Німеччина
Економічний розвиток Історія 1871-1918 рр історики називають «рубіж часу».
Завершення промислового перевороту, утворення єдиного загальнонімецького ринку, приєднання Ельзасу та Лотарингії, п'ятимільярдна контрибуція, нові відкриття в науці й техніці. Кін. 19 ст. за обсягом промислового виробництва Німеччина вийшла на друге місце а світі. Причини: запровадження технологій. Більшість населення зайняті у виробництві. Великі підприємства.
Велику роль у створенні важкої промисловості відігравали державні замовлення, субсидії, пільги, будівництво заводів коштом держави.
Хімічна, електротехнічна, металообробна, машинобудування. Райони: Рейнська область, Рур, Берлін, Сілезія.
Товаризація поміщицького (юнкерського) господарства. 1/3 земель. Впровадження техніки та добрив. Експорт.
Боротьба за колонії.
Монополії: картелі й синдикати 1887 – 70картелів, 1900 – 300, 1914 600 – металургійні концерни «гарматних королів» Круппа й Тіссена, хімічний концерн І.Г.Фарбеніндустрі, електротехнічний концерн АЕГ «Загальна електрична компанія», Рейнсько - Вестфальський чавуноливарний картель, Німецький союз прокатних заводів, Рейнсько - Вестфальський кам'яновугільний синдикат, «Сіменс-Шуккерт, «Сіменс-Гальске - електротехніка та ін.
Банківська система: 9 банків – 83% капіталу. Вивіз капіталу зріс втричі, але поступалися англійським. Некороновані колодарі- фінансово-промислові магнати Круп, Тіссен, Кірдорф, Стіссен, Генземан, справляли вплив і на політичне становище.
Вільгельм І 1861-1888, "залізний канцлер" Отто фон Бісмарк 1871-1880, 1872 р. закон духівництво позбавлялося права нагляду за школами. Священикам заборонялося вести політичну агітацію. Громадянський шлюб, державна реєстрація народження і смерті. Заборонялася діяльність ордену єзуїтів - "боротьби за культуру" - "культуркампф".
1878 p. "Винятковий закон проти соціалістів".
Соціальні реформи: 1881 р. "ера робітничого законодавства": закони про страхування робітників від нещасних випадків на виробництві та від хвороб. 1889 р. закон про надання пенсії за старістю (з 70 років) та в разі втрати працездатності. 1891 р. закон про 11-годинний робочий день І про заборону дитячої праці до 13 років. У середині 90-х pp. Німеччина стала державою з найбільш передовим соціальним законодавством.
Політична система: Імперія із 22 монархій та 3 вільних міст (Гамбург, Любек, Бремен). Вищий законодавчий орган – райхстаг (імперський з‘їзд), загальне виборче право. Рішення набували сили тільки після схвалення бундестагом та кайзером. Бундестаг (Союзна рада), верхня палата парламенту, з представників німецьких монархій і вільних міст. Пруссія 17 місць з 58. Кайзер (імператор) король Пруссії, головнокомандувач армії і флоту. право розпуску рейхстагу, караьні санкції проти держав союзу. Виконавча влада незалежна від законодавчої. Канцлер – (голова уряду) призначався кайзером і ніс відповідальність тільки перед ним. Конституція 1871 р. зберігала риси прусської поліцейської держави. Правлячим на поч. 20 ст. юнкерський блок (великі землевласники). Дворянство перетворило в найбільш воюючу державу. Зближення юнкерства з промисловою буржуазією канцлер Б.фон Бюлов (1900-1909). 1902 р. високий митний тариф на зерно, інтереси юнкерів. Бетман-Гольвег Теобальд канцлер 1909-1917 рр. Німецько-консервативна партія об‘єднала землевласників, промисловців, чиновників та офіцерів була яскраво вираженою монархічною й антисемітською.
Партія прогресистів – середній клас, прихильність серед робітників.
Клерикально-католицька партія Центру католицьке населення Рейнської провінції, Баварії, південнонімецьких держав.
Не було традицій лібералізму (як в Росії) Залежність буржуазії від держави. Ліберальний табір підтримував імперську ідею «світової політики», колоніальних загарбань, створення потужної німецької армії і військово-морського флоту.
1908 р. заборона до 18 років участь у політичній діяльності.
Зовнішня політика
Створення військово-політичної коаліції проти Франції. Австро-Угорщина та Італія.
Спроба залучення Росії, ідея спільної боротьби проти соціал-демократичного руху.
1873 – 1887 рр. Росія та Німеччина та Австро-Угорщина - Союз трьох імператорів, Франція була ізольована.
1879 р. Німеччина та Австро-Угорщина союзний договір, проти Росії. 1882 p., приєдналась Італія - Троїстий союз.
Колоніальна політика:
У 1884 р. протекторат над частиною Південно Західної Африки (Намібія) і Центральною Африкою (Того, Камерун). 1885 р. контроль поширено на частину Східної Африки (Танганьїка). Так було створено німецьку колоніальну імперію.
1906 р. урядова криза, скандал через жорстоке поводження колонізаторів в Південно-Західній Африці. Але фон Бюлову вдалося згуртувати юнкерів і промисловців і отримати кошти на завершення колоніальної війни та будівництва флоту.
Вільгельм II 1888 -1918 рр. Бісмарк 1890 р. вийшов у відставку.
"Ми вимагаємо для себе місця під сонцем". Доктрина пангерманізму - німці переважають усі народи і мають панувати над ними. Створити могутню армію та флот і готуватися до війни за переділ світу. Загарбання англійських і французьких колонці та прикордонних районів Франції (експансія на Захід), відторгнення частини Росії ("Дранг нах Остен" - натиск на Схід), Прибалтики, України, Північного Кавказу, проникнення на Близький Схід. 1899 р. будівництво трансконтинентальної залізниці Берлін-Багдад відкрила шлях німецькому капіталу на Балкани, до Анатолії і Месопотамії. Невдоволення Англії. Поч 20 ст. суперництво двох держав.
Соціалістичний рух три течії, протиріччя в питаннях мілітаристичної політики та форм боротьби за права робітників: комуністи (революція, Карл Лібкнехт і Роза Люксембург), страйкова боротьба (центристи Август Бабель) парламентська боротьба (Карл Каутський). Остання найпопулярніша. 1875 р. Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН). Готська програма відтворювала положення Лассаля завдяки загальному виборчому праву та виробничих кооперативів. Ерфуртська програма (1891 p.) - марксизм. 1896 р. у СДПН виникла реформістська течія (Едуард Бернштейн) – ревізіоністи. Смерть К.Маркса посилила. 1899 р. на Ганноверському з‘їзді ідеї реформізму засуджені. Але соціал-демократи все більше потрапляли у владу. Радикальне крило (К.Лібкнехт і Р.Люксембург) залишилися в меншості. Центриська позиція К.Каутський – в парламенті діяти як самостійна сила, не співпряцювати з буржуазними силами.
"Новий курс" соціал-демократії
У 1913 р. профспілки об'єднували 2,5 млн трудящих, соціал - демократична партія - 1 млн. Соціал-демократи мали найбільшу фракцію в парламенті - 109 депутатів із 397 (1/4).