1168 р., ставши новгородським князем, Роман разом із батьком, волинським князем Мстиславом, зміг стримати зазіхання на свої землі володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського. По смерті батька в 1173 р. Роман Мстиславич посів волинський престол і відстояв своє право на нього.

Захопивши Галич, Роман переніс туди свою резиденцію. Розправився з боярами: «Не почавивши бджіл, меду не наїшся». Після кривавої розправи решта боярства не наважилися виступити проти нього. Літописець називає «самодержцем всея Русі». Цей титул перекладений із грецького титулу візантійських імператорів як «автократор».

Цікаві факти

Проект «доброго порядку», для посилення влади, дій проти половців. Великого князя мали обирати шість наймогутніших князів: галицький, суздальський, чернігівський, смоленський, полоцький і рязанський. Не ділити князівства на уділи. Не реалізований.

Розширював кордони, походи на литовців, половців, поляків. Як зазначається в літописі, Роман «одолів усі поганські народи, мудрістю розуму додержуючи заповідей Божих. Адже він кидався на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, ...переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха...»

Його послів і купців приймали в Константинополі, Німеччині, Польщі, Угорщині. У його володіннях шукав притулку візантійський імператор Олексій ІІІ Ангел, що в 1204 р. був вигнаний із Константинополя хрестоносцями.

Прилучення у 1202 р. Києва. Кияни охоче перейшли під його владу, відкривши перед князем браму міста. На віче кияни визнали його своїм князем.

Під владою Романа Галицьке, Волинське, Київське і Переяславське князівства, тобто всі землі, що складають сучасні українські, за винятком Чернігівської. За обширом територій його володіння перевищували розміри Священної Римської імперії. Здобувши Київ, Роман до свого титулу додав ще й великий князь.

Активна зовнішня політика князя призвела до його втручання в боротьбу між прихильниками римських пап (ґвельфів) та імператорів (ґібелінів), у якій він зайняв бік останніх. Рухаючись до Німеччини, він несподівано зіткнувся із загоном краківського князя. Бій відбувся в липні 1205 р. під Завихвостом. Про цю подію французька хроніка повідомляє: «Король Русі на ім’я Роман, вийшовши за межі своїх кордонів і бажаючи пройти через Польщу до Саксонії... за волею Божею вбитий двома братами, князями польськими, Лешком і Конрадом, на річці Вісла».

Раптова смерть князя перешкодила здійсненню його планів. Без могутньої влади правителя об’єднані ним українські землі не могли перетворитися на єдине утворення зі стійкими економічними й політичними зв’язками, і після смерті Романа Мстиславича створене ним об’єднання земель розпалося. Деякі дослідники називають його першою дійсно українською державою.