Отаманщина
Махновці
Вересень 1918 р. Катеринославщина та Північна Тарія - анархістський рух (Гуляйполе, Нестор Махно). Мета: Ради не підкорені центру. Напади на поміщиків та гетьманську владу. 16 жовтня захопили Гуляйполе Н.Махно.
Березень-травень 1919 р. Більшовики за допомогою Махна та Григор'єва звільнили Херсон і Миколаїв, наступ на Одесу, перемогли війська Антанти 6.04 французи залишили Одесу,4.04 прорвались через Перекоп у Крим, 11.04 Сімерополь і Євпаторія, 12.04 Бахчисарай і Ялта, 29.04 Севастополь, вся територія УНР під владою більшовиків,
Жовтень-грудень 1919 р. Н. Махно Повстанська армія проти Денікіна.Захопили Кривий Ріг, Олександрівськ, Нікополь. Наймобільніша армія. Кін жовтня Південь України. 29 жовтня взяли Катеринослав. Проти махновців корпус Слащева, кінний корпус Шкуро.
Вересень 1920 р. Більшовики за допомогою Махна розбивають Врангеля. Листопад Махно воює проти більшовиків та "воєнного комунізму".
Серпні 1921 р. Радянські війська (Фрунзе) розгромили селянські повстання на Україні, в т.ч. і Нестора Махна. : у вересні 1919 р засідання Реввійськради, рішення Катеринославщина база Повстанської армії з якої розгорнеться анархістська революція. Проти денікінців. з Захопили Кривий Ріг, Олександрівськ, Нікополь. Наймобільніша армія. Кін жовтня Південь України (Апостолове, Бердянськ, Перекоп, Каховка, Синельникове). Сили Н.Махна: чотири корпуси, зведені в Революційно-повстанську армію України (махновську), 30 тис. Для боротьби з махновцями Денікін кинув найкращі війська: корпус генерала Слащова, кінний корпус генерала Шкуро. 29жовтня вибили денікінців з Катеринослава і утримували його до поч. грудня 1919 р.
Політика махновців: земля передавалась селянам, фабрики і заводи робітникам, утворювалися вільні ради, це був анархо-комунізм – ідеал махновців, у селян сформувалося недовір‘я до будь якої влади, бо кожен режим починав з експропріації селянства. Махновці створили передумови для перемоги більшовиків над А.Денікіним.
Гайдамацький Кіш Слобідської України
— військова частина у складі Армії УНР. Сформована в грудні 1917 року Симоном Петлюрою, який став його отаманом. Кіш складався з двох куренів — червоних і чорних гайдамаків, кінної отаманської сотні та гарматного дивізіону (начальник артилерії — Георгій Афанасьєв). Особовий склад коша складався з добровольців, переважно старшин і козаків київських військових шкіл. Кіш відзначився у зимових боях 1918 року під час оборони Києва від військ більшовиків. У березні 1918 року Кіш було розширено до Гайдамацького піхотного полку (командир — полковник Володимир Сікевич) і включено до складу Запорізького Корпусу. У червні 1918 року полк перетворено в Гайдамацьку бригаду з гарматним дивізіоном і кінною сотнею. Командував бригадою отаман Омелян Волох.
Волох Омелян
народився на Кубані. Жив у Харкові. Учасник ІСВ. Під час українізації армії створив загін у Харкові. В 1919 році — член партії боротьбистів. Негативне: арешт полковника Петра Болбочана (січень 1919 р.), участь у єврейському погромі в Проскурові (лютий 1919 р.), та ін. Грудень 1919 р. — очолюючи Гайдамацьку бригаду, захопив скарбницю самоліквідованої УНР і в січні 1920 перейшов на бік червоних військ. 1920 — вступив до Комуністичної партії. Працював у Народному комісаріаті землеробства УСРР, займав низку відповідальних посад у ВУЦВК, в Держстраху України. 1933 року був заарештований по справі УВО.
