Розвиток культури в період визвольних змагань

Українізація (коренізація)

Мета: зберегти контроль на культурою , над усіма проявами духовного життя. Всіма способами, в т.ч. і каральними обмежити вплив антибільшовицької інтелігенції. 1922 р. детектива ЦККП(б)У безкомпромісне прагнення контролю за розвитком культури, боротьбу з відхиленнями від генеральної лінії РКП(б). Нова хвиля репресій, висилка інтелігенції в жовтні 1922 р. з Одеси, Катеринослава, Харкова в північні райони. Органи культури одержавлені, політизовані, підпорядковані ідеологічним настановам. «Соціалістична культура».

ХІІ з‘їзд РКП(б) політика «коренізації» (українізації). Виховання національних кадрів, впровадження рідної мови, навчальні заклади національними мовами, розвиток національної культури. Наркоми освіти – Григорій Гринько (1920-1922), Олександр Шумський (1919,1924-1927) , Микола Скрипник (1927-1933) – українізація має ліквідувати наслідки пригнобленого становища українського народу, в якому він перебував до революції. Залучення старої інтелігенції, повернення з еміграції М.Грушевського та ін., інтелігенції Західної України.

Український правопис:

Кулішівка — український фонетичний правопис, застосований Пантелеймоном Кулішем наприкінці 1850-х років.

Драгоманівка — правопис, що поширювався в Україні в кінці XIX століття.

Желехівка - 1890-их , котру розроблено за схожим принципом (але вона спиралася на місцеві особливості мовлення), заведено в школах Галичини.

Псля втрати чинності Емського указу в 1905–1914 роках стали послуговуватися грінчевичівкою, що була трохи зміненою кулішівкою, зокрема в «Словарі української мови» за редакцією Б. Грінченка. Вона лежить в основі сучасного українського правопису.

Харківський правопис, скрипниківка — правопис української мови, ухвалений 1927 року .

Опір українізації: російський та російськомовний партапарат – поступки «петлюрівщині», саботували. 1923 р. секретар ЦК КП(б)У Д.Лебідь «теорія» «боротьби» двох культур: російської – «пролетарської передової» та української – «селянської, дрібнобуржуазної, відсталої», Хоча була засуджена, але мала багато прихильників.

Діловодство на 75% переведено на українську мову, 1927 р. 42% апарату ЦК КП(б)У володіли українською мовою. Збільшилася частка українців. 

Тотальний контроль: 1920 р. при Наркоматі освіти УСРР (за зразком Росії) створено Головний політично-освітній комітет – Головполітосвіта. V Всеукраїнський з‘їзд рад у березні 1921 р. завдання «якнайшвидше об‘єднати культурно-освітню роботу під керівництвом Головполітосвіти і спрямувати її на боротьбу з пережитками анархізму, петлюрівщини, бандитизму». 1921-1923 рр. реорганізовані «Просвіти» в сільбуди і хати-читальні, центри політосвіти. В містах органи Головполітосвіти через клуби, агітпункти, театри, бібліотеки.

Компанія ліквідації неписемності: у травні 1920 р. ІV Всеукраїнський з‘їзд рад постанова про боротьбу з неписемністю. Все населення від 8 до 50 років обов‘язкове навчання. Залучити письменників, у порядку трудової повинності, контроль Головполітосвіта, до її складу входила Всеукраїнська надзвичайна комісія по боротьбі з неписемністю. Мета навчання та політпросвіта, прищеплення комуністичних ідей. 1923 р. за прикладом Росії товариство «Геть неписемність!» (Г.Петровський). В Україні видавалися букварі для дорослих «Геть неписемність!», «червоний прапор», «Буквар залізничника», «Буквар селянина», книга для читання «Ми новий світ збудуємо» та ін.

