Утворення незалежних держав у Латинській Америці
Під Латинською Америкою назва країн, у південній частині Північної Америки, на південь від р. Ріо-Браво-дель-Норте (включно з Центральною Америкою), і в Південній Америці. Від латинської основи романських мов. Термін в обіг французькі географи в середині 19 ст., коли Наполеон III планував створити "Латинську імперію", яка б включала колонії Іспанії.
Найвідоміші стародавні цивілізації: Чавін, Паракас, Наска, Мочика, Тіауанаку, ольмеки, Теотіуакан, тольтеки, Тауантінсуйо ("Імперія інків"), Чиму, майя, ацтеки. Після 1492 стародавні цивілізації загинули. Колоніальні імперії Іспанії та Португалії. Взаємодія культур - індійських, європейських, африканських (з16 рабів-африканців).
Наприкінці 18 ст. фактично завершився колоніальний поділ Латиноамериканського континенту. Іспанські володіння об‘єднані в чотири віце-королівства – Ла-Плата (сучасні Аргентина, Уругвай, Парагвай, Болівія), Нова Гранада (Колумбія, Панама, Венесуела, Еквадор), Нова Іспанія (Мексика, частина Центральної Америки), Перу (Чилі та Перу), також Іспанія володіла островами Куба, Пуерто-Рико та Гаїті. Португалії належала Бразилія (близько половини континенту, після відкриття Педру Кабралом, вивозили деревину «пау-бразил»). Сан-Домінго на о.Гаїті складалася з західної французької та східної іспанської частин, Гвіана британські, нідерландські та французькі володіння. Перетворивши їх на сировинний придаток для власної промисловості, забороняли їм торгувати з іншими країнами. Постачали в Європу цукор-сирець і бавовну, які переробляли на заводах у метрополіях, какао, каву, золото, срібло та дорогоцінні каміння. Податки на потреби метрополій.
Природно-кліматичні умови Чилі, Бразилії, Мексики сприяли виникнення тут великих центрів скотарства та землеробства. На тропічних і субтропічних островах Карибського басейну, на побережжі Венесуели і сучасної Колумбії основою економіки було плантаційне господарство.
Населення нащадки колоністів - креолів - та змішаних груп – метисів (європейцій-індійців), мулатів (європейців-африканців), самбо (індіанців-африканців), індіанці та негри-раби.
Індіанці належали державі, подушну подать, трудову повинність, не могли змінювати місце проживання, більшість працювали на плантаціях найманими робітниками, частина вільні селяни-скотарі (гаучо в Ла-Плат, льянеро в Новій Гранаді), боргові раби-пеони, кредитна залежність передавалась у спадок. Займати місця в адміністрації мали тільки вихідці з Європи та частково креоли. Креолів не задовольняла політика митрополій на високі податки, вивіз сировини тільки до митрополій, державні монополії на сіль, тютюн, іноді заборонялося займати адміністративні посади.
Надра належали короні й лише здавалися в оренду (концесія), нерухомість і земля, яка дарувалася королівською владою і передавалася у спадок.
Расові суперечки. Колоніальна адміністрація з білої раси.
Позитивні риси: приватноринкових відносин європейського типу. Колонізатори будували факторії, міста-порти, розвивали плантаційне господарство, відкривали промислові підприємства з видобутку корисних копалин, створювали відповідну господарську інфраструктуру - залізниці, шосейні шляхи, пошти, пароплавства тощо. Колоніальний капітал спрямовувався насамперед у видобувну сферу і плантаційне господарство, що зумовлювалося потребами метрополії. Однак, щоб збільшити вивезення з колоній дорогоцінних металів та тропічних продуктів, метрополії вкладали значні кошти у розвиток колоній.
Місцева буржуазія формувалася з креолів. Почалося створення справжнього світового ринку, на якому колонії Нового світу поки що перебували на периферії. Вимагала скасування застарілих колоніальних обмежень, численних заборон у культурному житті, надання їй більших політичних прав. Ці настрої посилилися після Американської революції та революційних подій в Європі.
Місцева буржуазія і великі землевласники - латифундисти - очолювали боротьбу за незалежність. Лише власна держава, виражала б їхні інтереси.
