Проти Австро-Угорської монархії, Османської та Російської імперій.

Занепад Османської імперії розподіл великих держав її володінь.

1875 р. в Боснії та Герцеговині Придушення. 1876 р. Болгарія (Христо Ботев) Звірства турків викликали обурення в усьому світі. Влітку 1876 р. Сербія і Чорногорія оголосили війну Туреччині.

1878- р. російсько-турецька війна. Сербія, Чорногорія, Румунія. 1877 р. російська армія форсувала Дунай, оволоділа більшою частиною Болгарії. У січні 1878 р. російська армія перейшла Балканські гори і стрімко рушила на Стамбул. Успішні дії на Кавказі: російська армія оволоділа фортецями Баязет, Ардаган, Карс. Австро-Угорщина та Англія, за припинення бойових дій.

Сан-Стефанський мир: Болгарська держава. Чорногорія, Сербія, Румунія отримували повну незалежність і територіальні придбання. Росії дісталися Південна Бессарабія, Карська область і велика контрибуція.

1878 р. в Берлінський міжнародний конгрес Північна Болгарія отримала державність, інша її частина залишалась у складі Османської імперії. Сербія і Чорногорія втратили частину територій, що були здобуті під час вгини. Боснію та Герцеговину окупувала Австро-Угорщина, Англія захопила Кіпр.

Сербію 1882 р. було проголошено королівством із династією Обреновичів, яка орієнтувалася на Австрію. Румунію теж було проголошено королівством.

1912 р.  угода між Сербією, Болгарією, Грецією та Чорногорією, спрямованого проти Туреччини.

Болгарія:

1878 р. незалежність. Конституційна монархія з найдемократичнішою на той час конституцією. Фердинанд із німецької династії Кобургів. Ліквідовано поміщицьке землеволодіння і феодальні пережитки. Німецький та австрійський капітал. Згодом відбулося об'єднання Північної та Центральної Болгарії. У 1908 р. країну було проголошено царством.

У 1900-1910 pp. Болгарія переживала економічне піднесення. Вартість випущеної продукції зросла втричі. Кількість великих підприємств збільшилася з 283 до 537.

Сербія

У 1389 р. на Косовому полі День св. Вітовта (Відовдан), 28 червня, вважається у сербів днем національного трауру, оскільки ним датується початок багатовікової втрати незалежності. Іслам, боснійсько-мусульманська народність. 1830 р. автономія в складі Османської імперії. Частина країни в складі Австрійської імперії. 1878 р. незалежність. Боротьба двох династій — Обреновичів та Карагеоргієвичів. З агресії Австро-Угорської імперії проти Сербії почалась Перша світова війна. Після її закінчення Хорватія та Словенія об'єднались з Сербією, Чорногорією та Македонією в єдине Королівство сербів, хорватів та словенців, на чолі якого стояв король Сербії. З 1929 року ця держава стала називатись Югославією.

Основу економіки - сільське господарство, 80% населення. Промисловість була розвинена слабо, контроль австрійським капіталом.

Проавстрійський деспотичний режим короля Александра Обреновича. Конституція ліквідована, парламент розігнано. Переворот офіцерами у травні 1903 р.

Петар І (1903-1921 pp.) з династії Карагеоргієвичів. протекціоністську політику, формування власної промисловості й національної буржуазії, а в зовнішній політиці - орієнтуватися на Росію.

Напруженість у відносинах з Австро - Угорщиною. У 1906 р "митна війна", перемога Сербії рівноправна торговельна угода. У 1908 р. анексія Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини. Росія не змогла б надати допомогу, змусило Сербію утриматися від розгортання бойових дій.

1912 р. між Сербією, Болгарією, Грецією та Чорногорією, спрямованого проти Туреччини.

Чорногорія абсолютна монархія князь Петро ІІ Негош (1860-1918). найвідсталіша країною Європи, патріархальні відносини. Промисловість італійського та австрійського капіталу. Державний бюджет формувався на основі російських субсидій.

На початку століття через відверте невдоволення родової (племінної) знаті князь був змушений вдатися до реформ.

1905 р. скликано скупщину, прийняла конституцію, спадкова монархія. Вся влада в руках князя. Скупщина - дорадчим органом. У 1908 р. Чорногорія анулювала статті Берлінського трактату про нагляд Австро-Угорщини над Чорногорським узбережжям Адріатичного моря. Чорногорія була найнадійнішим союзником Сербії. У 1910 р. Чорногорію проголосили королівством.