Освіта: 1922 р. «Кодекс законів про народну освіту в УСРР» підпорядкування шкіл ідеологічним настановам більшовиків. Мета виховання і освіти: «розкріпачення трудових мас від духовного рабства, розвиток їх самосвідомості, створення нового покоління люде комуністичного суспільства з психологією колективізму, з твердою волею, суспільно необхідною кваліфікацією, матеріалістичним світоглядом». Проблеми: безпритульні, сироти, напівсироти, скорочення витрат на освіту. 1926 році збільшення витрат у 7 разів, навчально-виховні заклади для безпритульних, (Антон Макаренко). Але так і не вдалося залучити всіх дітей. 1925 р поза школою 40%., особливо на селі. 1925 р. українські школи 79,1%, 1930 – 85%, мови національних меншин.

Вища освіта: закритий доступ для дітей священників, землевласників, підприємців, («ворожих» радянській владі), чистки серед студентів, «пролетаризація» студентства, мережа робітфаків. 1923 р. Раднарком УСРР декрет поступовий перехід вузів на українську мову. Навіть військові, першою Харківська школа червоних старшин.

Створювалися навчальні заклади по підготовці пропагандистів – комвузи і радпартійні школи – елітні навчальні заклади. 1921 р. Вища партійна школа у Харкові, 1922 р. перетворено в Комуністичний університет ім. Артема.

Наука: 1921 р. Всеукраїнська академія наук (ВУАН). С.Єфремов віце-президент, 40 науково-дослідних установ, 3 відділи: історико-філологічний, фізико-математичний, соціально-економічний. 1924 р. 37 дійсних членів, 400 наукових співробітників.

Президенти: Володимир Вернадський 1918-1919, Орест Левицький 1919-1921, Микола Василенко 1921-1922, Володимир Липський (ботанік) 1922-1928, Данило Заболотний 1928-1929, Олександр Богомолець 1930-1946, Олександр Паладін 1946-1962, Борис Патон з 1962.

Назви Академії:

Українська академія наук 1918–1921

Всеукраїнська академія наук 1921–1936

Академія наук УРСР 1936–1991

Академія наук України 1991–1993

Національна академія наук України від 1994

Історико-філологічний відділ: А.Кримський, С.Єфремов, журнал «Записки Історико-філологічного відділу ВУАН», М.Грушевський розбудовує історичну секцію, 1924 р. видає історичний двомісячник «Україна», провідне періодичне українознавче видання.

1921 р. Інститут української наукової мови, до 1932 р видано 49 термінологічних словників, 34 заплановано.

Інститут Демографії АН УРСР – першої в світі науково-дослідної установи з демографії. (Михайло Птуха)

Інституту технічної механіки 1918 -1929 Степан Тимошенко 

Фізично-математичний відділ вчені здобули міжнародне визнання – математики Д.Граве, М.Крилов, хіміки Л.Писаржевський, В.Кістяківський.

Процес підпорядкування центру, 1925 р. рішення ЦВК СРСР Російська академія наук вища всесоюзна установа, перейменована в Академію наук СРСР, республіканські звичайні філії.

Література: Микола Вороний, Олександр Олесь Володимир Винниченко, Володимир Самійленко.

Молоде покоління, прагнули створити нове мистецтво: О.Досвітній, М.Драй-Хмара, М.Зеров, Г.Косинка, М.Куліш, М.Рильський, О.Слісаренко, В.Сосюра, П.Тичина, М.Хвильовий, В.Яловий.

Понад 20 літературно-художніх і громадсько-політичних альманахів та збірників, 10 республіканських газет, 55 журналів. Літературно-художні об‘єднання «Гарт», «Плуг», «Аспанфут», «Ланка», «Молоднік», «Авангард» тощо.

