Культура ХVІІ - ХVІІІ ст. Культура др. пол. ХІХ ст.

Історичні обставини розвитку національної культури:

-             Зникнення турецько-татарської загрози.

-             Розвиток промисловості. Капіталізація суспільства.

-             Нові стани буржуазія, «різночинна» інтелігенція.

-             Вплив класицизму та романтизму.

-             «-» ліквідація залишків державності на Лівобережжі, імперський тиск, закріпачення, підпорядкування православної церкви Московському патріарху.

-             Заохочення імперською владою пристосуванців, витік діячів, переслідування національних рис.

Нерівномірність розвитку регіонів.  Перші центри Харків і Перемишль, пізніше Львів і Київ, в кінці століття Львів.

Об‘єднання інтелігенції Сходу і Заходу. Протидія імперіям.

На зміну нащадкам козацької старшини, прийшла в 30-40 рр. інтелігенція. Спиралася на народну культуру, мову, звичаї.

Становлення модерної української культури.  Виїзд діячів.Розвиток освіти

Наддніпрянська Україна

↓ кількості шкіл. Але час вимагав освічених спеціалістів. 1802 р. створене міністерство народної освіти. Ліквідовані національні особливості, уніфікація. З 1803 р. реформа: початкові парафіяльні училища, повітові училища та гімназії. становий характер. Парафіяльні училища: закону Божому, арифметиці та грамоті. Повітові училища для дітей «купців, ремісників та інших міських обивателів». У гімназіях діти дворян, чиновників, багатих купців. виховання «вірнопідданих» (платне). заборонено приймати до гімназій та вищих навчальних закладів вихідців із кріпосних селян. Навчання чотирикласне, з 1828 р. семикласне, але вилучені філософія, політекономія, природознавство, замість них Закон Божий, історія церкви, грецька мова.

Штучне гальмування освіти, низьке фінансування, недостатність підручників, низька оплата праці вчителів.

З 1831 р. Русифікація.

Професійні школи – ремісничі училища, фельдшерські школи (Єлисаветградська медична школа, 1787 р., Київська фельдшерська школа, 1842), агрономічні (Харківська землеробська 1855 р) училища торговельного мореплавства (Херсон, Севастополь), садівництва, виноробства, бджільництва (єдина в імперії в с.Пальчиках на Чернігівщині) тощо. Кременецьке землемірне училище (1807, геодезія), військове відомство (Миколаїв артилерійське (1794), штурманське (1798) училища, У Полтаві (1840), Києві (1852) кадетські корпуси)

Києво-Могилянська академія 1632 архімандрид Києво-Печерської Лаври Петро Могила. Навчалися 12 років, 8 класів, 30 предметів. (І. Мазепа, 1701 р.). 1783 р. російською мовою, 1817 р. закрито. 1819 духовна академія. Ліквідована більшовиками 1918 р. 1991 створено Університет «Києво-Могилянська академія».

У 1805 р. Харкові університет, словесного (історико-філологічного), юридичного, математичного і медичного факультетів. Протягом 1805–1851 рр. у ньому здобули вищу освіту 2800 осіб.

У 1834 р. Київський університет, філософський та юридичний факультети.

Проміжна ланка ліцеї, дев’ятирічному курсі поєднували гімназичну та університетську програми: Волинський ліцей у Кременці (1805 р. закритий після повстання 1830-31 рр), Рішельєвський ліцей в Одесі (1818 р.), гімназія вищих наук у Ніжині (1820 р. князь І.Безюородько), 1832 р фізико-математичний, пізніше юридичний. Випускники: Є.Гребінка, Л.Глібов, М.Гоголь.

Західна Україна

реформи Марії-Терезії. У 1774 р. обов’язкова початкова освіта. скасували 1812 р.

навчальні заклади:

-       елементарні: у селах – парафіяльні однорічні, у селищах і містечках – тривіальні, або трикласні. Навчання рідною «материнською» мовою;

-       чотирикласні головні та нормальні школи створювались у великих містах;

-       гімназії з двома роками навчання. Закінчення гімназії надавало можливість вступу до вищих навчальних закладів – академій та університетів.

навча­ння німецькою мовою. утримуватися коштом населення. 1805 р. усі початкові народні школи Галичини та Буковини передавалися під контроль римо-католицької церкви. Закарпаття найліпша серед усіх українських земель система народної початкової освіти. 300 початкових шкіл з народною мовою навчання, утримуваних церковними громадами. 1844 р., в усіх видах шкіл затверджувалася угорська мова.

