Аграрно-ремісницька цивілізація – основа виробництва сільське господарство, натуральне господарство, ручна праця, традиційність.

Індустріальне суспільство – основа економіки машинне виробництво, переважання міського населення, прогрес, зміна світогляду суспільства.

Модернізація (фр. сучасний), розвиток промисловості, результатом стало виникнення індустріального суспільства та поява модерних націй.

Модерну епоху деякі вчені називали «епохою націоналізму», оскільки домодерні цивілізації не знали організації людських спільнот за національним принципом.

Соціальна мобілізація – формування нових соціальних груп, більша їх активність, цілеспрямованість в досягнені мети, підвищення освітнього рівня, готовність сприймати зміни. Їх думки та інтереси виходять за межі сім‘ї, села, міста, відчувають себе частиною більшої соціальної спільноти. Породжує національну мобілізацію.

Модерна епоха:

урбанізація (лат. міський) – зосередження населення та економічного життя у великих містах.

міграції (лат. переселення) – переміщення мас людей, пов’язані зі зміною постійного місця проживання.

Становлення індустріального суспільства → збільшення попиту на продукти харчування → сільськогосподарська революція (↑ машин, ↓ селян) →Ринок робочої сили.

Нові верстви: буржуазія, чиновники, інтелігенція, наймані робітники (пролетаріат).

Ідейно-політичні течії

лібералізм – об’єднував прихильників парламентського устрою, свободи підприємництва, громадянських і політичних прав та свобод особи. На перше місце висувалися потреби окремої людини, які вважалися важливішими, ніж інтереси колективу;

консерватизм – відображав політичні погляди тих, хто виступав за збереження традиційних вартостей і підвалин суспільного життя, а необхідність здійснення докорінних змін у житті суспільства категорично заперечував, схиляючись до поступових перетворень;

радикалізм – об’єднував прихильників проведення рішучих змін у суспільстві, радикальних заходів і крайніх поглядів. Здійснити це вони вимагали негайно.

націоналізм був течією, прихильники якої вважали націю однією з найбільших вартостей, вважали, що вона повинна бути вільною і жити власним політичним життям, маючи автономію чи незалежну державу. Право на це, на їх думку, було одним із невід’ємних, природних прав людини.

Романтизм: виник у Німеччині Йоганн-Готліб Фіхте (1762–1814), Йоганн-Готфрід Гердер (1744–1803) особливу увагу звертав на слов’янські народи. «Україна стане колись новою Елладою. Прекрасне підсоння цієї країни, лагідна вдача народу, його музичний хист, плодюча земля колись обуряться. Із малих племен, якими колись були й греки, постане велика культурна нація. Її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти в широкий світ».

Поляки – «За нашу і вашу свободу!» (Тадеуш Костюшко 1794 р.).

Еліта – провідна верства.

У 1847 р. у П’ємонті виходив журнал «Відродження» -  термін «національне відродження».

 Національне відродження – перетворення етносів у нації – які усвідомлюють історичну, культурну та економічну єдність, долають етнічну різнорідність (мовну, релігійну та ін.)

Термін «українське відродження» першими стали використовувати знані історики Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Дмитро Багалій, Дмитро Дорошенко, Іван Крип’якевич.

Наприкінці 18 ст. український етнос майже 10 млн осіб.

Релігія: православні (Наддніпрянщина й Північна Буковина) та греко-католики (Галичина й Закарпаття).

Назви: у Російській імперії «малороси», в імперії Габсбургів «рутени» (русини). Українці – кін 19 ст. Закарпатті досі називає себе русинами.

«Українське питання» — поділ України між двома імперіями, верхівка суспільства (службовці, підприємці, землевласники) не українці (росіяни, поляки, угорці, румуни). Селянський народ. Ментальність (менталітет) система переконань, уявлень і поглядів соціальної спільності (нації, народу, етносу). Українці цінність землі, потреба захисту. Типи: боротьба або пристосування («малоросійська ментальність» і «рутенство»).

«Український проект» подолання національної різнорідності, формування нації, від Малоросії та Галицької Русі до України.

