Початок литовської доби

Українські землі в складі Великого князівства Литовського

В пер. чверті ХІІІ ст. князем Рінгольдом, об’єднав декілька литовських племен. Син Рінгольда Міндовґ створення Великого князівства Литовського. Столиця Новогрудок (Новгородок).

Цікаві факти

Назва «Литва», на думку деяких учених, походить від слов’янського слова «лити». Спочатку слово «литва» могло позначати злиття трьох річок, тим паче, що на території сучасної Литви в річку Німан упадають річки Вілія, Ганча, Меречанка та інші. Сучасні литовські вчені пов’язують назву своєї країни з межайтським (межайти — одне з литовських племен) словом «летува», що означає «свобода», «вільний край».

На середину ХІІІ ст. Міндовґ підкорив своїй владі землі Чорної Русі (Гродно, Слонів та ін.) і частину Білої, а також примусив визнати свою владу Полоцьких, Вітебських і Мінських князів. У 1242 і 1249 рр. Міндовґ завдав поразок монголам, що підняло й скріпило його авторитет. Важливим кроком князя стало його хрещення у 1246 р. за православним обрядом. На цей крок князя підштовхнуло те, що основу економічної і воєнної могутності князівства складали колишні руські князівства (білоруські землі).

У 1248—1249 рр. Міндовґ об’єднав всі землі Литви. Опір Данила Галицького. Війна. Міндовґ, по допомогу до німецьких хрестоносців. (хрещенням Міндовґа за католицьким обрядом у 1253 р і коронований) Літопис «хрещення його було фальшиве... Він приносив жертви своїм богам, спалював тіла померлих і відкрито справляв свої язичницькі обряди».

Союз: династичний шлюб, Шварно став литовським князем. Стали для Європи щитом від монголо-татарських набігів.

Ольґерд (1345—1377 рр.) син Ґедиміна. Кін. 1361 — поч. 1362 р. оволодів Києвом, потім Чернігово-Сіверщиною й більшою частиною Переяславщини. У походах Ольґерду активно допомагала місцева знать, яка радше воліла бачити над собою литовську зверхність, ніж монгольську.

1362 р. р. Сині Води Ольґерд остаточно витіснив ординців із Поділля.

Відсунення меж Золотої Орди в пониззі Дністра й Південного Бугу до прибережної смуги, а на Дніпрі — до порогів, і як результат цього — суттєве послаблення політичного впливу татарських орд, розташованих на захід від Дніпра, і загострення суперечностей у Золотій Орді.

Включення до Великого князівства Литовського більшості українських земель — Київщини з Переяславщиною, Поділля і Чернігово-Сіверщини.

Принципом: «Ми старовини не рухаємо і новини не вводимо».

Боротьба за українські землі з Москвою. Війни 1368 р- 1537 рр.

Ольґерд відновив удільний устрій. Династії Ґедиміновичів і Ольґердовичів. 

Київського князівства (Володимир Ольґердович), на Поділлі — Юрій Коріятович, на Новгород-Сіверщині — Дмитро Корибут тощо. Васальна залежність:  від великого князя й зобов’язувалися «служити вірно», виплачувати щорічну данину і в разі потреби виставляти своє військо.

Ольґерд заповів — Яґайлу. Проте старші брати — сини першої дружини Ольґерда — не змирилися з цим. Проти Яґайла виступили полоцький, чернігово-сіверські, волинські, подільські князі. Брат Ольґерда Кейстут захопив Вільно й усунув Яґайла від влади. Проте Яґайло втік до Тевтонського ордену і за його допомогою відновив владу, полонивши Кейстута та його сина Вітовта. Через кілька днів Кейстута було задушено, але Вітовт зміг урятуватися і продовжити боротьбу. 1385 р. Кревська унія:  Литва прийняти католицизм втрачало незалежність.

1392 р. визнав Вітовта намісником Литви, і він фактично став литовським князем. Кревська унія була скасована.

Але київський князь Володимир, новгород-сіверський Дмитро Корибут і подільський Федір Коріятович відмовилися визнати владу Вітовта. Вітовт розпочав ліквідацію удільних князівств. Князі були замінені на намісників Вітовта.