У роки «весни народів» у Східній Галичині та Закарпатті недільні школи для дорослих, де навчання провадилося українською мовою.

1661 р. Львівський університет, реальна (торговельна) академія (1817 р.), технічна академія (1844 р.).

Культурні товариства:

Наукові відкриття

Астрономічні обсерваторійї у Харкові (1808 р.), Миколаєві (1821 р.) і Києві (1845).

У 1804 р. найстаріший ботанічний сад Харківського університету. 1812 р. у с.Нікіта поблизу Ялти Нікітський ботанічний сад. Ботанічний сад при Львівському університеті.

Староукраїнська літературна мова в кризі. Її носії – панство та вище духівництво – відмовлялися. Народна мова. І.Котляревський «Енеїда», народною мовою, не вважав свій літературний експеримент вартий опублікування. Перше видання в Петербурзі 1798 р. власним коштом конотопський поміщик Василь Папура. Народну мову почали використовувати публіцистиці, гуманітарних науках. П‘єси «Наталка Полтавка» та Москаль-чарівник» започаткували український театр.

Література класицизм (І.Котляревського, П.Гулака-Артемовського, Г.Квітки-Основ’яненка) і романтизм (члени гуртка харківських романтиків (Л.Боровиковський, А.Метлинський, М.Костомаров та ін.) та галицькі романтики, члени «Руської трійці» (Я.Головацький, І.Вагиле­вич, М.Шашкевич), у Закарпатті – О.Духнович, вершиною творчість київських романтиків – Т.Шевченка, П.Куліша). Є.Гребінка, як у класичному, так і в романтичному стилях.

Романтики сприяли визнанню нової української літератури в європейських колах.

Формування професійного театру (належав до родини європейських театрів, зберігаючи при цьому яскравий національний характер). На сцені з’явилися жінки.

Класицизм: бурлеск (комічна поезія) і травесті (гумористична поезія, близька до пародії). Іван Котляревський (1769–1838) «Енеїда».

Навіть Наполеон, повертаючись з невдалого походу до Москви, вивіз її екземпляр до Франції.

Петро Гулак-Артемовський (1790–1865) байки, «Пан та собака» 1818 р, етико-філософське послання «Справжня добрість». Ректор Харківського університету 1841-1848 р.

Євген Гребінки (1812-1848) учень Ніжинської гімназії. Активний учасник Петербурзької громади, приятелював із Шевченком, брав участь у викупі його з кріпацтва. Українські байки: «Ведмежий суд», «Віл», «Рибалка», «Вовк і Огонь».

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778–1843) засновник сучасної української прози. 1812 р. директор харківського театру. Участь у видавництві «Украинсого весника». 1833 р. «Супліка до пана іздателя» - «маніфест» на захист укр. літератури. «Пан Халявський», «Українські дипломати», «Маруся», п’єси «Сватання на Гончарівці»,  «Шельменко – волосний писар».

повість «Сердешна Оксана».

Тарас Шевченко (1814–1861). У 1840 р. в Петербурзі «Кобзар», а 1841 р. –поема «Гайдамаки». 1843–1845 рр. збірка поезій «Три літа».

"Кобзар"

1840 за сприяння Євгена Гребінки. 8 творів: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами» - є епіграфом.  офорт на початку книги «кобзар із хлопчиком-поводирем» за малюнком Василя Штернберга.

1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки».

1860 року надруковано коштами Платона Симиренка, виділив 1100 рублів. 17 творів і портрет Тараса Шевченка. 

1861 року в журналі «Основаза редакцією Василя Білозерського, книги I—XII. Текст надрукований кулішівкою.  Книга I з'явилася за життя Шевченка, а у книзі II був опублікований некролог поета.

Пантелеймон Куліш (1819–1897) «батько українського правопису» (абетка). Перший український історичний роман «Чорна рада», збірка віршів «Досвітки», поема «Україна»,  про події від часів князя Володимира до гетьмана Богдана Хмельницького. Переклад українською мовою Біблії, поем Дж.Байрона та драм В.Шекспіра.

Маркіян Шашкевич «Туга», «Розпука», «Веснівка», «Підлісся».

Микола Устиянович (1811–1885) вірші, балади, пісні, новели «Помста верховинця», «Страсний четвер».

