Гасло створення СШЄ (Сполучених Штатів Європи) соціал-демократами Європи в 1929 спільно французький міністр закордонних справ Арістід Бріан і його німецький Густав Штреземан.

Передумови утворення єдиної Європи

Етапи європейської економічної інтеграції

Європейські регіональні організації

 План Маршала: 5 червня 1947 р. на виступі в Гарвардському університеті державний секретар Маршал повідомив про програму допомоги.

Передбачав надання допомоги всім країнам Європи (за винятком Іспанії). Переговори з СРСР зірвані. → Умови: вивести комуністів з урядів, пільги американському бізнесу, відмова від орієнтації на СРСР.СРСР та країни соціалістичні не прийняли його. Також Фінляндія.

У квітні 1948 р. 16 країн (Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Португалія, Ірландія, Греція, Нідерланди, Ісландія, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Туреччина, Австрія, Данія, Швеція, Норвегія) підписали угоди з США. 17 млрд. & на 4 роки. Умова розвиток приватного підприємництва. 60% Великобританія, Франція, Італія, Західна Німеччина. Внаслідок цього було здійснено швидке піднесення економіки.

1951 замінений законом про економічну та військову допомогу.

1947 р в Парижі Комітет європейського економічного співробітництва для реалізації плану.

Маастріхський договір:

дефіцит бюджету < 3% ВВП,

державний борг <60% ВВП,

рівень інфляції < 2,6% ВВП,

2 роки узгодження коливань національної валюти.

довгострокові процентні ставки за державними облігаціями не по­винні перевищувати середнє значення відповідних ставок у країнах з найнижчою інфляцією більш, ніж на 2 %.

Розширення прав інституцій ЄС – Ради міністрів Європарламенту, Комісії європейських товариств, у галузі соціальної політики, охорони навколишнього середовища, промисловості, культури, охорони здоров‘я.

27 держав: ще 5 статус кандидата: Ісландія, Македонія, Туреччина, Хорватія і Чорногорія.

У зоні Євросоюзу діють

узгоджені норми законів, що забезпечують вільне переміщення людей, товарів та послуг.

Вироблені принципи спільної зовнішньої і оборонної політики.

19 країн користуються єдиною валютою (євро). 11 країн (Великобританія і Швеція відмовилися, Данія – конституційні, Греція економічні проблеми 2001), Словенія (2007), Кіпр і Мальта (2008), Словаччина (2009), Естонія (2011) Латвія (2014) Литва (2015).

Діють у карликових державах Європи, що формально не входять до складу Євросоюзу (Ватикан, Сан-Марино, Андорра і Монако); у заморських департаментах Франції (Гваделупа,Мартиніка, Французька Гвіана, Реюньйон); на островах, що входять до складу Португалії (Мадейра і Азорські острови); у сербському краю Косово, контрольованому міжнародними миротворчими силами; у Чорногорії(раніше — німецька марка).

Данія, Швеція і Велика Британія не стали вступати у зону євро, Норвегія, Ісландія і Швейцарія, не будучи членами ЄС, тим не менше, входять до Шенгенської зони, а у Чорногорії і Республіці Ко­сово платіжним засобом служить євро.

На території Євросоюзу виготовляється близько 21 % світової промис­лової продукції, тут же містяться головні офіси 161 з 500 найбільших за прибутками світових компаній.

Європейський Союз має свій прапор 1955 р, з 1986 офіційна символіка (12 золотих п’ятикутних зірок на темно-блакитному тлі, символізує досконалість і неподільність). Гімном є з 1972 р прелюдія до «Оди радості» з Дев‘ятої симфонії Бетховена в аранжуванні австрійського Герберта фон Караяна. Від слів відмовилися. Гасло «Єдині у розмаїтті».

Система установчих документів «нового» ЄС складається з короткого документу, який зберіг назву До­говір про Європейський Союз (55 статей) і великого документу, що має назву Договір про функціонування Європейського Союзу (358 статей). ЄС установлює різнобічні контакти з іншими регіональними організаці­ями, має угоди з асоційованими членами — країнами Африки, Ізраїлем, країнами Східної Європи і стає дедалі важливішим фактором світової політики.

У 1993 р. на конференції в Маастрихті було прийнято рішення, що країни ЄС повинні виробити «спільну політику по обороні і безпеці». Основою такої політики повинні стати так звані «Задачі Петерсберга», прийняті ЗЄС. Цей документ визначав цілі, заради яких європейці можуть об`єднати воєнні зусилля (гуманітарні, миротворчі акції тощо), порятунок мирних громадян під час військових конфліктів та терактів, розв`язання криз. Після війни в Косово 1999 р. країни ЄС усвідомили своє відставання у воєнних можливостях від США. В результаті на саміті у м. Хельсінки (грудень 2002 р.) було прийнято рішення про створення європейських сил швидкого реагування для сприяння створення європейської незалежної оборони, з метою, щоб ЄС був в змозі самостійно, без НАТО, проводити операції по контролю за кризами, миротворчі та рятувальні операції