Розпад СРСР

Розпад СРСР: причини і наслідки

Демократизація суспільства, політика «гласності» реанімувала, здавалось, давно вирішене національне питання. З ув`язнення стали повертатися лідери національних рухів, які  вважали. що сучасний момент найбільш підходящий для початку активної боротьби за самовизначення. Вперше про існування національного питання заговорили після подій в Алма-Аті (Казахстан) у 1987 р., коли на вулиці міста з масовими акціями протесту вийшла казахська молодь. Вона протестувала проти призначення росіянина керівником республіки. Виступ було придушено силою. Наступного року заявила про себе ще одна національна проблема. 20 лютого обласна рада Нагорного Карабаху (автономна область у складі Азербайджану, на 98% заселена вірменами) звернулась з проханням передати її до складу Вірменії. Це рішення було підтримане масовими мітингами і страйками населення НКАО. У відповідь азербайджанці вчинили погроми вірменського населення на території Азербайджану, центром погромів стало місто Сумгаїт. За наказом Горбачова до міста було введено війська. Життя вимагало негайної зміни національної політики на загальнодержавному рівні, але центр не поспішав робити цього.

1989 р. в Тбілісі силами армії було жорстоко розігнано демонстрацію національно-демократичних сил, пролилась кров.

18 травня 1989 р. Литва першою з радянських республік  прийняла Декларацію про суверенітет.

1989 р. відбулися криваві сутички між узбеками і турками-месхетинцями в Узбекистані.

Причини і передумови розпаду СРСР

- Глибока економічна криза

- Структурна криза радянської системи

-Зростання національної самосвідомості

- Дискредитація центральної влади і КПРС

- Посиленя амбіцій політичних лідерів і місцевих еліт

- Целеспрямована діяльність Заходу на підрив і розвал СРСР

Привід до розпаду: Спроба ГКЧП (ДКНС) здійснити державний переворот 19-21 серпня 1991 р.

11 березня 1990 р. Верховна Рада Литви оголосила про відновлення повного державного суверенітету Литовської держави. В цей час З’їзд народних депутатів СРСР прийняв закон, який регулював порядок виходу республік зі складу СРСР. Горбачов звернувся до Верховної Ради Литви про негайне скасування прийнятого документу. Але реакція Литви була негативною. Змінити позицію Литви не змогли не політичний тиск, не економічна блокада. Своїми діями Литва поклала початок "революції суверенітетів". Більшість союзних і навіть автономних республік прийняли декларації про суверенітет. Про державний суверенітет заявила Верховна Рада РСФРР, на чолі якої стояв Б.Єльцин. Такі дії можна пояснити боротьбою союзної і нової російської політичної еліти, тверезою оцінкою історичних реалій..

Консервативні сили починають масову психологічну атаку, нагнітають становище, погрожуючи неминучістю громадянської війни і великих людських жертв. У лютому 1990 р. Верховна Рада СРСР надала надзвичайні повноваження М.Горбачову.

13 січня 1991 р. у столиці Литви м. Вільнюсі було здійснено спробу державного перевороту, але на захист незалежності стали тисячі неозброєних жителів Вільнюса. Сутички з військами у районі телецентру, під час яких загинуло 13 чоловік і десятки були поранені. На захист Литви стали, як світове співтовариство, так і всі демократичні сили СРСР. Схожі події розгорталися і в Латвії.

1991 р. шахтарі безстроковий страйк вимагаючи відставки Горбачова, ВР СРСР, розпуску З’їзду народних депутатів СРСР, передачу влади тимчасово в руки Ради Федерації.

Референдум 17 березня 1990 р. про майбутню долю Союзу, на якому 3/4 населення проголосували за Союз (питання було сформульоване так, що виборцям доводилось вибирати або старий Союз, або оновлений), не зупинило його розпад. У референдумі офіційно взагалі не взяли участь республіки Прибалтики, Грузія, Вірменія, Молдова.