1399 р. в битві на річці Ворскла поразки від татар і був змушений шукати порозуміння з Яґайлом. Ця битва мала ще один трагічний наслідок для українських земель: під час неї полягло понад 500 нащадків Рюриковичів, що значно послабило українську знать.

18 січня 1401 р. у Віленська унія, васальну залежність від Польщі. Після сметрі Вітовта до Польщі. Появу нового противника зближення Литви та Польщі — молодшого брата Яґайла Свидриґайла Ольґердовича, який фактично втрачав права наслідувати великокняжий престол.

Війна з Москвою, у Новгороді Вітовт привів до влади своїх прихильників, а Рязанське і Тверське князівства визнали свою васальну залежність від нього. Упорядкувавши таким чином свої східні кордони, Вітовт разом із Польщею взяв активну участь в боротьбі з Тевтонським орденом, яка завершилася Ґрюнвальдською битвою (1410 р.).

Цікаві факти

У війську Яґайла та Вітовта було чимало виходців з українських земель. Так, із 16 польських полків шість було споряджено на Галичині та Поділлі. До складу литовського війська, що налічувало 15 полків, сім було сформовано на українських землях.

Тевтонський орден став васалом Польщі. Городельська унія 1413 р. незалежність Литви і після смерті Вітовта, але під зверхністю польського короля. Тільки католики могли обіймати вищі посади в державі. Обурення православної знаті.

Домовившись із володарем Золотої Орди Тохтамишем, Вітовт розпочав освоєння чорноморського узбережжя між Дніпром і Дністром. Фортеці в Хаджибеї (зараз Одеса), Каравулі, Білгороді (Акерман, зараз Білгород-Дністровський), Чорногороді, Дашеві (зараз Очаків). Він також сприяє утворенню незалежного Кримського ханства.

Для протидії Москві, Вітовт намагався домогтися незалежності православної церкви в межах своєї держави. У 1414 р. київську митрополію на чолі з Григорієм Цимблаком. Домагався унії між католиками і православними на основі збереження останньою всіх обрядів і традицій.

Могутність Вітовта спонукала європейських володарів до укладення союзу з ним. У 1429 р. імператор Священної Римської імперії запропонував коронувати Вітовта, що було підтримано й іншими європейськими правителями. Коронація була призначена на 8 вересня 1430 р.

Проте у визначений час корона не прибула до Вільно, оскільки була перехоплена і знищена поляками, які не бажали розриву унії. Коронація була відкладена, а 27 жовтня 1430 р. Вітовт несподівано помер. Деякі історики припускаються думки, що він був отруєний.

Польща відразу розпочала війну: вдерлися на Волинь і Поділля, опір населення, союз із Тевтонським орденом і гуситами, завадили полякам. Литовська католицька посадила на великокняжий престол брата Вітовта Сиґізмунда Кейстутовича. Свидриґайло урятувався втечею. Сиґізмунд відразу відновив Віленську унію 1401 р., але Берестейщина, Підляшшя, Полоцька, Вітебська, Смоленська землі, Сіверщина, Київщина, Волинь та Східне Поділля визнали своїм володарем Свидриґайла й об’єдналися у «Велике князівство Руське».

1 вересня 1435 р. Вількомирська битва: Свидриґайло поразка, й ідея створення незалежного «Великого князівства Руського» так і не була втілена в життя. До кінця 1438 р. Сиґізмунд оволодів усією територією Великого князівства Литовського.

Сиґізмунд не переслідував противників, зберіг життя Свидриґайлові. Сиґізмунд спирався на дрібних землевласників, рицарів, а не на удільних князів, владу яких він обмежував. Змова - вбили Сиґізмунда. (волинські князі Іван та Олександр Чорторийські). Новий князь син Яґайла — Казимир (розрив польсько-литовської унії) реальна влада в руках литовської знаті на чолі з Яном Гаштольдом.

Привілей Казимира ІV 1447 (Віленський привілей) - розширив права магнатів та шлях­ти, деякі принципи кримінального, цивільного і конституційного права; поклав початок юридичного оформлення залежності селян від феодалів (заборонив шляхтичам приймати втікачів «чужих» селян), особливе значення мала ст. 12, за якою за феодалами закріплювалося право здійснювати суд над залежним населенням Привілей завершив процес правового оформлення шляхетського стану.