Постійні прикордонні конфлікти. Іспанія не впроваджувала самоврядування, не готові самостійності. Встановлювалися олігархії – влада верхівки над неписемними селянами. Хаос, боротьба каудильйо (глава держави з особистою диктатурою) вихідців з армії за владу.
Наприкінці 18 - на початку 19 ст., метрополії були втягнутими в європейські революції.
Перше успішне повстання в західній французькому Сан-Домінго, Привід Французька революція. 22 серпня 1791 р. повстання негрів-рабів, приєдналися «марони» (білі раби), «маленькі білі» (дрібні фермери, наймані робітники, ремісники). Очолив Франсуа Домінік Туссен прізвисько Лувертюр. Його підтримали британські та іспанські війська проти французів, після скасування рабства та проголошення Ніціональним конвентом його влади, домігся виведення цих військ і підкорив весь острів Гаїті, країна під протекторатом Франції. Перший консул Наполеон 1802 р. спробу відновити владу Франції, заарештували Туссена, але опір не припинився. 1804 р. проголошено створення першої незалежної держави – Гаїтянської республіки.
Втрата Іспанією могутності під час наполеонівських військ поштовх до визвольної боротьби. 1808 р. в Іспанії Жозеф Бонапарт. Навіть втративши владу іспанська верхівка не визнала права колоній.
Вплив на боротьбу масонського руху, венесуелець Франціско де Міранда поширював ідеї рівності, природного права, незалежності на зразок США.
Русо Хосе де Франсіа - доктор філософії та великий прихильник Ж.Ж. Руссо, виходець із багатої родини. 1810 1811 рр. ліквідували режим іспанських колонізаторів і у 1814 р. проголосили Франсіа "верховним диктатором" Парагваю.
1810 р. в Буенес-Айресі, Каракасі, Кіто, Боготі спалахнули повстання – початок війни за незалежність. Три головних регіони: Венесуела і Нова Гранада (сучасна Колумбія), південь континенту, Мексика.
Сімон Хосе Антонів Болівар (1788-1830) - організатор і керівник Визвольної війни 1810-1826рр. Народився у Венесуелі в м. Каракасі в аристократичній креольській родині. Здобув гарну домашню освіту у філософа Сімона Родрігеса, під впливом якого вирішив присвятити життя визволенню батьківщини від "іспанського рабства". У ході війни став видатним полководцем - провів 472 битви. З його ім'ям пов'язане утворення кількох незалежних держав Південної Америки - Болівії, Венесуели, Колумбії, Перу, Еквадору. Прихильник ідеї латиноамериканської єдності. З його ініціативи було створено Велику Колумбію (1819) - конфедерацію Венесуели, Колумбії, Панами та Еквадору, скликано Панамський конгрес (1826), президентом якого він був обраний. У березні 1830р. подав у відставку, помер.
1811 р. в Каракасі Національний конгрес проголосив створення республіки Венесуела. Конституція: громадянські права, скасування титулів, але не скасувала рабство, іспанці використали це залучили частину населення на свій бік. 1812 р. витіснили постанців (С.Болівар) до Нової Гранади. Повстання поширювалося, створивши нове військо С.Болівар 1813 р. захопив більшість території Венесуели, але у 1814 р. знову розгромлені.
1816 р. Маніфест про ліквідацію рабства (С. Болівар) 1817-1818 рр. очолювані ним війська звільнили значну частину Венесуели. Декрети про конфіскацію майна колонізаторів і наділення землею солдат визвольної армії. 1819 р. Національний конгрес проголосив незалежність Венесуели і в серпні наступного року ухвалив конституцію, в якій декларувалися широкі громадянські права і свободи. Болівар завдав поразки іспанцям у битві на р. Бояке і вступила до столиці Нової Гранади - м. Боготи. В грудні відбулося об'єднання Венесуели і Нової Гранади в Республіку Колумбію, створену на федеративних засадах. її президентом обрали Болівара. У 1821 р. Колумбія остаточно звільнилася від іспанських колонізаторів. 80 серпня Установчі збори прийняли конституцію, в якій проголошувалася повна незалежність Колумбії від Іспанії.
