Українські січові стрільці

1894 р у Львові спортивно-фізкультурна організація «Сокіл»по аналогії з чеським «Соколом», перший голова Василь Нагірний, з 1901 р. Іван Боберський 1910-1914 рр поширило діяльність на всю Галичину.

Василь Нагірний (1848-1921) український архітектор, засновник кооперативного руху.

Іван Боберський (1873-1947) педагог, один із засновників молодіжних спортивно-пожежних патріотичних товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт» (автор назви) член Бойової управи УСС, член Головної української ради, автор підручників із фізичного виховання.

1900 р. гурток спортивно-фізкультурної організації «Січ», Кирило Трильовський «січовий батько», під впливом радикальної партії, всі організації об‘єднувалися в Головний січовий комітет, з 1912 р. «Український січовий союз». Обидві провели великій збір на честь 100-річчя з дня народження Т.Шевченка.

Кирило Трильовський (1864-1941) адвокат, організатор молодіжних спортивно -пожежних патріотичних товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт», голова Бойової управи УСС, член Головної української ради, автор історичних нарисів.

1911 р. щоб проводити військове навчання створили напівлегальний гурток «Пласт». Гуртки створено незалежно один від одного Іваном Чмолою, Олександром Тисовським та Петром Франком. Перша пластова присяга відбулася 12 квітня 1912 р.

1913 р. виїхали до Києва пропагували ідею військового виховання. 1912 р. товариство «Січові стрільці».

К. Трильовському у лютому 1913 року розробив і затвердив статут військового товариства "Січових стрільців". А 18 березня 1913 року у Львові створюється перше академічне стрілецьке товариство "Січові стрільці-І", головою якого обирається В. Старосольський. Майже одночасно виникають ремісниче стрілецьке товариство "Січові стрільці-ІІ" (голова Роман Дашкевич) і "Стрілецький курінь" (голова Семен Горук).

Військової справи серед "Січових Стрільців-І" навчали Михайло Волошин (польова і бойова служба), Степан Рудницький (картографія і пластунство). В українській термінологічній з військової справи комісії працювали Осип Квас, Богдан Гнатевич, Василь Кучабський. До речі, ця комісія на початок І світової війни видала 10 військових підручників українською мовою.

Обидва військові товариства "Січових стрільців" об’єднались в одне у березні 1914 року, яке очолив комітет у складі В. Старосольського, І. Чмоли, М. Гаврилка, О. Степанівної.

В "Стрілецьких куренях" військової справи навчали Степан Шухевич, Семен Горук, Іван Бачинський (у Львові), Володимир Сроковський і Ілько Цьокан (на Золочівщині), Іван Іванець (в с. Раменові).

Перші великі польові військові вправи січових стрільців відбулися 28 грудня 1913 року в м. Сокалі. Натхнені активізацією молодіжного життя, створюють патріотичні пісні відомі і менш відомі письменники Іван Франко ("Гей, січ іде, красен мак цвіте"), Осип Маковей ("Гей гайдамаки, всі ми однакі"), Клим Обух ("Гей там на горі січ іде").

А відтак настала пора звітувати перед усією українською громадою про здобутки і готовність до визвольних змагань. І цей звіт був проведений у вигляді параду всіх Січових і Стрілецьких товариств, який відбувся 28 червня 1914 року. Парад засвідчив, що українська громада Західної України йде впевнено до здобуття Української Державності. На хвилі загального піднесення 30 липня "Січові Стрільці-І" і "Січові Стрільці-ІІ" опублікували спільний заклик, в якому зазивали всіх охочих вступати до Стрільців, зголошуючись кожного дня по вул. Коперника, 5.

Але події 28 червня 1914 року одночасно і загальмували дальший розвій стрілецьких товариств через вбивство в Сараєво намісника австрійського престолу.

28 липня Австрія оголосила війну Сербії та загальну мобілізацію.

