шлях розвитку економіки;
- висока затратність виробництва, енергоємність і матеріалоємність продукції;
- поява тіньової економіки («цеховики»).
Політична криза:
- воєнні авантюри і нездатність з них вийти (Афганістан, Ефіопія, Ангола тощо);
- нездатність вищого керівництва реагувати на нові тенденції розвитку світу. “Старіння” керівництва на 1982 р. середній вік вищого керівництво перевищував 70 років);
- недієздатність законодавчих органів, всі найважливіші питання вирішувалися у вузькому колі вищого партійного керівництва;
- втрата динамічності у розвитку радянської моделі і, відповідно, її привабливості для інших країн;
- корупція у вищих ешелонах влади: хабарництво, криміналізація, просування по службовій драбині за принципом знайомства, родинних зв`язків, особистої відданості;
- посилення репресій проти інакомислячих (дисидентів).
Ідеологічна криза:
- розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму);
- розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя;
- усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму;
- зростання дисидентського руху і настрої у суспільстві;
- посилення ідеологічного тиску на суспільство.
Екологічна криза:
- бездумна експлуатація природних ресурсів;
- відсутність наукового обґрунтування розміщення виробничих потужностей;
- руйнування природного середовища придатного для життя людей (забруднення водоймищ. Атмосфери тощо);
- поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання дитячих захворювань і народжуваності нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо.
Моральна криза:
- поява явища подвійної моралі (розбіжності між декларованим стилем поведінки і реальними устремліннями та установками; безвідповідальність, прагнення перекласти відповідальність на іншого);
- ріст престижності професій, посад, які дають змогу отримувати нетрудовий дохід;
- зростання кількості побутових злочинів;
- прагнення досягти мету незаконним шляхом;
- ріст числа економічних (господарських) злочинів;
- наростання споживацьких настроїв;
- швидке поширення пияцтва і алкоголізму.
Етапи періоду «застою»
1967 р. концепція “розвинутого соціалізму», в преамбулі Конституції СРСР 1977 р. «загальнонародна держава» і «нова історична спільнота людей – радянський народ». Суспільство розвивається без конфліктів під «науковим» керівництвом КПРС.
«Ідеологічна боротьба з впливом Заходу». 6 стаття офіційно закріплювала керівну і спрямовуючу роль КПРС, посилення ролі союзного за рахунок союзних республік.
Носила демократичний характер, якщо її положення не порівнювати з реальним життям.
Ю.Андропов «наведення порядку» і прискореного науково-технічного прогресу.
Неосталінізм – відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи..
1965 р. у доповіді, присвяченій 20-й річниці перемозі у Великій вітчизняній війні, Брежнєв відзначив внесок Сталіна у розгром фашизму. Зал відповів аплодисментами.
ХХІІІ з`їзді КПРС (1966) перша спроба офіційної реабілітації Сталіна. Китайський (Мао Дзедун) і албанський (Ходжа) лідери, наполягали на скасуванні рішень ХХ і ХХІІ з`їздів. Компартії ЧССР, Угорщини, Італії, Франції, Югославії, протест. Спроба не реалізована. Проте, з підручників було вилучено тексти про культ особи Сталіна. Почали з`являтися книги, фільми, які показували особливу роль Сталіна в історії.
1969 р друга спроба у «Правді» збирались надрукувати статтю, в якій засуджувались рішення ХХ і ХХІІІ з`їздів КПРС про культ особи Сталіна. В останню хвилину Брежнєв відмовився.
Після смерті Брежнєва Ю.Андропов теж готував постанову про реабілітацію Сталіна. Але його смерть перервала цю роботу.
Керівництво СРСР у період «застою»
Дискусії з економічних питань ініціатор професор Харківського інженерно-економічного інституту О. Ліберман. 1962 р. у газеті “Правда” його стаття «План, прибуток і премія».
VІІІ п`ятирічку (1966-1970), яку назвали «золотою». Було створено єдину енергетичну систему, завершився процес електрифікації сіл. По суті реформи були приречені, бо вони намагались поєднати дві взаємовиключні економічні системи: адміністративно-командну і ринкову.
