← Виникнення та розквіт Київської Русі

Причини роздробленості Київської Русі

·         великі простори держави: відсутність розгалуженого ефективного апарату управління; не було чіткого апарату управління; не було розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку;  прагнення  удільних володарів посісти великокнязівський престол.

·         етнічна неоднорідність населення: понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги.

·         зростання великого землеволодіння: натуральне господарство, влада місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.

·          відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади. Принципи спадкоємності: «горизонтальний», «вотчинний», або «вертикальний».

·         змінилася торгівельної кон’юнктури: половці перерізали  шляхи до Чорного та Каспійського морів. Візантія в 1082 р. дозвіл Венеції торгувати,  хрестові походи відкрили для європейців морський шлях на Схід, Візантією. 1204 р. Константинополь, який був ключовим пунктом торговельного шляху «із варягів у греки», став жертвою четвертого хрестового походу.

·          постійні напади кочовиків та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі. Половці в 1055—1236 рр. 12 походів. Участь в міжусобицях: Польщі, Угорщини, Литви тощо.

Київське князівство 

релігійний центром спільна спадщина давньоруського князівського роду. Удільні князівства: Вишгородське, Білгородське, Васильківське, Брягінське, Торчеське, Пороське (Михайлівське), Трипільське, Канівське. 

1146—1246 рр. київський престол 46 разів переходив. Боярська опозиція.

Юрій Долгорукий, який тричі захоплював Київ, але в 1157 р. був отруєний під час застілля.

1169 р. погром князем Андрієм Боголюбським (син Юрія Долгорукого).

Повторна спроба Андрія розорити місто в 1174 р. була невдалою.

Дуумвірат Святослав Всеволодович (Ольговичів) (1177—1194 рр.) і Рюрик Ростиславич (Ростиславичів) (1180—1202 рр.), удалі походи проти половців 1183, 1185, 1187 рр.

Мстислав Романович загинув в битві на Калці в 1223 р.

Михайло Всеволодович (1235—1239 рр.), який, дізнавшись про наближення монголів, утік із міста в Угорщину.

Чернігово-Сіверське князівство 

другий після Києва центр Русі. Загалом у князівстві нараховувалося більше 40 міст. Князівство поділялося на 16 уділів (найбільший — Новгород-Сіверське князівство). Ольговичі, володіли Києвом, збудовано Кирилівську церкву, яка стала усипальницею чернігівських князів.

 «Слово о полку Ігоревім» «Підемо в похід і собі славу здобудемо!» Але похід 1185 р. обернувся трагедією. Військо Ігоря загинуло в битві на берегах річки Каяли, а сам він потрапив у полон. Відкрила «ворота на Руську землю». Половці стали спустошувати землі Переяславщини, Чернігівщини, Київщини. Лише завдяки значним зусиллям удалося відбити ворога. «Се моє, а се теж моє. Брате!»

Переяславське князівство 

було цілком залежним від Києва, а пізніше — від Суздаля і Чернігова. князі, які мали посісти київський престол, часті набіги кочовиків зумовили занепад господарства. 

Постать в історії

Володимир Глібович 1169—1187 рр — онук Юрія Долгорукого. У 1186 р. половці обступили місто. У такому скрутному становищі Володимир зміг розгромити половців під стінами міста, а наступного року разом з іншими князями відігнати половців далеко від Русі. «І плакали по ньому всі переяславці... За ним же Україна багато постогнала». Другу згадку про Україну цей же літописець подає під 1213 р., розповідаючи, що князь Данило [Галицький] «прийняв верестій, і Угровеськ, і Верещин, і Столп’є, Комов, і всю Україну».

Галицьке князівство

міста стояли на важливих торговельних шляхах із Заходу, родовища солі.

Родоначальником династії став онук Ярослава — Тмутараканський князь Ростислав Володимирович. Його сини Рюрик (Перемишль), Володар (Звенигородський) і Василько (Теребовлянське) на Любецькому з’їзді було визнано їхнє право на ці землі як на вотчину. У 1124 р. між їхніми нащадками спалахнула міжусобна війна, Володимир Володарович (Володимирко) (1124—1152 рр.) об’єднав галицькі землі.

Син Володимирка  Ярослав Осмомисл (1152—1187 рр.). боротьба з київським князем (згодом Волинським) Ізяславом Мстиславичем з Іваном Берладником.

Дружні відносини з Польщею та Угорщиною, а щоб запобігти їхнім можливим нападам, зблизився зі Священною Римською імперією. Галицькі воїни брали участь навіть в одному з хрестових походів. Ярослав вів боротьбу з половцями, будував укріплені міста на кордонах галицької землі. На середину 80-х рр. ХІІ ст. Ярослав, якого прозвали Осмомислом (тобто багатодумним), став найвпливовішим князем на Русі.

Боротьба з боярською опозицією.

Цікаві факти

У 1171 р. бояри спалили на вогнищі коханку князя бояриню Настуську з половецького роду Чагрів, оголосивши її відьмою, і повернули до Галича законну дружину князя Ольгу, яка з частиною бояр переховувалася в Польщі. Хоча князь змирився з ситуацією, мир у сім’ї так і не настав. Ольга знову виїхала в Польщу. Помираючи, Ярослав заповів, щоб його позашлюбний син Олег, більш здібний до державної справи, успадкував владу в Галичі, а Ольжиного сина відправив в уділ у Перемишль.

Волинське князівство 

Дулібський союз племен. Київські князі вважали своєю вотчиною і не бажали віддавати в спадкове володіння не мала власної династії князів. Онук Володимира Мономаха Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі протягом 1136—1142, 1146—1154 рр. Мстислав Ізяславич (1154—1170 рр.), Роман Мстиславич (1170—1205 рр.).