У серпні-вересні 1914 на Галичині Головна Українська Рада створила Центральну Бойову Раду, яка звернулась до уряду країни з проханням дозволити сформувати легіон УСС. Невдовзі згоду було отримано; правда, командування австро-угорської армії, як і уряд, без ентузіазму поставились до цієї ініціативи галичан. На прохання Управи відкликати військ для формування легіону 100 українських старшин цісарське командування виділило лише 16.

У серпні-вересні 1914 на Галичині із добровольців створено легіон УСС. До легіону входили юнаки воєнізованих українських організацій: "Сокіл", "Січ", "Пласт", які були створені 28 червня 1914. У місто Стрий на Львівщину прибуло 28 тис добровольців, але австро-угорський уряд дозволив на формування 2,5 тис легіону. Військову присягу солдати давали два рази. Перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий Україні. І курінь УСС очолив Д. Вітовський.

У вересні 1914 австро-угорський уряд вирішив кинути на фронт січовиків проти російських військ, що наступали під Радзивиловом, але командир Рожанковський відмовився виконувати наказ, за що і був усунутий з посади. Першим офіційним керівником став М.Галущинський.

25 вересня 1914 року УСС захищали Ужоцький та Верецький перевал Карпатських гір від дивізії кубанських козаків. Отримавши підкріплення з Балканського фронту, цісарська Південна армія у жовтні перейшла у наступ через Карпатські перевали і відбила у росіян міста Борислав, Дрогобич, Стрий. Але невдовзі, Командиру О. Брусилову вдалося відновити становище і відкинути УСС до Карпат.

У березні 1915 стрілецькі сотні виходять на схили гори Маківка. Генерал Іванов підтягує важку артилерію і кидає у наступ кавалерійську дивізію генерала Олексія Каледіна та дрібні піхотні частини. Найбільшої напруги бої досягли 1 травня. Витримати позиції січовикам не вдалося. 1 – 3 травня 1915 битва на горі Маківка.

На фронт "усуси" повернулися на початку травня 1916 р. А наприкінці місяця велика делегація полку УСС прямо з окопів виїхала до Львова на похорон Івана Франка, який більше ніж півроку в кінці життя провів у львівському "Приюті для хворих і виздоровців УСС"; сини його Петро і Тарас одними з перших вступили до лав "усусів" і брали безпосередню участь у боях. Фронтовій делегації "усусів", яка принесла вінок з багатозначним написом "Великому Каменяреві — Ми ломимо скалу", довірили виносити в останню путь труну з тілом померлого. Сотник полку УСС Зенон Носковський у прощальній промові над труною Івана Франка зазначив, що "його духовні діти — українські січові стрільці, виховані та викормлєні його думками й ідеями, перейняті до глибини душі його животворними словами", пішли "в бій сповнити дослівно та найточніше його заповіт", — пішли з оружем у руках ломити ворожу скелю, щоб промостити шлях народному щастю".

Протягом серпня-вересня 1916 р. полк УСС знову витримував щоденний шаленний артилерійський вогонь та безперервні атаки противника. Бойовим завданням полку було прикриття залізничного шляху Підгайці — Бережани на Тернопільщині. Ще одна гора Лисоня, на якій закріпилися "усуси", стала місцем їхньої геройської слави і непоправних втрат убитими, пораненими й військовополоненими. Потрапивши в оточення більших сил ворога, полк УСС перестав існувати. Лише 150 стрільцям і 16 старшинам удалося вирватися з оточення. Ці вояки наприкінці 1916 р. прибули на Волинь, де їх зобов'язали допомогти австрійським окупаційним властям організувати поповнення армії рекрутами з місцевого населення. "Усуси" відразу зосередилися на освітній роботі, організували у селах 46 початкових шкіл і почали працювати вчителями.