Микола Хвильовий – росянин (Фітільов), ідейний натхненник голова Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), один із засновників нової української літератури, вірив що революція призведе до соціального і національного визволення українського народу, розвитку її культури, мистецтва. Відобразив у творчості один із перших назрівання в суспільстві небезпечних та трагічних змін. Літературна дискусія 1925-1928 рр. про шляхи розвитку української літератури, необхідність широкого використання досягнень європейського мистецтва, недоцільність однобічної орієнтації на російську культуру. Без Європи, поза Європою Хвильовий не уявляв собі українського відродження. Гасло «Геть від Москви! Дайош Європу!». критика «московського комплексу», у книзі «Україна чи Малоросія». Письменника цікавили питання відродження і розвитку української культури, можливості її виживання за умов соціалістичного будівництва, в яке він вірив. Не розглядав відрив України від Росії. Але червневий пленум ЦК КП(б)У звинуватив у сепаратизмі, «Такі гасла можуть бути прапором для української буржуазії, що зростає на ґрунті непу, бо вона під орієнтацією на Європу безперечно розуміє відмежування від фортеці міжнародної революції, столиці СРСР – Москви», було звинувачено у націоналізмі. Але захоплення багатьох українських письменників.

Образотворче мистецтво: об‘єднання художників Асоціація художників Червоної України – С.Їжакевич, К.Трохименко, О.Кокель, Ф.Кричевський – проголосили основним завданням правдиве відображення сучасності. кола послідовників І.Бойчука (бойчукісти) – синтез староукраїнського і візантійського живопису.

Театр: Перий державний драматичний театр ім. Т.Шевченко (О.Загаров), Державний драматичний театр ім. І.Франка (Г.Юра), 1922 р. створений театр «Березіль» (Лесь Курбас – найвідоміший реформатор українського театру), видатні майстри П.Саксаганський, О.Мар‘янченко, М.Крушельницька, О.Серрдюк, А.Бучма, Ю.Шумський та ін.

Музика: композитори Г.Вірьовка, П.Козицький, Л.Ревуцький, К.Богуславський та ін. Хорова капела «Думка», Н.Городовенко, гастролі по Союзу, 1929 р. до Франції.

Кінематограф: 1922 р. Одеська кінофабрика, 1927 р. почалося будівництво Київської кіностудії (на той час найбільшої в Європі), створювалися кінотеатри. 1923 р. Володимир Гардін поставив фільм «Остап Бандура» за участю Марії Заньковецької, 1924-1925 рр. понад 1,5 десятка картин.  1927 р Олександр Довженко поставив фільм «Звенигора», в 1929 р. – Арсенал.

Всупереч перепонам і обмеженням ідеологічного характеру 20-ті рр стали сплеском української культури.

Комсомол - Всесоюзний Ленінський комуністичний союз молоді (ВЛКСМ), політичні партії створювали молодіжні організації, розквіт 1917 р, 1918 р. з‘їзд організацій молоді заклав підвалини молодіжного комуністичного руху в Росії. Знаходився під керівництвом РКП(б), централізація, принципи, програма, статут Російський комуністичний союз молоді. Криза під час НЕПу скорочення кількості. 1924 Ленінський, з 1926 ВЛКСМ, філіали в республіках. Комсомолу доручили створити дитячу організацію. 1921 р. спеціальна комісія (участь Н.Крупська, дружина В.Леніна), для вироблення статуту, девізу, законів. 19 травня 1922 р ІІ Всеросійська конференція комсомолу ухвалила рішення про створення піонерських загонів (за зразком скаутських). Носила ім‘я Спартака, з 1924 р. Леніна. 1925-1926 на базі шкіл. Діти 7-9 років в 1923-24 рр. об‘єднувалися рух жовтенят (ровесники Жовтневої революції). Поширені в молодшій школі, мета: підготовка до вступу в піонери. Нагрудний знак зірочка з Леніним в дитинстві.

Релігійне життя: релігія історични    й «пережиток», з яким треба боротися і «подолати». Боролися: партія, комсомол, преса і репресивні органи.

Більшовики підтримували розкол серед віруючих, 11 жовтня 1921 р. з дозволу влади відбувся Всеукраїнський православний собор у Києві, затвердив автокефалію та обрав Василя Липківського митрополитом УАПЦ. Служба українською мовою, управління за участю віруючих, боротьба з РПЦ за віруючих. З 1928 р. почалося переслідування, 1930 ліквідована.