Робітничий рух початок ХХ століття

Ідеологічні течії ХІХ століття

Упродовж 1866- 1872 pp. відбулося 5 конгресів 1-го Інтернаціоналу. Противниками марксизму в інтернаціоналі були спочатку прудонізм, згодом бакунізм. На 5 конгресі (вересень 1872 р.) розколовся на анархістський інтернаціонал і марксистський.

2-й Інтернаціонал  був заснований 1889 р. у Парижі як міжнародне об'єднання соціалістичних і робітничих партій. Не мав програми, статуту, керівного центру, друкованого органу. Лідери - Ф. Енгельс, А. Бебель, Е. Вандервельде, В. Лібкнехт, Г. Плеханов, К. Каутський, Ж. Жорес, К. Лібкнехт, Р. Люксембург та ін. У 1914 р. до 2го Інтернаціоналу  входили 27 соціал-демократичних партій із 22 країн, загальна чисельність яких становила 3,4 млн осіб. Війна розколола соціал-демократичний рух і 2–й Інтернаціонал припинив свою діяльність.

Конференція у  Берні (Швейцарія) з метою відновити Інтернаціонал. Рішення:  визнали рішення Паризької мирної конференції. Засудили диктатуру пролетаріату більшовиків, перехід до соціалізму шляхом реформ і парламентської демократії.

1919 р. конгрес професійних спілок в Амстердамі - Міжнародне об’єднання профспілок — Амстердамський інтернаціонал. Головну роль - англійські тред-юніони. Реформами покращити становище робітників.

1920 р. на конгресі в Женеві - Соціалістичний інтернаціонал. Вплив: англійська лейбористська та німецька соціал-демократична партії. "Про політичну систему соціалізму" - протиріччя між демократією і диктатурою, захищати парламентську демократію.

1921 р. конференція у Відні - Міжнародне об’єднання соціалістичних партій проміжну позицію між Комінтерном і Соцінтерном. Незалежна соціал-демократична партія Німеччини, Соціал-демократична партія Австрії та Незалежна ро­бітнича партія Великобританії. Необхідність революцій, але для Заходу неможливість їх здійснення за тогочасних умов, підтримати парламентську демократію та більшовицькі ради, але поступово відмовилися від цього наміру. 1923 р. під час Гамбурзького конгресу об’єднання двох інтернаціоналів. Офіційно це сталося. Створено Соціалістичний робітничий інтернаціонал.

Під час війни авторитет радикально настроєних діячів зростав. Досвід більшовиків, в усіх країнах почали формуватися комуністичні партії. Більшовики на чолі з В.Леніним вирішили створити новий інтернаціонал — комуністичний. 1919 р. в Кремлі міжнародна комуністична конференція. 1-й (установчий) конгрес 3‑го Комуністичного інтернаціоналу. – Комінтерну.

У міжнародному робітничому русі 20-30-х рр. існували дві впливові організації:

52 делегати з 21 країни, були іноземними представниками лише за національністю, належали до РКП (б) і проживали в Росії. "Маніфест Комінтерну до пролетарів світу", мета — здійснення світової революції, виконком Комінтерну (Григорій Зінов’єв).

2-й конгресі статут і 21 умову вступу до Комінтерну: підтримка радянської Росії, Комінтерну єдиною всесвітньою комуністичною партією, а національні партії — його секціями. Спробою впровадження похід Червоної армії (Тухачевського) на Варшаву. Наступним - Берлін. Маніфестом Комінтерну: "Німецький молот і російський серп переможуть увесь світ!".

Г.Зінов’єв та Й.Сталін стверджували, що "стабілізація" капіталізму є кроком до його загибелі, що слід посилити революційну боротьбу. Виходячи з цього, 1923 р. в Німеччині, Польщі, Болгарії було організовано збройні повстання. Така теза негативно вплинула на комуністичний рух, який на початку 20-х років користувався значною популярністю, привівши до його ізоляції та втрати колишніх позицій. Домінуючі позиції в робітничому русі посіли соціал-демократи.

На 6-му конгресі (1928 р.) було прийнято тезу, буцімто головним ворогом робітничого класу є соціал-демократія, яку названо різновидом фашизму.

Ця тактика спричинила катастрофічні наслідки, остаточно розколовши робітничий клас на два ворожі табори і відвернувши його увагу від боротьби проти справжнього фашизму.

У 30-х рр. сталися зміни в діяльності Комінтерну. На 7-му конгресі у 1935 р. було ухвалено рішення про створення єдиного народного фронту в боротьбі проти фашизму. Помітну роль у розробленні та втіленні цього курсу зіграв керівник західноєвропейського бюро Комінтерну Г.Димитров.

Революційні заклики було замінено тактикою завоювання комуністами більшості робітничого класу і широких верств населення. З’явилося гасло створення робітничих і робітничо-селянських урядів як альтернативи буржуазним. Для цього потрібна єдність дій комуністів і всіх демократичних сил. Але участь комуністів у Народних фронтах Франції та Іспанії так і не дали тих результатів, на які вони сподівались.

У 30-ті роки діячі Комінтерну зазнали репресій сталінського режиму. Було за­арештовано і розстріляно Бела Куна, керівників польської та югославської комуністичних партій, багатьох інших діячів комуністичного та робітничого руху, які проживали в СРСР.

Негативні наслідки для комуністичного руху мало підписання пакту Ріббентропа—Молотова (серпень 1939 р.), що поставило комуністичні партії європейських країн у суперечливе становище: будучи прихильниками боротьби проти фашизму, вони мусили підтримувати радянсько-німецький договір і цим сприяти поступові того ж таки фашизму.

Наприкінці 30-х рр. сталінське керівництво навіть не згадувало про існування Комінтерну, який фактично перетворився на філію радянської розвідки. 22 травня 1943 р. було офіційно оголошено про розпуск Комінтерну.

Крім Комуністичного інтернаціоналу, існував 4-й інтернаціонал, створений Троцьким після вислання з СРСР. Його підтримували комуністичні партії Іспанії, США, країн Латинської Америки. Між прихильниками 3-го і 4-го інтернаціоналів точилася запекла боротьба.

1943 року Сталін розпустив Комінтерн на вимогу союзників СРСР — США та Великобританії

1947-1956  Комінформ – Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій. (СРСР, Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, Чехословаччини, Югославії, Франції та Італії). 1948 виключено Югославію. Також до складу Комінформу не входили Комуністична партія Китаю, Комуністична партія Німеччини та Соціалістична єдина партія Німеччини. Після створення Організації Варшавського договору, Комінформ було розпущено.