На початку липня 1917 шість відновлених сотень полку УСС під командуванням М. Тарнавського знову вступили у бій на Бережанщині. Після дводенного штурму вони оволоділи Козовою і в час загального наступу австрійських військ попрямували до Збруча. Погляди стрілецтва були спрямовані на схід, де відроджувалась державність України. УСС були узяті в полон та репресовані, але 17 лютого 1917 УСС у відновленому складі повертається на фронт.

У кінці 1917 у Києві був створений курінь УСС під керівництвом Є. Коновальця, та Мельника.

Таким чином бойовий шлях УСС складався із перемог та поразок, але це була перша спроба створити українську національну армію, яка б могла захистити інтереси українців та звільнити їх від іноземного панування.

Культурно-просвітницька діяльність українських січових стрільців у роки Першої світової війни 

Були утворені «Кiш», «Вишкiл», «Збiрнi Станицi», «Пресова Кватира», бiблiотека, освiтнi та культурно-мистецькi гуртки. 

Серед старшин і стрільців було 38 % інтелігенції - недавніх громадсько-політичних діячів, педагогів, письменників, художників, композиторів, акторів львівського українського театру „Руська бесіда", студентів і гімназистів .

 Пресова Квартира УСС діяла упродовж 1914-1918рр. Метою її діяльності було «планове ведення та доцільне керування широким та різноманітним духовним та культурним життям і творчістю УССтрільців».  

Відділ освіти Етапу армії, бюро пропаганди корпусів, а також старшин освіти корпусів і бригад, які безпосередньо у військах організовували агітацію і пропаганду, лекторії з історії України, колективні читання часописів, курси для неписьменних та ін. Бібліотечний відділ під керівництвом хорунжого Ф. Івасевича користувався великою популярністю серед стрілецтва. Він мав центральну бібліотеку при Галицькій армії і кілька десятків похідних бібліотек у військах, постійно дбав про поповнення книжкового фонду.

На початку червня 1915 р. й розпочала діяльність власне військова гімназія під керівництвом четаря УСС С. Прідуна для стрільців. А до кінця 1916 р. близько 100 стрільців і під старшин завершили гімназійний курс. 

Публікації стрілецьких літераторів були різними за жанрами: 1) літописи, хроніки, спогади, нариси, публіцистичні статті тощо; 2) поезія; 3) гумор і сатира. Для кожної з них характерні свої форми і методи висвітлення тих чи інших подій, фактів і явищ. 

Від 1915 р.  часопис „Самохотник" („Доброволець"), поетичний журнал „Новініана", сатиричні журнали „Бомба" і „Самопал". Улітку того року зусиллями М. Угрина-Безгрішного та А.Лотоцького налагоджено випуск регулярного „Вісника Пресової Кватири" і згодом поважні, змістовні журнали-щомісячники „Шляхи" та „Червона Калина", де публікувалися нариси з бойового шляху Легіону, поетичні твори А. Баб'юка (М. Ірчана), О. Назарука, М. Заклинського, Ю. Шкрумеляка, Л.Лепкого та інших. Пізніше В. Бобинський і Л. Гец склали „Стрілецьку антологію", яка містила 36 літературних творів письменництва Легіону. Підтримували з ним тісні стосунки і своїми творами брали активну участь у його духовному житті. Це, насамперед, Іван Франко, Богдан Лепкий, Андрій Чайковський, Кирило Трильовський, Степан Чарнецький, Василь Пачовський, Михайло Рудницький та інші.  

У зародженні і розвитку образотворчого мистецтв об'єдналися досвідчені і молоді талановиті митці Осип Курилас, Іван Іванець, Лев Гец, Юліан Буцманюк, Осип Сорохтей, Лев Лепкий та інші.  26 листопада 1918 р. виставку стрілецьких художників у Львові, серед яких було багато картин О. Куриласа, відвідав митрополит Андрей Шептицький, який високо оцінив творчі здобутки стрілецьких художників.

Музична творчість  основному жанрі - стрілецькій пісні. Композитори і поети-пісенники М. Гайворонський, Р. Купчинський і Л. Лепкий. 