Македонія її територія, заселена слов'янами, була єдиною, яка повністю залежала від Туреччини. Населення Македонії не мало чітко вираженої національної свідомості за мовою та культурою близьке до болгар, хоча на той час уже почало усвідомлювати свою самобутність і вважати себе македонцями). На початку XІX ст. масова еміграція. Вся земля належала турецьким землевласникам.

1893 р. Внутрішня македонська революційна організація (ВМРО), за автономію. Статут 1896 p., принцип: "Македонія - для македонців"; мета боротьби: повстанням домогтися автономії в рамках гіпотетичної балканської федерації. Згодом ВМРО стала називатися Внутрішньою македонсько - однинською революційною організацією (ВМОРО).

1903 р. проболгарськї діячі ВМОРО повстання, оволоділи м. Крушево і проголосили республіку. Придушили повстання. Проте воно привернуло увагу громадськості Європи до проблем Македонії.

У 1908 р. у ВМОРО стався розкол. Частина членів підтримала молодотурецьку революцію, сподіваючись на те, що Туреччина надасть Македонії автономію. інші утворили клуби, які орієнтувалися на Болгарію, Сербію, Грецію.

Словенія до складу Австро-Угорщини, найбільш розвиненими з- поміж слов'янських земель, роздроблені, позбавлені політичної автономії та піддавались онімеченню. Під загрозою опинилося саме існування словенської нації.

На початку XX ст. захисником самобутності словенців стала церква. Ще 1894 р. було створено Католицьку національну партію (з 1905 р. - Словенська народна партія).

Хорватія  поділено між Австрією та Угорщиною. 1868 р. угорські Хорватія і Словенія здобули політичну автономію (на хорватів австрійської корони це не поширювалося). Серби, культурно-церковна автономія. 1905 р. Хорвато-Сербська коаліція, за об'єднання слов'янських земель і розширення автономних прав. Хорватська народна селянська партія, 1903 р. братами Радичами, за об'єднання південнослов'янських народів під зверхністю Хорватії та аграрну реформу. 1912 р. уряд розпустив парламент краю.

Чехія 1679—1680 рр. Селянське  повстання.

За реформою Марії-Терезії Австрія і Чехія були об`єднані під владою одного канцлера.

Найрозвиненіша частина 90% загальноімперської продукції металургії та машинобудування, 50% тканин.

10 млн чехів, які жили на своїй землі, залишалися політично безправними. Масовий рух, що підтримувався майже всіма чеськими політичними партіями (національною, младочеською, націонал - соціальною, аграрною тощо), за перетворення двоєдиної монархії у триєдину. 1880 р. встановлено рівноправ'я німецької та чеської мов, у 1882 р. Празький університет переділено на два - німецький і чеський, а 1897 р. остаточно зрівняно в правах чеську та німецьку мови. Крім того, діяла мережа культурно-освітніх та військово-спортивних установ.

Словаччина найвідсталіша частина імперії Габсбургів, до складу Угорщини. Поміщицькі володіння угорців. Словацькі ж селяни потерпали від безземелля. Еміграція до США й Канади.

Народ позбавлений усіх політичних прав. Єдина впливова політична організація - Словацька національна партія змушена була відмовитися навіть від свого гасла автономії в складі Угорського королівства.

Боснія та Герцеговина окупована 1878 р. Австро-Угорщиною, до 1908 р. формально зберігала турецьку юрисдикцію. Окупація мала і позитивні аспекти: втягнено у сферу товарно-грошових відносин. Тут почала розвиватися промисловість.

"Поділяй і володарюй" населення - хорвати, мусульмани, серби - австрійці надавали переваги першим. Масовий рух православних (сербів) і мусульман (босняків) за церковно-шкільну автономію. 1905 р. задовольнив вимоги православних, а 1909 р. - мусульман. 1908 р. Австро-Угорщина анексія Боснії та Герцеговини за незначну платню Туреччина визнала цей акт. Конституція.

Балканський союз Інтереси з одного боку, Росія, з іншого - Австро-Угорщина та Німеччина. Після молодотурецької революції 1908 p., і поразки Туреччини у війні проти Італії за володіння Лівією (1911-1912 pp.) сприятлива ситуація для розподілу європейських володінь Османської імперії.