У липні 1816 р. Конгрес Об'єднаних провінцій Ріо-де-ла-Плате проголосив незалежність і суверенітет. Сформовано Андську армію (генерал-креол Хосе Франсіско де Сан-Мартін), яка в лютому 1817 р. вступила на територію Чилі і, розгромивши іспанські війська в битві при Чакабуко, оволоділа м. Сантьяго. На початку 1818 р. було проголошено незалежність Чилі. її конституція декларувала демократичні права і свободи, рівність громадян, запровадження парламентської системи правління.
На початку 1820 р. експедиційні війська Чилі визволили від іспанців південну частину Перу і швидко просувалися до перуанської столиці Ліми. За підтримки місцевого населення вони змусили капітулювати іспанський гарнізон і 28 липня 1821 р. було проголошено незалежність Перу. Проте іспанці й монархісти контролювали більшу частину території країни і боротьба за її остаточне визволення затяглася до 1826 р. Тимчасова хунта на чолі з колишнім іспанським генералом Ла Маром, який перейшов на бік місцевих патріотів, не могла протистояти іспанцям. Установчий конгрес звернувся по допомогу до С. Болівара, який очолював боротьбу з іспанцями. Проти нього виступила креольська знать на чолі з президентом Toppe Тагле, яка боялася, що визволення Перу від іспанців за допомогою С. Болівара приведе до об'єднання з Колумбією, а тому почала підготовку до антидержавного перевороту.
За підтримки іспанців роялісти захопили більшу частину території країни і столицю. Влітку 1824 р. С. Болівар, у битві на рівнині Хунін завдав поразки роялістам. Остання битва за незалежність відбулася 9 грудня 1824 р. на рівнині Аякучо, неподалік від Ліми. Найбільше угруповання іспанських військ на Американському континенті було повністю розгромлено, що забезпечило незалежність народам Південної Америки. Іспанські гарнізони залишалися тільки в деяких фортецях на островах, але наприкінці 1825 р. - на початку 1826 р. і вони капітулювали.
У 1825 р. армія С. Болівара визволила Верхнє Перу. Нова держава на честь С. Болівара отримала назву Болівія. Розроблену С. Боліваром демократичну конституцію прийняв болівійський конгрес 1826 р.
1810 р. війна за незалежність Мексики. Очолив священник Мігель Ідальго, а після смерті Хосе Марія Морелос. 1813 проголосили незалежність, але через два роки іспанці відновили панування. Нове повстання Августін де Ітурбіде. 1821 р незалежність. Через два стала республікою. 1823 р. частина провінцій незалежну державу – Сполучені тати Центральної Америки.
Держави Священного союзу не змогли надати Іспанії допомогу , а США в 1823 р. проголосили «доктрину Монро», «Америка для американців», Америка не вручається в Європу, європейці в Америку. Підтримала Великобританія (хотіла послаблення Іспанії, прихильниця фритредерства). 1826 р. останній іспанські гарнізон здався.
Іспанії вдалось утримати Кубу і Пуерто-Рико. Республіки, , конституції, ліквідація рабства і станових привілеїв, демократичні реформи в економіці сприяли подоланню негативних наслідків колоніалізму. Боротьба за незалежність дала поштовх формуванню іспано-американських націй.
Бразилія добувала алмази, золото,, 1808 р. після захоплення Наполеоном сюди переїхав королівський двір. 1815 р. перетворилася на рівноправну частину імперії. Але після повернення Жоана VІ (1816-1826) спробували скасувати. «Свобода або смерть!». Змусили принца-регента Педро видати маніфест про незалежність країни. 1822 р. незалежна країна, на чолі з імператором Педро І, конституційна монархія, Але рабство зберігалося ще протягом 66 років.
Деякі з новостворених держав внаслідок загострення міждержавних відносин і внутрішніх процесів розпалися. У 1830 р. з Колумбійської федерації виникли самостійні держави - Венесуела, Еквадор і Нова Гранада. У 1839 р. розпалася Федерація Центральної Америки й утворилися незалежні Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Сальвадор і Коста-Рика.