Наприкінці квітня 1991 р. у підмосковній резиденції Ново-Огарьово М.Горбачев угоду з керівниками 9 республік, про найшвидшу підготовку нового союзного договору. Опублікований проект союзного договору декілька раз змінювався і носив компромісний характер.

Переговори за формулою "9+1" і тривала з травня по липень 1991 р., яким повинен бути союз – федерацією чи конфедерацією. Найбільш непримириму позицію займали Росія і Україна.

12 червня 1991 р. Б.Єльцина на загальних прямих виборах було обрано президентом Росії.

19 серпня по радіо і телебаченню було оголошено про хворобу Горбачова, про те, що перебудова, розпочата ним, зайшла у глухий кут і що всю повноту влади на себе бере Державний комітет по надзвичайному стану (ГКЧП) Г.Янаєв, В.Павлов, Б.Пуго, В.Крючков, Д.Язов, Г.Бакланов – заступник Горбачова по Раді оборони, В.Стародубцев – голова Селянського союзу і А.Тізяков – один з керівників військової промисловості. У Москву були введені війська. У маніфесті ГКЧП говорилось про безпорядки в країні, про знищення радянських людей. Обіцялось, що буде підтримана приватна власність і що кожна сім’я одержить 0,15 га землі, що будуть знижені ціни і піднята заробітна плата і що кожна сім’я отримає житло.

Але проти заколоту піднялась демократична громадськість. Центром опору проти заколоту стала Верховна Рада Росії. Б.Єльцин видав серію указів, які кваліфікували заколот як державний переворот, зажадав зв’язку з Горбачовим (зв’язок з яким був повністю відключений), звернувся до робітників – почати загальний страйк, а військовим не виконувати накази ГКЧП. 21 серпня організатори заколоту були заарештовані. Була заборонена діяльність КПРС, оголошено про реформи КДБ, прийнято рішення про радикальну військову реформу. Але головне було те, що всі союзні республіки проголосили свою незалежність, стали створювати власні армії, брати під контроль союзне майно.

9 вересня 1991 р. було визнано незалежність Латвії, Литви і Естонії. Результати референдуму в Україні 1 грудня 1991 р. перекреслили всі спроби відновити Союз.

8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі під Брестом керівники Росії, України і Білорусії Єльцин, Кравчук і Шушкевич уклали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, в якій констатувалось, "що Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітичної реальності припиняє своє існування". Потім Єльцин зателефонував президенту США Бушу, а Шушкевич – Горбачову і повідомили, що Радянського Союзу вже немає.

21 грудня 1991 р. відбулась зустріч в Алма-Аті, де до СНД приєднались Казахстан, Киргизстан, Туркменістан, Узбекистан, Таджикистан і Вірменія. Згодом до СНД приєдналися Молдова і Азербайджан, а у 1994 р. – Грузія. В Алма-Аті була проголошена Декларація про припинення існування СРСР.

25 грудня М.Горбачов підписав указ про складання з себе функцій Верховного головнокомандуючого і заявив про свою відставку з посади Президента СРСР. У цей день на флагштоці над Великим Кремлівським палацом був спущений червоний прапор СРСР і піднятий прапор Росії.

26 грудня 1991 р. одна з двох палат Верховної Ради колишнього СРСР, яку вдалося зібрати, прийняла формальну декларацію про припинення існування СРСР.

Міжнародне співтовариство визнало незалежність всіх колишніх союзних республік СРСР.

У 1862 р. російський мислитель Н.Чернишевський роз`яснював: «Гласність – це бюрократичний вираз, придуманий для заміни вислову «свобода слова», і придумане за здогадкою, що вираз «свобода слова» може здатися неприємним чи різким кому-небудь”. Висловіть свою думку щодо висловлювання. Чи характеризує воно процеси, що відбувалися в СРСР наприкінці 80-х років ХХ ст.?