Між Балканськими державами дипломатичні переговори про створення військово-політичного союзу. 1911 р. невдала спроба Сербії та Болгарії укласти угоду про розподіл сфер впливу в Македонії. 1912 р. болгарсько-сербська угода про дружбу і союз, яка мала таємний додаток (закріплювався територіальний розподіл тогочасних турецьких володінь). Сербії - частина Македонії та Північна Албанія з виходом до Адріатичного моря. Болгарії - більша частина Македонії та Фракії. Долю північно-східної частини Македонії мав вирішити російський цар. Доповнений союз угодою з Грецією та Чорногорією. Але кордонів Македонії визначено не було.

Формування Балканського союзу завершилося. Залишалося знайти привід для початку війни.

Перша Балканська війна

1912 р. на території Албанії турецькі війська придушили повстання.

Болгарська армія розгорнула успішний наступ у Східній Фракії та в напрямку на Стамбул (Константинополь). Турецькі війська відійшли на заздалегідь підготовлені позиції Чаталжа за 40 км від Константинополя.

Сербська армія вступила до Скопле (найбільше місто Македонії) та через Албанію вийшла до Адріатичного моря. Це занепокоїло Австро-Угорщину, яка зосередила свої війська на кордоні з Сербією.

Греція захопила м. Салоніки. Військо Чорногорії оточило фортецю Скадар (Шкодер).

Туреччина запросила перемир'я. Болгарський цар Фердинанд цю пропозицію відхилив. Болгарська армія почала штурм укріплень Чаталжа, але невдало. Це змусило сторони сісти за стіл переговорів у Лондоні. У них узяли участь представники великих держав, які фактично й вирішували балканське питання.

Поки його обговорювали дипломати, у Туреччині в січні 1913 р. стався державний переворот Новий турецький уряд, підбурюваний Німеччиною та Австро-Угорщиною, ухвалив рішення про продовження війни. Але в березні 1913 р. турецькі війська зазнали поразки. Болгари захопили фортецю Адріанополь.

Туреччина знову запросила перемир'я, яке було укладено у квітні 1913 р.

Під час переговорів розгорілася гостра дискусія між Болгарією, з одного боку, і Сербією та Грецією - з іншого. Приводом до цього стала проблема розподілу територій у Македонії. Справа дійшла до того, що болгарський цар Фердинанд дав згоду на ведення переговорів про створення болгарсько-турецького союзу

Нарешті, у травні 1913 р. сторони підписали Лондонський мирний договір, за яким Туреччина поступалася своїми володіннями на захід від лінії Мідія - Енос і деякими островами в Егейському морі. Розподіл відвойованих територій мав відбутися згодом.

Друга Балканська війна

Після укладення Лондонського мирного договору розбіжності між Болгарією, Сербією та Грецією набули виняткової гостроти. Німеччина та Австро-Угорщина докладали значних зусиль, щоби посилити ці протиріччя. Головною їх метою був розвал проросійського Балканського союзу. Зрештою, Так і сталося. У травні 1913 р. було укладено таємний сербсько-грецький союз, спрямований проти Болгарії. Сербія та Греція домовилися між собою про поділ Македонії.

У червні 1913 р. болгарські війська напали на своїх колишніх союзників. Почалася друга Балканська війна. Сербська армія зупинила болгар і перейшла в наступ. Грецька армія також вела успішні бойові дії в Егейській Македонії. Війну Болгарії оголосила й Чорногорія. Болгари були змушені відійти до старого кордону. Відтак на Болгарію напала Румунія, яка претендувала на Південну Добруджу, а також Туреччина, яка знову захопила Східну Фракію з Адріанополем.

Болгарський уряд запросив миру, що був підписаний 10 серпня у Бухаресті. Згідно з договором західна й центральна частини Македонії відійшли до Сербії, південна (Егейська) - до Греції, Добруджа - до Румунії, а Східна Фракія - до Туреччини. У складі Болгарії залишилася частина Македонії (Пиринська).

Унаслідок Балканських війн кардинально змінилося становище на Балканському півострові. Туреччина, позбувшись усіх своїх європейських володінь, втратила значення як європейська держава. Терени й населення Сербії та Чорногорії зросли майже вдвічі. Македонію переділили на три частини. З'явилася нова держава Албанія (1912 p.), що позбавило Сербію можливості мати вихід до Адріатичного моря. Крім Туреччини, найбільше постраждала Болгарія. Це підштовхнуло її до союзу з Німеччиною. Тим часом Сербія потрапила в залежність від Антанти, що відразу загострило її відносини з Австро-Угорщиною.

Отже, Балканські війни не вирішили пекучих проблем. Атмосфера ворожнечі та втрачених надій стала приводом до нових дипломатичних інтриг, що перетворило Балкани на "пороховий льох" Європи, який вибухнув 1914 р.