   За змістом і призначенням стрілецькі пісні були: 1) бойові-патріотичні з мотивами маршу, 2) жалібні, 3) любовні-ліричні і 4) жартівливі

1) Прикладом може служити пісня М. Гайворонського на слова Р. Купчинського „За рідний край":

   За рідний край, за нарід свій,

   За волю України

   Ми йдемо в бій, ми йдемо в бій

   Крізь згарища, руїни...

    Особливо розповсюджена була пісня Михайла Гайворонського „Машерують наші добровольці" на мотив „Ой у лузі червона калина". В антологію стрілецької пісні цього жанру увійшли „Не сміє бути в нас страху", „Вдаряй мечем", „Ми йдемо в бій" Р. Купчинського. Зауважимо, що слова з пісні „За Україну" Я. Ярославенка на слова М. Вороного:

   За Україну, за її долю,

   За честь і волю, за народ!

   були запозичені до стрілецької пісні УПА 1940-1950-х років.

   2)  М. Гайворонського „їхав стрілець на війноньку", „Ой, казала мати", „Ой, впав стрілець", „Питається вітер смерти" та інші. 

   3)  „Зажурились галичанки", „Затвої, дівчино", „Ірчик", „Ой чого жтизажурився" - Р. Купчинського, „Маєва нічка", „Колись, дівчина мила", „Казала дівчина" - Л. Лепкого та інші.

   4) Весело-бравурний „Обозний марш", більше відомий як „Бо війна війною..." 

   Стрілецька пісня під час бойових дій Легіону УСС і Галицької армії в Наддніпрянщині надзвичайно швидко поширилася й стала популярною серед українців. Вона спричинила встановлення зв'язку між західною і східною гілками українського народу. Стрілецькі пісні високо оцінювали українські композитори Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Лев Ревуцький, які здійснювали їх обробки, зокрема для академічних хорів.

   Відтак, впродовж десятиліть періоду бездержавності України стрілецька пісня залишалася важливим чинником національно-патріотичного виховання, вростала в серця і душі нових поколінь українського народу. 

Стрілецький театр співробітництво  з професійним львівським театром „Руська бесіда".  Саме колишні актори театру О. Гірняк, Л. Лісевич, Є. Банах, Л. Новіна-Розуцький, М. Бенцаль після призову до австрійської армії були зараховані на службу в Легіон УСС. Згодом видатні театральні діячі „Руської бесіди" Л. Курбас, А. Бучма, М. Крушельницький, Г. Юра, І. Рубчак, Г. Юрчакова, С. Федорцева увійшли й суттєво посилили в мистецькому плані склад утвореного у  1919 р. фронтового театру Начальної Команди Галицької армії. Репертуар, в якому переважали історичні п'єси національно-патріотичного змісту українських драматургів-класиків, зокрема „Маруся Богуславка", „Назар Стодоля", „Мартин Боруля", опери „Запорожець за Дунаєм", „Наталка-Полтавка" та ін. 

 Січове стрілецтво виховало славних синів України: Кирила Трильовського, Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського, Андрія Мельника, Романа Сушка тощо. Серед січових стрільців було багато талановитих людей – художників, поетів, журналістів: Юрій Шкрумеляк, Мирослав Ірчан, Левко Лепкий, Роман Купчинський. Їх як бойову одиницю шанувала австрійська влада. Вони зробили багато для послаблення позицій російської влади в Західній Україні. Метою УСС було звільнення та об’єднання українського народу, створення єдиної української самостійної соборної української держави. І хоч 4роки боротьби не принесли перемоги, ця славна сторінка української історії наблизила нашу незалежність.     

 



Відео:

20 кроків до мрії. Крок 10 - Українські Січові Стрільці

Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Українці у Першій світовій війні

Невідома Україна. "Повіяв вітер січовий"

ТАМ, НА ГОРІ, СІЧ ІДЕ