Чим поняття «українська нація» відрізняється від понять «українська народність» або «український етнос». Які характеристики їх визначають.

Історична пам‘ять — пам'ять про історичне минуле народу, найсуттєвіший чинник формування національної свідомості.

МІФ - уявлення людей про знакові події свого минулого

Етапи національного відродження: (Мирослав Грох)

Панславістська теорія – виникла як відповідь на пангерманізм та загроза турецького поневолення. Термін Й.Геркель 1826 р. в «Граматиці всеслов‘янської мови». Провідником об‘єднання Росія. словак Я.Коллар, хорват Л.Гай, серб В.Караджич, чех П.Шафарик. Центри слов‘янства в Празі, Загребі, Москві, Харкові.

Російська панславістська теорія – визначну роль у житті всіх слов‘ян, спадкоємниця Київської Русі та Візантії, провідна держава в православ’ї. Якщо західним і південним слов‘янам роль васалів, українців не розглядали, як націю. Виникла на основі панславізму у 30-40 рр. 19 ст. М.Погодін, Т.Аксаков, Ф.Тютчев. Єдина слов‘янська держава на противагу «ворожій Європі», захист «святої Русі», проти «гнилої», «ворої», «зматеріалізованої» та «безвірної» Європи. Українська історія – спроба відірвати «південно-західних українців» від «материнської основи».

Польська федеративність – відновлення польської державності в кордонах 1772 року. Панівна роль поляків в майбутній державі. Пропагувалися республіканський лад в Річі Посполитій та федерація (рівність) литовців, білорусів та українців в цій державі. Консервативна течія Існування українського народу заперечувалося. (А.Чарториський), Поляки-українофіли – М.Чайковський. Емігрантська організація «Молода Польща» замовчувала питання «української республіки», боротьба за нову Польщу, рівноправних і вільних громадян, в тому числі і польських «кресів» - окраїн.

Українська слов‘яфільська теорія – сформувалася в40-ві рр 19 ст. об‘єднання слов‘ян у федерацію, незалежність, соціальна та релігійно-культурна рівність.  Ідея соборності – традиція Русі та козацької держави. Провідники «Руська трійця», Кирило-Мефодіїівське братство, Т.Шевченко, М.Драгоманов, В.Антонович, І Франко, М.Грушевський.

Початок відродження 1785 р «Грамота про вільність дворянства» українська шляхта і старшина урівняна в правах з дворянством (Мета: ліквідація еліти). «Герольдія» імперська комісія, що вирішувала питання про надання дворянства. Пошук документів. Інтерес до «рідної минувшини», ідеалізація, патріотичні почуття.

Ідея народності (криза Просвітництва), в перше в Чехії. Інтерес до народної мови, поезії, історичної минувшини.

Іван Котляревський «Енеїда» 1798, Харківський університет 1805 Василь Каразін, Андрій Бачинський на Закарпатті, 1816 р. у Перемишлі "Товариства священиків" Іван Могильницький,

Етнографії: 1777 р. Григорій Калиновський опублікував «Описание свадебніх украинских простонародніх обрядов в малой России» пера пам‘ятка української фольклористики, початок етнографії. Яків Маркевич 1798 р. «Записки про Малоросію, її жителів та виробництво» енциклопедія.

Микола Церетелев 1819 р. збірка «Опит собрания старинніх малороссийских песен», Михайло Максимович 3 збірки пісень («Малоросійські пісні» 1827, «Українські народні пісні» (1834), «Збірник українських пісень» 1849), Платон Лукашевич надрукував записи зроблені в Східній і Західній Україні, Ізмаїл Срезневський 1833-1838 рр. 6 випусків «Запорожской старины», Микола Гоголь, Петро Гулак-Артемовський, журнали «Український вестник», «Украинский журнал».

