Принцип легітимізму (законності), що означало відновлення кордонів держав та їхнього політичного устрою станом на 1792 р.

У Франції, Іспанії, Неаполітанському королівстві влада Бурбонів.

Зміцніло Сардинське королівство, до складу якого включили Савойю, Ніццу і територію Генуезької республіки. Відновлювалися Папська область та Неаполітанське королівство. Бельгію та Голландію було об'єднано в незалежне Нідерландське королівство. Із 19 кантонів утворилася Швейцарська конфедерація, яка проголосила вічний нейтралітет. Норвегія об'єдналася зі Швецією. До Данії відійшли Шлезвіг та Гольштейн.

Священний союз для боротьби проти революційних рухів. Священний союз придушив революції 20-х pp. в Іспанії, Італії, Португалії, повстання в царстві Польському (1830-1831 pp. ), але нічого не зміг протиставити національно-визвольним рухам у Латинській Америці (1810-1826 pp. ),був вимушений змиритися з перемогою революцій у Франції (1830 р. ) та Бельгії (1830 p. ). Зрештою, демократичні революції 1848-1849 pp. поклали край порядкам, на сторожі яких і стояв цей союз.

Людовик ХVШ (1815-1824)

Конституція “Хартія 1814 р.”- рівність всіх підданих;

збережені закони Наполеона та титули, повернення старих титулів;

2-х палатні Законодавчі збори: палата перів (призначав король) та депутатів (майновий ценз).

законодавча ініціатива, король призначав міністрів, право вето.

Свобода слова, друку, віросповідань.

Придушення повстання в Іспанії. «Білий терор» Повернення єзуїтів.

Карл Х (1824-1830)

захищав інтереси емігрантів;

церковні переслідування;

1827 р. розпущено Національну Гвардію;

25 липня 1830 розпустив палату депутатів;

все це призвело до революції “трьох славетних днів”

Липнева монархія (1830-1848)

королем проголошено Луї-Філіппа Орлеанського. «Віднині у Франції правитимуть банкіри» Лаффіт.

влада банкірів та промисловців.

Хартія 1830 р Зниження майнового цензу, суд присяжних, король не має законодавчої влади.

Промисловий переворот кін 18 – поч. 19 ст. гальмував режим Реставрації Перехід до використання машин (верстат Жаккарда) у ткацтві. Ріст машинобудування і металургії.

Але гальмувався високим митом на сировину.

Основа економіки с\г

Промислові центри Текстильна (Ельзас)

Ліон, Марсель, Лілль, Рубе, Сент-Етьєн.

1831 р почалося будівництво залізниці Товаризація с\г, ріст продуктивності на 50%. Розшарування селянства

Ультра роялісти – виступали за відновлення абсолютизму(мали вплив на Людовика ХVШ та Карла Х).

Конституціоналісти роялісти – перемогли при Людовику XVШ.

Демократична опозиція:

Помірковані ліберали (Оди лон Барро) – реформи повинні попередити революцію.

Помірковані республіканці (Арман Марраст) – проведення соціальних реформ, зміцнення внутрішнього ринку.

Ліві демократичні республіканці – (Олександр Ледарю-Роллен) загальне виборче право, соціально-економічні перетворення.

Радикальні сили

Соціалісти - терористичні методи – Огюст Бланка, суспільство рівних П’єр Прудон.

Липнева революція 1830 р. «Три славетні дні»

Республіканці (повстання в Парижі 1832, 1834, 1839 рр.)

Легітимісти – прихильники Бурбонів (Вандея).

Бонапартисти (повстання в Страсбурзі та Булоні).

Революція 1848 р

Причини: Економічне зростання 30-40-х pp.  ↑ середньої промислової буржуазії. Опозиція: загального виборчого права для чоловіків та відновлення республіки. Корупція та політична деморалізація.

Високі податки → ↓ попиту на внутрішньому ринку → 1847 р., промислове виробництво у Франції скоротилося вдвічі. Безробіття і голод.

Хід:  22 лютого 1848 р. у Парижі  демонстрації. розстрілянію Було зведено більш як 1500 барикад. Військо й гвардія перейшли на бік революції. Луї-Філіпп зрікся престолу і втік за кордон.  Монархію було повалено. До Тимчасового уряду на вимогу повсталих вперше було включено двох представників робітників - Александра Альбера та Луї Блана.

25 лютого 1848 р. Францію проголошено республікою.

Новий уряд:

-  розпустив палати перів і депутатів, скасував дворянські титули,

- вивів із Парижа війська, зняв обмеження для громадян стосовно вступу до Національної гвардії,

-  політичну амністію та відновив свободу слова, друку, зборів.

- скорочено тривалість робочого дня в Парижі з 11 до 10 годин, визнано право на працю (своїм декретом Тимчасовий уряд зобов'язався "забезпечити роботу для всіх громадян"), відкрито національні майстерні для безробітних.

-  встановлено запільне виборче право для чоловіків віком від 21 року (кількість виборців зросла до 9, 3 млн осіб).

У Франції встановився найліберальніший політичний режим у Європі.

В квітні відбулися вибори до Установчих зборів. Перемогу на них здобули буржуазні республіканці. Контрреформи: обмеження свободи слова, тривалість робочого дня знову збільшили до 12-14 годин.

Наслідки: 22 червня опубліковано розпорядження про закриття національних майстерень у Парижі; частині  робітників пропонувалося  вступити до армії, а більшості - виїхати на ремонт шляхів до провінції Солонь, де лютувала малярія. 113 тис. робітників у Парижі залишилися без засобів до існування.

23-26 червня Париж знов охопило повстання. З метою придушення повстання Установчі збори надали диктаторських повноважень військовому міністрові, генералові Кавеньяку, відомому своєю жорстокістю в боротьбі проти народу Алжиру. Повстання було жорстоко придушене.

28 червня генерал Кавеньяк сформував новий уряд Франції. 4 листопада 1848 р. Установчі збори затвердили Конституцію Другої республіки. На чолі держави стояв президент, який обирався населенням на 4 роки і користувався величезною владою. 10 грудня президентом було обрано Луї-Наполеона Бонапарта - племінника Наполеона І. Підтримка фінансова і торговельно-промислова буржуазія, значна частина робітників (проти Кавеньяка),  селянство (вірили що захищатиме інтереси дрібних землевласників).

У травні 1849 р. відбулися вибори до Законодавчих зборів. 2/3 місць у них дістали монархісти.

2 грудня 1851 р. Луї-Наполеон учинив державний переворот. З допомогою армії він захопив столицю та розпустив парламент. Після проведення плебісциту 21 грудня 1851 р. Луї-Наполеон отримав усю повноту влади, а також право видання нової конституції. 14 січня 1852 р. Конституція: вся повнота влади переходила до президента, якого обирали строком на 10 років.

2 грудня 1852 p.,  Друга імперія, що проіснувала 18 років.

Друга імперія