Релігійне життя:

Митрополит Київський і Галицький та єпископи призначалися Синодом у Петербурзі. Було ліквідоване монастирське землеволодіння, втрата економічної самостійності. Інструмент зросійщення. Заборона будувати храми й писати ікони в українському стилі. На Правобережжі діяли католицька та уніатська церкви. Після 1831 р. уряд відмовився від їх підтримки. Відібрали монастирі. Почаївський монастир Почаївський монастир. 1832 р. ліквідували Василіанський орден і конфіскували майно. 1839 р скасовано уніатську церкву, насильно навернули в православ‘я.

В Галичині уніатам належали більшість віруючих. В кін. 18 ст. рівні права. Уніати Закарпаття тиск з боку угорців. Інтелігенція переселялася до Росії. Лідер опору мадяризації Олександр Духнович.

На Буковині православні приходи, входили до Сербської православної церкви.

Театр кріпацький театр. Наддніпрянська Україна в с.Кибинці на Полтавщині у маєтку Д.Трощинського та в с.Качанівка на Чернігівщині у поміщика Г.Тарнавського ( приїздили М.Гоголь, М.Маркевич, М.Максимович, описаний повісті «Музикант» Т.Шевченка), поміщика Д.Ширая з с.Спиридонова Буда на Чернігівщині неодноразово гастролював у Києві та в інших містах Наддніпрянщини.

Аматорський театр у вищих навчальних закладах і гімназіях в Полтаві, Харкові, Ніжині, Кременчузі та інших містах, не були українськими.

Професійний театр в Харкові 1791 р. приміщення. З аматорів сформувалася постійна трупа акторів, отримували платню.

Полтава 1815 р. аматорський театр (І.Котляревський), де з ініціативи малоросійського генерал-губернатора Миколи Рєпніна було засновано професійний театр 1818 р. Котляревський написав «Наталку Полтавку» та «Москаля-чарівника», дебютували 1819 р.

Актори: Михайло Щепкін (1788–1863) та Карпо Соленик (1811–1851).

Павел Іванович Харитоненко і Іван Герасимович Харитоненко: збудували в рідних Сумах: реальне та духовне училища; чоловічу та жіночу гімназії; дитячий притулок. Фінансували: облаштування міського освітлення та залізниці;  спорудження кадетського корпусу й містечку; .три корпуси дитячої лікарні; .училище-пансіон для дівчат, які й нині облагороджують архітектурний вигляд міста.

Микола Терещенко - пожертвував 5 млн. рублів на будівництво: лікарень; середніх та 4вищих навчальних закладів.

Богдан Ханенко (1849-1917) - колекціонер української старовини і творів мистецтва, археолог, меценат. Завдяки його колекціям творів мистецтва, було засновано  Музей Мистецтв ВУАН.Нині він має назву Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенко.

Василь Симиренко (1835-1819) -український промисловець, інженер-конструктор та технолог у ділянці цукроварства, визначний меценат української культури, син Федора Симиренка, серед українського громадянства відомий як «Великий Хорс». Утримував: часописи, газети; .Фінансував: історико - етнографічні експедиції; театральні трупи; Виплачував стипендії: науковцям; письменникам; діячам культури. Своє майно вартістю в 15 млн. рублів він заповів Фонду розвитку української науки і культури та допомоги українським митцям.

Західна Україна  30-х рр. 19 ст. театральних вистав українською мовою не було. Вистава народною мовою 1834 р. у Львівській духовній семінарії за сприяння її ректора Г.Яхимовича. За збіркою русинських пісень Й.Лозинського «Руське весілля» семінаристи поставили на сцені селянське весілля з обрядами та піснями. Перші публічні вистави українською мовою було здійснено в червні 1848 р. у Львові, Перемишлі, Коломиї (п’єси Котляревського «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», сюжети яких переробив І.Озаркевичем відповідно до місцевих умов). У жовтні 1848 р. І.Озаркевич показав виставу «Дівка на виданні» (за мотивами «Наталки Полтавки») перед Собором руських вчених у Львові та здобув велику прихильність усіх присутніх.

Музика

Вплив класицизму. Центри: Київ, Харків, Полтава, Одеса тощо. Театри («Наталка Полтавка» пісні стали сприйматися як народні), аматорські концерти і музичні вечори. Композитори писали фортепьянні твори – варіації на теми українських народних пісень.

Піаніст і педагог Йосип Витвицький твір «Україна», пісня «Зібралися всі бурлаки».

Музичні товариства: Філармонічне товариство в Одесі (1842 р.), Симфонічне товариство аматорів музики та співу в Києві (1848 р.).

Розвивалася повільно → відсутність консерваторії.

