«Доба героїчних походів»
Стаття "Гетьманство Петра Сагайдачного – переддень української держави"
Перші два десятиліття XVII ст. отримали назву доби героїчних походів.
На початку 17 ст. татарські війська на українських землях, «умиваючись по лікоть у нашій крові та спустошуючи все огнем і мечем», брали ясир.
Ясир (від турецького «полонений») — бранці, яких захоплювали турки й татари під час нападів на українські, російські й польські землі.
Гарем — жіноче приміщення в будинку мусульманина, де утримувалися жінки й наложниці господаря.
Яничари — привілейована піхота в турецькій армії, що поповнювалася примусовим набором хлопчиків підданих-християн, які виховувалися для військової служби.
Каторга — назва великого дерев’яного веслового військового судна в Османській імперії.
Самійло Кішка - 1600-1602 козацький гетьман очолював походи в Молдавію, Семиграддя, Ліфляндію. Змальований у думі "Самійло Кішка", де він врятував невільників з турецької галери.
Цікаво знати Після взяття запорозькими козаками Варни розлючений султан. Наказав перегородити Дніпро біля острова Тавані залізним ланцюгом між фортецями Кіза-Кермен та Аслан-кермен, щоб перешкодити виходу козацьких чайок у Чорне море. Посередині Дніпра було залишено невеликий прохід, який прострілювався гарматами з мурів обох фортець. Проте це не зупинило козаків. Вони або хитрістю долали цей прохід, пускаючи поперед себе важкі дубові колоди, які рвали ланцюги, або тягнули свої чайки 25—60 км волоком.
Значення:
· сприяли ослабленню Османської імперії, перешкоджали здійсненню її загарбницьких планів.
· сприяли активізації національно-визвольної боротьби підкорених нею народів.
· також були шляхом здобуття засобів для існування, і частина з походів зводилася до пограбування турецьких берегів.
Протягом першої чверті 17 ст. козаки здобули турецькі фортеці Варна, Кілію,Ізмаїл, Білгород, Трапезунд, Синоп, штурмували Стамбул, здобули кримські укріплення Перекоп, Очаків.
1616 – 1622 — здійснив ряд походів та турків та татар, на Москву, вступив з козацтвом в Київське братство (1615), відновив православну митрополію (1620).
Петро Конашевич-Сагайдачний (бл. 1577—1622) народився у шляхетській родині на Самбірщині. Навчався в Острозькій школі і згодом пішов на Запорожжя. Невдовзі посів чільне місце серед козацької старшини. У 1614—1616 та 1620—1622 рр. обирався гетьманом реєстрового козацтва. У своїй гетьманській діяльності керувався тверезим розрахунком, прагматизмом, твердістю й водночас схильністю до компромісів. Очолював декілька переможних походів проти Османської імперії та Кримського ханства. Був відомий як меценат, захисник православної церкви і прихильник братського руху.
Будучи досвідченою і поміркованою людиною, Сагайдачний намагався, обстоюючи інтереси козацтва і взагалі українського народу, досягати згоди з польською владою. Гетьман погодився з умовами Вільшанської (1617 р.) та Роставицької (1619 р.) угод, що встановлювали кількісний склад реєстру відповідно в 1 та 3 тисячі козаків. Однак не поспішав виконувати ті положення угод, що не влаштовували козацтво.
Успішні походи, організовані Сагайдачним проти татар і турок, привернули до нього увагу в Європі. Як полководець Сагайдачний відзначався схильністю до активних наступальних дій і широкого використання фактора раптовості. Здобувати перемоги гетьману дозволяло реформоване козацьке військо, яке він перетворив на регулярне військове формування із залізною дисципліною.
Уславився Сагайдачний також своєю просвітницькою діяльністю й захистом православної церкви. Йому належить твір «Пояснення про унію», що містить рішучу критику Берестейської церковної унії. Він, як вам вже відомо, разом із Військом Запорозьким вступив до Київського братства й багато зробив для відновлення ієрархії православної церкви в Речі Посполитій. За сприяння Сагайдачного в Києві діяв культурнопросвітницький осередок, до якого належали І. Борецький, Є. Плетенецький, К. Сакович, М. Смотрицький та інші. Гетьман опікувався церквами, монастирями, школами, а перед смертю великі суми грошей заповів Львівському та Київському братствам й на інші благодійницькі цілі.
Хотинська війна
Морські походи козаків, підтримка польською владою антитурецьких повстань у Валахії та Молдавії → польсько-турецька війна 1614—1621 рр.
У вересні 1620 р. польська армія (Станіславом Жолкевським), була розбита турками під Цецорою. Осман ІІ став готуватися до завоювання Речі Посполитої. Сиґізмунд ІІІ не отримав допомоги від австрійських Габсбурґів і Папи Римського, змушений шукати підтримки в запорозького козацтва.
Запорозький гетьман Яків Нерода (Бородавка), вимагав визнання польською владою відновлення ієрархії православної церкви.
У червні 1621 р. в урочищі Суха Діброва зібралася козацька рада - рішення взяти участь у поході проти турок разом із поляками.
Сагайдачний, блискуче уникнувши оточення, привів козаків під Хотин. Майже одночасно під стінами фортеці з’явилася 250-тисячна турецько-татарська армія, очолювана Османом ІІ. Їй протистояло 80-тисячне польсько-козацьке військо, із якого близько 40 тис. становили запорожці. У Хотинській війні 2—28 вересня 1621 р., як назвали цю битву, вирішувалася доля Речі Посполитої та українських земель. Завдяки полководницькому таланту Сагайдачного й героїзму запорожців, польсько-козацьке військо здобуло перемогу.
Під стінами Хотинської фортеці був розвіяний міф про непереможність турецької армії. Подальші плани Османської імперії щодо завоювання європейських країн провалилися. Кримське ханство і Туреччина зобов’язувалися не нападати на українські та польські землі. Річ Посполита, у свою чергу, брала на себе обов’язок заборонити козакам судноплавство по Дніпру й не допускати походів запорожців до Криму й турецьких володінь.