Реформи Столипіна
Реформа голови Ради міністрів Петра Столипіна. Указ 9 листопада 1906 р., Закни 14 червня 1910, 29 травня 1911 р.
Інтереси поміщиків.
Головне гальмо в розвитку с\г – община. Ліквідувати, створити міцний прошарок заможного селянства, опори для влади.
- скасування обов‘язкової земельної общини,
- право виділення землі («відруб»),
- могли перенести свої господарські будівлі (хутір).
- Спільне володіння лише угіддя – ліс, сіножаті, випаси.
На Правобережжі та Полтавщині майже всі селяни вийшли з общини. Переважало в Чернігівській губернії. Південні і Харківщина – 50%. Модернізація виробництва. Фермерські господарства. Селянський поземельний банк.
Розшарування селянства, продавали землю за безцінь, перетворення на пролетарів. (дестабілізуючий фактор у суспільстві – маргінальна частина).
Еміграція. Спорудження Транссибірської магістралі 1896-1906 рр, 600 тис., 1907-1914 рр 1,1 млн селян. Далекій Схід «Зелений Клин».
Суспільно-політичні реформи П.Столипіна
Полтавський губернатор Багговут «ніколи ніякого особливого українського народу не було». Треба призначати вчителями, службовцями, священниками тілько великоросів.
1908 р в Києві «Клуб російських націоналістів» державна підтримка, П.Столипіна, завдання: «ввести суспільну і культурну війну проти українського руху на захист основ Російськоїдержавності на Україні».
Більшість російських демократичних партій також виступали проти визнання окремих національних прав українців. Ліберали – кадети, відмінності між «великоросами» й «малоросами» незначні, українці південні гілка російського народу.
Соціалісти – більшовики вимагали скасування національних обмежень в Україні (будь який привід критикувати уряд).
Урок революції 1905-1907 рр російський централізований рух має також централізаторським, як і самодержавства.
Заборона викладання українською мовою, скасовано циркуляр мін. освіти 1906 р, який дозволяв на уроках вживати «малоросійську мову».
Учні отримували негативні оцінки, не за знання, а за те що не могли сформулювати грамотно російською мовою. Учителям заборонялося говорити укр. мовою поза школою, співати укр. пісень, вірші, мелодії.
Закриття українських видань (1907 р. з 18 залишилось 9). Не дозволяли передплачувати укр. пресу. Чорносотенці виявляли, їх звільняли, навіть арештовували.
Не дозволяли вшановувати пам‘ять Т.Шевченка. Заборонено збір коштів на пам‘ятник,1910 р. Тимчасовий комітет у справах друку Державної думи вилучив «Народний календар» з портретами Т.Шевченка, П.Сагайдачного, Б.Хмельницького, ідеї «українського сепаратизму», проти назв «Україна», «український народ», як «зовсім чужих» народу.
Закрито українські клуби, київська, одеська, ніжинська, чернігівська, полтавська та ін. «Просвіти».
20 січня 1910 р. циркуляр П.Столипіна про заборону реєструвати чужорідні («инородческие») товариства й видавництва. Заборона українських організацій стала фактичним визнанням що українці не російський народ.
«Справа Бейліса» утиски євреїв. Відновлено примусове виселення євреїв з місцевості, де за законами їм проживати не дозволялося. (Смуга осідлості).Уряд закрива очі на євреські погроми чорносотенців. 1911 р звинуватили приказчика Менделя Бейліса у вбивстві російського хлопчика з ритуальною метою. Викликала обурення суспільства. Суд присяжних його виправдав.
Заборона партій. УСДРП послабла. Спілка розпалася, частина повернулася до УСДРП.
УНП 1907-1910 рр. завмерла 19010-1913 активізувалася, 1912 Міхновський видавав у Харкові журнал «Сніп».
УДРП непристосована до роботи в підпіллі. 1908 р. у Києві нарада УДРП відмова від партійної діяльності і перейти до безпартійної (на зразок ЗУБО) – Товариство українських поступовців. Програма: парламентаризм, федерація, як засіб забезпечення прав українського населення, національно-територіальна автономія.
Приєднання до національного руху відомих спольщених шляхетських родин. В‘чеслав Липинський, граф Михайло Тишкевич (як колись В.Антонович). В.Липинський обгрунтував ідею територіального патріотизму, яка показала шлях до консолідації українців у поліетнічну політичну націю.
У виборах до ІІІ Думи УДРП співпрацювала з кадетами. Членів в Думі на мала, але вливала на гурток, який склався в Думі. Внесли законопроект про дозвіл викладання в початковій школі укр. мовою. Було відкинуто.
ІV Державна дума угода між кадетами і ТУП про висування культурницьких вимог.
На захист укр. мови виступали Павло Мілюков, Андрій Шингарьов, трудовики Олексій Керенський, Володимир Дзюбинський, соціал-демократ Григорій Петровський. Великодаржавники (укр. за походженням) виступали проти національного руху, як «закордонної інтригою» Андрій Савенко, Петро Скоропадський та Михайло Родзянко.
1912 р на похорон Миколи Лисенка представники з усіх регіонів України, понад 100 тис осіб, з різних верст, продемонструвало, що український рух не знак, а посилюється.
1914 р святкування 100 років Т.Шевченка заборонили в Наддніпрянщині. Чорносетенці кампанія проти «мазепинського» руху. Православна церква заборона панехід, учні заборона відвідування заходів. В Києві заборонили, в Катеринославі та деяких містах відбулося. Студенти створили комітет протесту, 10-11 березня 1914 р. у Києву вулична демонстрація, проти чорносотенна організація «Двоглавого орла», топтали портрети поета. Декілька десятків тисяч людей, сутички між демонстрантами. Проти поліція та козаки. Десятки були поранені та заарештовані. Такі демонстрації пройшли і в інших містах. Це продемонструвало силу національного руху. В Державні Думі Росії граф Капніст (нащадок Василя Капніста) говорив що заборона святкування образа для всієї України.
Напередодні війни було зрозуміло, що українцям доведеться воювати у складі обох блоків. Питання: позиція у війні.
1912 р РУРП, УНДП,УСДП ухвалили на боці Австрії, проти Російської імперії «найбільшого ворога» України.
Студентський рух Другий всеукраїнський студентський з‘їзд. Особливу увагу привернув «східняк» (з Мелітополя) Дмитро Донцов, виступив з рефератом «Сучасне політичне положення нації і наші завдання». Усунення російської перешкоди на шляху до незалежності. Ідея «сепарації» від Росії, орієнтація на Австро-Угорщину.