Підручники:  Олексій Павловський 1818 «Граматика малороссийського наречия», Іван Могильницький 1819 р. «Граматика язика словено-руського», Маркіян Шашкевич   1836 р. «Читанка»,

Історії:  Дмитро Бантиш-Каменський 1822, Москва 4 томи «История Молой России», Микола Маркевич 5-томна «История Малороссии» 1842-1843, «Історія русів» кін. 18 ст. надрукована 1846 р., Микола Костомаров «Богдан Хмельницький», «Руїна», «Мазепа і мазепинці», Іоанникій Базилович «Короткий нарис фундації Федора Коріятовича», Михайло Лучкай «Історія карпатських русинів» та «Граматики слов‘янської мови» 1830

Література: Григорій Квітка-Основ‘яненко основоположник художньої прози,

Мовне питання: Ізмаїл Срезневський «Взгляд на пам‘ятники української народної словесності» (1834). укр. мова самостійна. а не діалект. Олександр Потебня – фольклор та етнографія, «Пояснення малоруських історичних пісень» 2 томи.

Православна церква: знаряддя контролю та русіфікації 1797 р., імператор оголошувався главою Російської православної церкви. 1799 р. 9 єпархій (по губерніям): Харківська, Чернігівська, Полтавська, Херсонська, Катеринославська, Таврійська, Подільська, Волинська й Київська.

Правобережжя «боротьба за душі» греко-католиків між польськими католиками і російським православ’ям.

Павло І (1796–1801) лояльність для католиків і уніатів.

Олександр І (1801–1825) розквіт польської культури.

Микола І (1825–1855) після повстання 1830–1831 рр. русифікація.

1839 р. Йосип Семашко лист - приєднати греко-католицьку церкву до православної. Медаль із написом: «Отторгнутые насилием (1569 г.) присоединены любовью (1839 г.)».

Політика Австрійської та Російської імперій на інтеграцію українських земель, шляхом уніфікації, бюрократизації та денаціоналізації.

Побут

70–80-ті рр. XVIII ст. реформи Марії-Терезії та її сина Йосифа ІІ.

Мета:

   поліпшення матеріального становища населення, оскільки це об’єктивно сприяло стабілізації соціально-економічного становища краю і завдяки цьому – зміцненню імперії;

   ліквідація старої системи управління, за якої домінуюче становище належало місцевій шляхті. та заміна її на дисципліноване, що провадило б політику імперського центру, чиновництво.

Адміністративна  1786 р. замість польських законів загальноімперські.

Аграрна:  «Інвентарій» визначено повинності селян. 1780–1782 рр. селяни звільнялися від особистої залежності та розміри панщини (не більше трьох днів на тиждень). 1789 р. закон про ліквідацію панщини, проте після його смерті той закон скасували.

Церковна  Марія-Терезія заборонила вживати вислів «уніати» рівні права. Йосиф ІІ 1781 р. християнські церкви рівні права. зрівняння у правах з іншими народами євреїв (в Російській імперії смуга осілості та інші обмеження існували аж до 1917 р.)

«Смуга осілості» за межами якої євреї не могли селитися. Мета захист великоросійських промисловців від конкуренції. Указ 1791 р. Катеринославська, Київська, Волинська, Подільська, Херсонська, Таврійська, Чернігівська, Полтавська, Мінська, Віленська, Бессарабська, Астраханська, Кавказька губернії. 1829 та 1835 р три останні вилучені, переселялися на Україну. Микола І1825-1855 заборона селитися в Києві, Миколаєві, Севастополі. В інших містах спеціальні квартали. Не можна жити в сільській місцевості. Виключення купці І гільдії, вища освіта (з 1880-х рр діяли обмеження на вступ євреїв), цехові ремісники (80-х роках розпущені). Наслідки еміграція до США та Аргентини, радикалізація національного руху (багато більшовиків). Скасована Тимчасовим урядом. Примусово переселені з прифронтових зон до Катеринославської, Херсонської, Подільської губерній.

1774 р. у Відні при церкві святої Варвари було відкрито генеральну греко-католицьку семінарію («Барбареум»), пізніше з ного утворені семінарії у Львові та Ужгороді. 1784 р Львівський університет. 1787–1809 рр. «Студіум рутеніум» («Руський інститут») де науки викладалися церковнослов’янською мовою.

Шкільна реформа Марії-Терезії, 1777 р., за якою в елементарних (початкових) школах навчання проводилося рідною, материнською мовою.