Західна Україна: пробудження музичного життя. Відень, центр тогочасного європейського музичного життя. Впливали диригент німецького театру Й.Ельснер вчитель польського композитора Ф.Шопена, та німецький композитор і диригент А.Нанке. Діяльність товариства в Перемишлі. Єпископ І.Снігурський  1829 р. церковний хор, яке започаткувало «перемишльську школу» , Михайло Вербицький.

Архітектура: класицизм, був дуже суперечливим за змістом.

 На українських землях не існувало власних закладів мистецької освіти. Вимушена навчатися в імперських столицях, українська молодь приносила звідти на рідну землю чужі впливи.

Живопис: пейзажний та побутовий, найбільшого розвитку набув портретний жанр. В умовах імперської дійсності класицизм поступово втрачав свої позитивні риси, перероджуючись у холодний, відірваний від життя офіційний стиль. → впливи західноєвропейського романтизму.

На зміну бароко приходить класицизм. Помпезність новоспоруджених будівель адміністративних установ символізувала міць імперської влади, побудована російськими архітекторами.

В центрі міст споруджували майдани геометрично правильної форми, який оточували адміністративні споруди. Прямокутні квартали, іноді радіально-кільцеві й діагонально сплановані вулиці. Будівництво відбувалося за спеціальним планом, будівлі становили архітектурний ансамбль. Кругла площа в Полтаві, ансамбль Приморського бульвару в Одесі.

Проводили стилізовані реставрації – добудови з дотриманням стилю, дзвіниця Софійського собору.

Заборона українських традицій. Православні храми за російсько-візантійськими канонами. Самсонівська церква в Полтаві на честь Полтавської битви.

Культурні споруди: оперний театр в Одесі, 1809 р в античному стилі, архітектор Ж.Тома де Томон, Перший Київський театр архітектор А.Меленевський.

Класицизм Андрій Меленський (1766–1833) набув своєрідного забарвлення. 1799–1829 рр. був головним міським архітектором Києва. У зв’язку з поверненням Києву 1802 р. прав міського самоврядування за його проектом було споруджено перший на українських землях «Пам’ятник на честь поновлення магдебурзького права», визначив Хрещатик як у майбутньому головну вулицю міста, створив новий центр губернської адміністрації на Печерську, збудував на Хрещатику перший в місті будинок театру, забудова центру Подолу після пожежі 1811 р. тут спорудили Контрактовий дім і перебудували Гостиний двір,  мавзолей-пам’ятник князю Аскольдові.

1843 р. за проектом Вікентія Беретті (1781–1842) будівля Київського університету.

1833 р. за проектом Є.Васильєва у Харкові дзвіниця Успенського собору. Побудували її на честь перемоги над Наполеоном у 1812 р.

Споруди в стилі класицизму Преображенський собор в Білій Церкві, Покровський собор в Ізмаїлі, Преображенська церква в с.Великий Буг на Харківщині.

Севастополь, були будинок морської бібліотеки зі славнозвісною «Баштою вітрів», Петропавлівський собор і Графська пристань.

Пам’ятки палацово-паркової архітектури маєток П.Ґалаґана у с.Сокиринці на Чернігівщині, «Олександрія» в Білій Церкві та «Софіївка» в Умані, с.Самчиках (Поділля), маєток Чечелі, (Дмитро Чечеля полковник Мазепи, командир Батурина під час спалення (Т.Шевченко «Великий льох»)

Західна Україна: Львів – Оссоленіуму (1827 р.), ратуша на площі Ринок із високою вежею та годинником (1835 р.), міський театр (1842 р.) та декілька житлових будинків (німецькі архітектори), Львівський університет архітектор Ф.Штадлер.

Поєднання класичного стилю з українськими народними традиціями у 50-х рр. кафедральний собор у Чернівцях.

Скульптура

Садово-паркова скульптура, монументальна, інтерес до історії («Самсон роздирає пащу лева» на Контрактовій площі, пам‘ятник князю Володимиру).

Іван Мартос (1754–1835) «Фідій 19 ст», (скульптор 5 ст. до н.е. автор статуї Зевса в Олімпі, одне з «чудес світу») навчався у петербурзькій Академії мистецтв і в Італії, мармуровий пам’ятник-надгробок останньому гетьману Кирилові Розумовському, «його мармур плаче», пам’ятники Мініну й Пожарському в Москві, Ломоносову в Архангельському, Павлу І в маєтку Аракчеєва у с.Грузіно, Олександру І в Таганрозі, Катерині ІІ у Катеринославі, Потьомкіну в Херсоні, пам’ятник генерал-губернаторові Новоросії, «градоначальнику» Одеси дюку де Рішельє.