"Судебник Казимира ІV" 1468 встановлював порядок захисту маєткових прав, визначав порядок досудового провадження і судо­вого розгляду кримінальних та земельних справ, окреслював види покарань, урівнював католицьку та православну шляхту, й надавав їм рівні права.

Казимира відновив удільні князівства. Волинське князівство – Свидриґайлові (помер 1452 р.), після чого князівство було ліквідоване.

У Київському удільному князівстві - династія Ольґердовичів. Олександр (Олелько) Володимирович (1441—1454 рр.).

Князювання Олелька та його сина Семена (1455—1470 рр.) спроба відновлення могутності Київської держави. Київщина, Переяславщина, Брацлавщина (Східне Поділля), частина Чернігівщини. Освоєння степових просторів (Дике Поле) на південь від своїх володінь, ведучи запеклу боротьбу з татарами. Претендували на великокняжий престол.

У 1458 р. Семен Олелькович створення Київської православної митрополії. Ця подія остаточно розділила українську й московську православні церкви.

Після смерті Семена Олельковича наприкінці 1470 р. великий князь скасував князівство. Брат Семена Михайло Олелькович не був допущений до Києва, а його намісником був призначений Мартін Гаштольд.

Литовська знать зміцніла настільки, що могла вже не рахуватися з інтересами руської православної.. «Змова руських князів» (Михайло Олелькович, Федір Бельський, Іван Гольшанський)  1481 р., нащадки Олельковичів, намагалися  приєднатися до Московського князівства. Також вони висували свої претензії на великокняжий престол на правах старшинства серед Ольґердовичів. Проте змова була викрита, а змовники страчені.

По смерті Казимира IV Яґеллончика його син Олександр (1492—1506 рр.). Литовська католицька знать виступала за незалежність Литви і проти унії з Польщею. Москва, яка, уклавши союз із Кримським ханством, почала наступ на Литву. Москва остаточно підкорила Твер і Новгород, що тяжіли до Литви, захопила майже всю Чернігово-Сіверщину. Верхівські князі, нащадки Рюриковичів, перейшли на службу до московського князя. У цей же час українські землі почали потерпати від набігів кримських татар. Унаслідок цього за нетривалий час були зруйновані всі споруджені за Вітовта фортеці на узбережжі Чорного моря, знищені всі здобутки з освоєння Дикого Поля, через що великі райони українських земель на південь від Києва обезлюдніли.

Таким чином, до занепаду руської православної знаті додалося й розорення українських земель.

Останнім виступом руської православної знаті стало повстання 1508 р. під проводом князя Михайла Глинського, що належав до тієї частини руської знаті, яка почала активно сприймати західноєвропейські ідеї.

У молоді роки Глинський, прийнявши католицтво, виїхав за кордон, де навчався при дворах європейських монархів (імператора Священної Римської імперії, курфюрста Саксонії та ін.). Він здобув гарну освіту, досконало вивчив воєнне мистецтво, а після повернення на батьківщину став найвпливовішою особою при дворі великого князя литовського Олександра. Його брати Іван та Василь стали воєводами, відповідно, Київським і Берестейським. Зі зростанням впливу князя збільшувалися його земельні володіння. Але по смерті Олександра, за нового великого князя Сиґізмунда, він потрапив у немилість і втратив усі свої посади. Його землі стали об’єктом зазіхання інших князів. Розуміючи хибність свого становища, Глинський наважився на повстання, яке охопило Турівську і Київську землі. Не підтриманий іншими князями, він утік до Москви. Вирішальну роль у придушенні виступу Глинського відіграв інший відомий князь Костянтин Іванович Острозький.

Видатний український історик М. Грушевський, характеризуючи повстання Глинського, писав: «Недобитки руських княжих родів і панів змирилися зі своєю другорядною роллю у Великім князівстві й не мали ані відваги, ані енергії боротися з литовською аристократією». Також виступ Глинського він назвав «останньою конвульсією руської аристократії у Великому князівстві Литовському».