Провальні у с\г. СРСР став одним з найбільших у світі імпортерів сільгосппродукції.
Після «празької весни» (1968 р.) заперечення реформ.
1979 р. спроба реформ. Не дало ніякого позитивного результату створення великих агро-промислових комплексів (АПК) і прийняття «Продовольчої програми» (1982 р.).
1983 р. “широкомасштабний економічний експеримент» Ю.Андропова: послаблення централізованого планування і розподілу, деякі зміни у ціноутворенні на рівні окремих підприємств і регіонів, Жорсткі заходи з наведення трудової дисципліни за допомогою силових відомств. Але його короткий термін перебування при владі не дав змозі проявитися «експерименту», хоча відмічалося деяке зростання економічних показників.
«Нафтодолари» потрачені на ВПК, на закупівлю сільгосппродукції і товарів широкого вжитку.
Соціальна політика
У 80-ті роки значно скоротилося житлове будівництво, урізання витрат на охорону здоров`я, депопуляція, загострилася продовольча проблема. ще з 70-ті роки продовольчі картки, приховане підвищення цін, скорочення реальних доходів громадян.
Диссиденты (відео)
Періодизація дисидентського руху в СРСР
Дисидентський рух у другій половині 60-х – першій половині 80-х років у порівнянні з рухом періоду хрущовської «відлиги» мав свої особливості: він стає більш масовим і організованим; були відкинуті ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух став яскраво вираженим антитоталітарним; у поглядах дисидентів прослідковувався майже весь ідеологічний спектр; налагоджується зв`язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними правозахисними організаціями; заперечує насильницькі методи боротьби; дисиденти прагнуть легалізувати свою діяльність; 80% дисидентів становила інтелігенція.
Течії дисидентського руху в 60-80-ті роки:
- за соціалізм з «людським обличчям»;
- національно-визвольна
- демократична правозахисна
- релігійна
Методи: масові заходи; листи-протести до керівних органів СРСР; протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів демократичних країн; видання і розповсюдження самвидаву; акції солідарності з іншими народами, що зазнали утисків від тоталітарної системи; підтримка кримських татар у їх прагненні повернутися на батьківщину; відстоювання ідеї рівноправ`я народів; розповсюдження листівок; індивідуальні протести; створення правозахисних організацій.
У 1972 р. відбувся загальний "погром" правозахисного руху. Були застосовані широкі репресії проти його учасників. Рух був послаблений і тим, що деякі його учасники погодилися на співпрацю з режимом і почали закликати до цього інших. Проти найбільш знаних учасників руху – академіка Андрія Сахарова (автор радянської водневої бомби) і письменника Олександра Солженіцина розпочалася кампанія цькування через засоби масової інформації. У 1974 р. Солженіцина було силою депортовано за кордон, а Сахаров знаходився фактично під домашнім арештом.
1976 р. Групи сприяння виконанню Гельсінських угод в СРСР ("Гельсінські групи") у Москві, в Україні, у Литві, а ще через рік – у Грузії та Вірменії.
Замисливши інтервенцію в Афганістан листопаді 1979 р. відбулися арешти членів «Гельсінських груп» У 1980 р. академік Сахаров був відправлений у заслання до закритого для іноземців м. Горького (нині Нижній Новгород).
На початок 80-х років майже всі активні учасники дисидентського руху опинилися в ув’язненні або у засланні.
Незважаючи на репресії з боку КДБ, рух на захист прав людини в СРСР не припинився, він поповнювався новими людьми. У перші роки перебудови, щоб піднести свій міжнародний престиж, режим був змушений надати майже всім ув’язненим дисидентам волю.
Дисидентський рух у СРСР є однією з яскравих історичних сторінок. Досить невелика група інтелектуалів потроху поширювала ідеї демократії, будила національну свідомість і підштовхувала населення до опозиції існуючій системі.