Петро Болбочан
Після укладення Берестейського миру Окремий Запорізький загін брав участь у наступі на Київ разом із Січовими Стрільцями та Гайдамацьким кошем Слобідської України, керованим Симоном Петлюрою. підтримав антигетьманське повстання, категорично виступав проти спільних дій з більшовиками. Голова Директорії Володимир Винниченко, а за ним й Головний отаман Симон Петлюра все більш підозріло дивились на успішного полководця. заарештовують за наказом сотника Омеляна Волоха 26 січня 1919 року в Києві він оприлюднив свого листа, в якому, зокрема, казав: «Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде на зустріч большевизмові й большевикам!.. Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, (а) лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями.» 10 червня 1919 року — Болбочана заарештували без жодного опору. Був звинувачений (разом з В.Оскілком) у намаганні призначити головою Директорії Євгена Петрушевича.
Божко Юхим
український повстанець-отаман (Катеринославщина), командир збройного формування «Запорозька Січ», яке виникло під час антинімецького та антигетьманського повстання; пізніше — офіцер армії УНР, командир 2-ї піхотної дивізії. Мав свою принципову позицію, був прихильником П.Болбочана. Мав конфлікти з С.Петлюрою. В кінці листопада 1919 збирався перейти на бік більшовиків, але, за ігнорування наказів Волоха, на початку грудня 1919 був вбитий.
Данило Ількович Терпило (Зелений) 1886-1919
народився у селянській родині у с.Трипіллі на Київщині. Закінчив двокласне училище. Вчителював. У період революції 1905-1907 рр. став членом гуртка соціалістів-революціонерів, а згодом і очолив його. Був заарештований і засланий. У 1914-1917 рр. – перебував у діючій армії на Західному фронті, повний Георгіївський кавалер. У 1918 р. повернувся в Україну. В період УЦР – активний пропагандист і організатор самостійної української армії. За часів Гетьманата стає вождем селянського повстання у Трипільському та Канівському повітах Київської губ. У листопаді 1918 р. очолив сформовану у Трипіллі Дніпровську дивізію (2,5 тис. осіб) і підтримав антигетьманське повстання на чолі з Директорією УНР. Разом із загонами С.Петлюри та січових стрільців Є.Коновальця у грудні 1918 р. оволодіває Києвом. Отже, якщо строго дотримуватися історичної правди, то слід сказати, що у Києві гетьманська влада була ліквідована саме підрозділами отамана Зеленого. Однак, до урочистого параду на Софіївській площі, Головний отаман армії УНР викреслив з числа його учасників бійців 1-ї та 2-ї Дніпровських дивізій.
Маючи хист доброго організатора і талант оратора, отаман Зелений фактично став главою “Придніпровської республіки” під контролем якої були Київський, Сквирський, Таращанський, Васильківський та інші повіти, а згодом і частина Полтавщини. Конфлікт з С.Петлюрою призвів до того, що отаман у січні 1919 р. переходить на бік більшовиків на умовах збереження самостійності частин, які перебували під його командуванням. Петлюра зробив спробу придушити повстання Зеленого. Але відбувся наступ більшовиків.
Допоміг більшовикам оволодіти Києвом. Після вимоги останніх реформувати свою дивізію за зразком радянських частин повертається у район Трипілля і оголошує себе "незалежним більшовиком". До речі, у захопленому повстанцями Переяславі Данило Ількович вдався до ефектного символічного акту, скасувавши рішення козацького віча про злуку України й Росії, прийняте тут у січні 1654 року.