Пам’ятник Володимиру на Володимирському пагорбі, В.Демут-Малиновський, П.Клодт і архітектор О.Том.

Західна Україна: Г. Вітвер - чотири фонтани на площі Ринок з фігурами Нептуна, Діани, Адоніса та Амфітри, надгробки на Личаківському кладовищі.

Барельєфні композиції та надмогильні пам’ятники, брати Йоан та Антон Шімзери. Виконані ними барельєфи на сюжети з античної міфології завжди привертають увагу глядачів.

Живопис

Ліквідовано мистецькі класи при Харківському колегіумі, мистецьку школу при Києво-Печерському монастирі було зведено до рівня майстерні іконописного ремесла. Українське мистецтво, яке раніше не поступалося кращим європейським зразкам, занепало.

Художники виїжджали з України.

Класицизм портретного живопису –Дмитро Левицький (1735–1822) та Володимир Боровиковський (1757–1825), походили з України,  працювали в Петербурзі.

Левицький - найкращий європейський портретист, роботи в Луврі, Женевський музей тощо. Боровиковський за наказом Катерини ІІ змушений був переїхати до Петербурга. портрети земляків, які служили на високих посадах у Петербурзі,– Дмитра Трощинського, Івана Безбородька та ін. Всього за своє життя майстер зробив близько 160 портретів. Його пензлю належать також виконані на рідній землі розписи церков у Миргороді, Кибинцях та Романівці.

У далекому Петербурзі Боровиковський ніколи не забував про Батьківщину, залишався типовим полтавчанином, дотримувався українських звичаїв та мріяв повернутися додому.

Василь Тропінін – син кріпака, шедеври Портрет українця», «Молодий український селянин», «Дівчина з Поділля», «Пряла».

Вінницький художник-кріпак Іван Засідатель портрет жінки з коралами.

Західна Україна Лука Долинський (1750–1824) розписи новозбудованого собору св.Юра, майстер портретного жанру

На Буковині та в Закарпатті релігійне малярство. Засновником світського живопису в Закарпатті Йосип Змій-Міклошія (1792–1848) з Пряшівщини. розписи багатьох церков Закарпаття, портрети, чудові пейзажі, картини на побутові теми з життя закарпатських селян.

Реалізм – напрямок у літературі та мистецтві, з яким пов’язане намагання митців дати правдиве, повне відображення дійсності. Іван Сошенко(1807–1876),Капітон Павлов (1792–1852), Гаврило Васько (1820–1866) освіту здобули в петербурзькій Академії мистецтв, а після її закінчення поєднували педагогічну діяльність, викладаючи малювання, з заняттям живописом.

Іван Сошенко «Портрет бабусі М.Чалого», «Жіночий портрет», жанрові твори «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі».

Капитон Павлов «Автопортрет», «Портрет доньки художника», «Хлопчик з голубком». Утім, серед його творів є також жанрові картини («Діти будують картковий дім», «Бондар»), пейзажі («Церква Спаса Нерукотворного у Полтаві»).

Аполлон Мокрицький створив галерею портретів М.Гоголя, Є.Гребінки, О.Кольцова.

Гаврило Васько портретист на замовлення В.Тарновського для його приватного музею. «Портрет юнака з сім’ї Тамари».

Тарас Шевченко понад 1 тис. творів, виконаних у різних жанрах образотворчого мистецтва. «Смерть Олега, князя древлянського», «Смерть Сократа», «Смерть Богдана Хмельницького», портрети П.Енгельгардта, К.Абази, Є.Гребінки, картини «Циганка-ворожея», «Катерина», «Хлопець-жебрак дає хліб собаці», «Портрет невідомого», «Портрет дівчини з собакою», «Портрет невідомої у намисті» понад 130 портретів. «Автопортрет» 1841 р. 1843–1845 рр картини «Селянська родина», «На пасіці», серія офортів «Живописна Україна», реалістичні портрети, серії замальовок рідної природи, пам’яток старовини. Заслання до Орської фортеці «із забороною писати та малювати»

акварельні пейзажі природи Північного Казахстану.

З 1857 р у Петербурзі офорти (гравюр на металі, коли способом його травлення кислотою створюється форма для подальшого друку). «Українські дівчата», «Старець на кладовищі», «Верба», «Мангишлацький сад». За три роки наполегливої праці він зажив слави найкращого тогочасного офортиста. Визнанням заслуг Шевченка стало рішення Академії мистецтв присвоїти йому звання академіка гравюри.