14 листопада, Мета: збройна боротьба з гетьманом, обіцянка 8 год робочого дня, демократичні свободи, передача поміщицьких земель селянам. Угода з окупаційними військами про нейтралітет. Мала масову підтримку селян, полк Січових стрільців (ЄКоновалець), 18 листопада під Мотовилівкою (40 км від Києва) гетьманські війська розбиті.

Політичний курс не послідовний, визначали В.Винниченко та Голова Ради Міністрів В.Чехівський (ліве крило УСДРП), С.Петлюра (помірковані УСДРП, займався армією, на політичний курс не впливав). Відозви проти поміщиків і буржуазії. Звільнення гетьманських чиновників, намір ліквідувати нетрудові господарства, позбавлення буржуазії виборчих прав -  національний варіант радянської влади. Місцева влада Трудовим радам, законодавча влада Трудовий конгрес, обраний без «поміщиків і капіталістів» (зараховували навіть інтелігенцію, адвокатів, лікарів, професорів, вчителів).

Залишилися без підтримки кваліфікованих спеціалістів. Ліквідація гетьманської влади, не мала програми побудови нових. Стихійні селянські загони не могли протистояти більшовицькій армії, привели Директорію до влади, але через кілька тижнів проти неї. Антирадикальні помірковані сили в Директорії вирішального впливу не мали.

Аграрна реформа: непослідовність, декларування вилучення поміщицької землі без викупу, поміщикам обіцяли компенсації, їм залишали будинки, худобу, виноградники, недоторканність земель промислових підприємств, цукрових заводів, іноземних підданих, селян до 15 десятин. Мета зберегти господарство від розвалу, втрата підтримки бідноти.

Зовнішня політика: УНР визнали Угорщина, Ч-С, Голландія, Ватикан, Італія. Але не вдалося знайти компроміс з країнами від яких залежало майбутнє – Росією, Антантою, Польщею. З початку існування в стані війни – Друга війна Радянської Росії проти УНР. 31 грудня пропозиція про переговори про мир. РНК не визнав Директорію. Відмовилися від звинувачування у неоголошеній війні, російських військ на Україні немає. Директорія відмовилася об'єднанню з радянським урядом.

З листопада на Півдні висадилися війська Антанти в Одесі та Севастополі, Інтервенція. Орієнтувалися на білий рух, вороже ставлення місцевого населення. Антивоєнні настрої в арміях Антанти та в країнах.

Безлад в країні, розруха, зміни влади, переслідування прихильників інших режимів, злочинність.

Провал переговорів з РСФРР ідея зближення з Антантою. Прихільники В.Винниченко, В.Чехівський та ліві соціалісти скомпрометували себе прорадянською політикою.

Антанта орієнтувалася на білий рух, який виступав проти незалежності України. Франція (президент Ж.Клемансо), прагнув великої Польщі та єдиної Росії на противагу Німеччині. УНР цікавила Антанту тільки, як антибільшовицька сила.

Французи вважали Директорію більшовиками відмовилися від переговорів. УСДРП й УПСР вийшли з уряду. С.Петлюра вийшов з УСДРП. Уряд очолив С.Остапенко маловідомий правосоціаліст. Відновлення переговорів Антанта, УНР, білогвардійців, про спільну боротьбу, не втілення.

В.Винниченко після відставки емігрував, також емігрували М.Грушевський, М.аповал, В.Чехівський. Неготовність до жорстких методів управління негативне враження на армію і державний апарат.

Подальший розкол між радикалами та поміркованими у Директорії. У січні 1919 р. відкололася Незалежна УСДРП – «незалежники» (Ю.Мазуренка і М.Авдієнко) прийняли радянську платформу. Ще раніше на радянську платформу перейшли боротьбисти, і стали на шлях збройної боротьби з Директорією. Вони залучили на свій бік постанські селянські загони отамана М.Григор‘єва, повстанський рух на Полтавщині.

Селяни розчаровані у Директорії переходили на бік більшовиків, або створювали власні загони. Отаманщина – підривала Директорію з середини.

Єврейські погроми – отаманські загони, не контрольовані командування армії УНР, звинувачували у співпраці з більшовиками, серед органів ЧК, які займалися хлібозаготівлями було чимало євреїв. Але більшість населення були аполітичними. Директорія намагалася боротися, в уряді два євреї, декларували єврейську національно-персональну автономію, С.Петлюра за погроми під суд отамана Семесенка та ін., але в умовах анархії не діяло. Погроми влаштовували також більшовики та денікінці.

Причини поразки Директорії: не створили дієвий державний апарат, армію, органи охорони порядку, законодавство, населення не усвідомлювало загальнонаціональні інтереси – створення держави, несприятливі зовнішні обставини.