На початку квітня 1919 р., підтримуючи невдоволення селянства більшовицької політикою, розпочав бої з регулярними частинами Червоної армії. Його повстанські сили на цей час налічували 12 тис чол., мали 6 гармат і 35 кулеметів. Вперше саме ним було висунуте гасло: “Ради без комуністів”. Він оголосив свої частини армією незалежної Радянської України. Планував взяти в облогу Київ. Але об’єднатися з силами отамана Григор’єва відмовився. Проти повстанців було кинуто регулярні червоноармійські частини чисельністю в 21 тис. чол. У запеклих боях 11- 15 травня 1919 р. загони “батька” зазнали поразки і відступили на лівий берег Дніпра. Остаточно загони отамана були знищені в серпні 1919 р. В одному з боїв у районі Канева батька-отамана було смертельно поранено. Похований у Трипіллі.
Ілько Струк
брав участь у звільненні Арсеналу від більшовицьких заколотників. Підвладне йому військо офіційно називалося Першою повстанчою армією УНР. В квітні 1919 Ілько Струк разом з отаманами Бурлакою та Зеленим повстанням проти більшовиків. Воював проти більшовиків разом з об'єднаною армією УНР-УГА, Денікіним, наступом на Київ українсько-польських військ. 1920 повернуся додому в Чорнобиль де очолив антибільшовицьке повстання. Ілько Струк так сформулював свою позицію: «Мій висновок: я партизан і повстанець своєї неньки-У країни й оборонець її від грабіжників… Не був, не буду й на думці не маю бути на боці ворогів своєї Батьківщини. Знищу всіх, хто хоч у душі на їх боці…» Радянська пропаганда писала: «Ярый националист… один из наиболее крупных организаторов кулацких банд…» «Гидкий шкуродер»… «Один из наиболее выдающихся главарей банд… ярый украинец». Коли Визвольні змагання завершилися поразкою, Струку (орієнтовно взимку 1922 — 23 років) вдалося емігрувати до Польщі.
Дмитро Соколовський (1894 — 1919)
один з керівників повстанського руху проти більшовиків в 1919 році на Волині, Київщині та Поділлі. Ввійшов до складу створеного в Трипіллі на Київщині ревкому повстанців, головою якого став Олександр Грудницький, військовим комісаром був отаман Зелений (Данило Терпило), отаман Євген Ангел. Під Києвом, простягнувшись на кілька десятків кілометрів, утворився «Зеленівський фронт». Наступ на Київ з півночі розпочав отаман Соколовський разом із загонами отамана Струка, а отаман Зелений трохи пізніше почав наступ з півдня. Після поразок отамана Зеленого, Дмитро Соколовський повертається в Горбулів, де знову бореться з більшовиками. Планував наступ на Київ на зустріч військам Петлюри та УГА але був вбитий.
Євген Ангел
керівник повстанського руху проти більшовиків у на Чернігівщині та Сумщині. 1918 р. організував у Конотопі «Курінь смерті» імені Кошового Івана Сірка. Євген Ангел виступав з радикальних позицій націонал-самостійництва, він вважав, що ворогів України треба знищувати. За це Володимир Винниченко критикував його, звинувачуючи в антисемітизмі та русофобії. Конфлікти з Директорією через свавілля отамана. Нетривалий союз з більшовиками провалився. Увійшов до складу ревкому повстанців (отаман Зелений), спільні дії з Петлюрою та УГА. Продовжив разом з Зеленим боротбу проти Денікіна. Загинув наприкінці 1919 року.
Повстанські отамани Струк, Гончар і Зелений на початку квітня 1919 року взялися вигнати більшовиків із Києва. Вони захопили околиці міста й трамваєм добралися до центру. Розгромити повстання допоміг присланий із Росії загін китайців-чекістів овстанці із загону отамана Ілька Струка, ймовірно, 1919 рік. Його партизани діяли в північній частині Київщини і Житомирщини, хоча іноді робили рейди на південь – в Уманський, Звенигородський, Сквирський і Таращанський повіти. Захоплювали міста і села, нападали на радянські адміністративні установи й склади зі збіжжям, громили загони червоноармійців і чекістів, зупиняли та грабували потяги й пароплави Люди отамана Іллі Струка наганяли страх на "червоних" у Чорнобильському повіті, Овсія Гончара-Бурлаки – у Васильківському, отамана Зеленого – Данила Терпила – в околицях Трипілля, Дмитра Соколовського – у Радомишльському повіті, Орлика – Федора Артеменка – в околицях Гостомеля. У березні 1919 року Струк, Гончар і Зелений вирішили об'єднатися й захопити Київ. Підтримати їх обіцяли отаман Ангел із Чернігівщини й анархіст Нестор Махно з Полтавщини, а ще український націонал-комуніст, комбриг Червоної армії Антон Богунський. "Воно не придушене, а загнане всередину і розсмокталося повсюди, в потрібний момент воно вибухне, насамперед у Києві, – звітував про повстання для контррозвідувальних органів Польщі їх агент в Україні. – Жителі міста й околиць – Куренівки, Пріорки, Лук'янівки, Шулявки, Деміївки, Звіринця – прекрасний матеріал для антисовєтської роботи. Вони чекають кожного, аби лише він скинув жидів і комуністів. Загальний стан радянської влади на Україні такий, що доводиться дивуватися, на чому ж вона тримається".
Червоні командири
Контрнаступ більшовиків 1919 р: Південний фронт: Латиська стрілецька дивізія, бригада Червоного козацтва В.Примакова, Окрема стрілецька бригада П.Павлова, кінний корпус С.Будьоного – наступ 15 жовтня. На правому фланзі 12-та армія. 12 грудня червонокозаки В.Приймакова увійшли в Харків, почали захоплення Донбасу, 16 грудня увійшли в Київ. На початку січня звільнили всю Україну крім Криму.
Щорс Микола (1895–1919)
Підпоручик царської армії, учасник Першої світової війни. З 1918 р. — член партії більшовиків. У лютому 1918 р. очолив червоногвардійський загін на Чернігівщині – Богунський полк, з осені 1918 р. – червоний командир 1-ї Української дивізії, до складу якої, крім Богунського, входив також і Таращанський полк. 6 лютого 1919 року Богунський полк під командуванням Щорса узяв Київ.
Боженко Василь
учасник боротьби за встановлення радянської влади на Україні. Учасник російсько-японської війни. Повернувшись з війни, продовжував революційну роботу в масах на Єлисаветградщині, за що у 1907 був позбавлений волі на три роки. Боженко обирається до Тимчасового виконавчого комітету по організації Київської ради робітничих депутатів, тоді ж вступає у більшовицьку партію. Січневе повстання проти УЦР. В період Гетьманату вийшов в «нейтральну зону».1918 командир Таращанського полку, воював проти Директорії. За взяття Києва 5 лютого 1919 р. нагороджений червоним прапором. Помер у 1919 р.
Пархоменко Олександр
член РСДРП з 1904 року. В червні 1917 року призначений начальником штабу Червоної гвардії Луганська. 1919 — начальник більшовицького гарнізону Харкова,потім у Першій кінній армії. 1921 загинув. 1942 — знято фільм «Олександр Пархоменко».
Дибенко Павло радянський військовий і державний діяч українського походження
Так, отаман Д.Зелений і незалежники на чолі з Ю.Мазуренком (Сквирський повіт Київської губ.) виступали за “самостійну вільну радянську Україну”. Отамани І.Струк, О.Соколовський, Завгородній (Чорнобильський та Радомишльський повіти Київської губ.) – “ за ради без комуністів”. На Лівобережній Україні М.Григор’єв боровся “за самостійну радянську владу”, Н.Махно – “за вільні ради” та ін.
4 М. Григор’єв. А «За самостійну Радянську владу».
2 Н. Махно. Б «За вільні Ради».
В «За незалежну Україну».
3 В. Боженко Г «Вся влада Радам».
1 Д. Терпило (Зелений). Д «За самостійну вільну Радянську Україну».