Польське панування на українських землях кін. ХІV—ХV ст.

1325 р. княжий престол посів обраний волинськими боярами Болеслав Тройденович, син мазовецького князя і сестри покійних Романовичів Марії Юріївни. прийняв православ’я і став останнім самостійним володарем князівства під ім’ям Юрій ІІ Болеслав (1325—1340 рр.).

Антипольську політику → союз із Литвою, одружившись із дочкою Ґедиміна Євфімією. Союз із Тевтонським орденом проти татар.

Надмірна підтримка городян-іноземців — чехів та німців, потурання католицькому духовенству.

Боярська рада лише ті бояри, що безпосередньо служили князеві. Влада на місцях намісникам (палатинам), адміністративну, судову і військову владу. Юрій ІІ знову відновив Галицьку православну митрополію. Митрополитом став Теодор.

У 1340 р. він був отруєний.

Ще в 1339 р. Польща й Угорщина домовилися про спільні дії проти Галицько-Волинської держави.

Привід: смерть Юрія II Болеслава (визнав наступником Казимира ІІІ (1333—1370 рр.). Казимир ІІІ оволодів Львовом, опір жителів міста. Бояри на чолі з Дмитром Дядьком (Дедком) звернулися до татар. Казимир ІІІ визнав його владу.  Визнав себе васалом— Любарта, Казимира ІІІ і короля Угорщини Людовіка (Лайоша) Великого. По його смерті в 1344—1345 рр. Казимир ІІІ забрав Сяноцьку землю, а 1349 р. здійснив масштабний похід, захопивши Львів, Белз, Холм, Берестя та Володимир. Називав хрестовим походом проти схизматиків-православних і литовців-язичників. Наступного року Володимир, Берестейщину і Белзьку та Холмську захопив Любарт, який мав більше підстав на володарювання в Галицько-Волинській державі. 1352 р. між Польщею і Литвою було укладене перемир’я: Галичина відійшла до Польщі, а Волинь із містами Володимир, Луцьк, Белз, Холм та Берестейщиною — до Литви. «Вічний мир» 1366 р.

Уніфікація, католицизм. 1361 р. було утворено католицьке архієпископство з центром у Львові. У 1347 р. константинопольський патріарх ліквідував Галицьку православну митрополію. Наприкінці XIV ст. вона відновилася, але на початку XV ст. знову була ліквідована.

По смерті Казимира ІІІ Галичина Угорщині. «Королівство Галицьке» стало власним володінням короля Людовіка (Лайоша) Угорського, передав своєму племінникові — сілезькому князю Владиславу Опольському 1372—1378, 1385—1387 рр., власний апарат управління, карбував власну монету з гербом і навіть титулувався «самодержцем Русі», спирався на переселенців: поляків, німців, угорців; насаджував католицизм. 1387 р. королевою Польщі було обрано молодшу дочку Людовіка Ядвіґу. Кревська унія (1385 р.), Яґайло зобов’язувався «навік приєднати всі свої землі, литовські й руські, до Корони Польської».

Любарт Ґедиміновіч (? — 1385) —Прийняв православну віру й одружився з дочкою галицкого і володимиро-волинського князя Андрія Юрійовича Ганною-Бучою. Завдяки цьому династичному шлюбу по смерті братів Андрія та Лева Юрійовичів одержав Східну Волинь із Луцьком як зять померлого, і переселився в ці землі.

Претендент на Галицьке князівство. (Він був дядьком Болеслава за жіночою лінією.) сорокорічна суперечка з Казимиром.  за спадщину галицько-волинських князів. Заручився підтримкою великого князя московського Семена Івановича Гордого. Вдруге взяв шлюб, дочка ростовського князя Костянтина Васильовича Агафія.  За «Вічним миром» 1366 р. Любартові залишався лише Луцьк. Решту земель Волині отримав Олександр Коріятович як намісник польського короля.

1382 р. Любарт повернув собі й Галичину. Але вже після смерті Любарта Галичину знову здобули поляки.

Любарт із Кейстутом був найміцнішим із литовських удільних князів, і вони вдвох були постійними радниками Ольґерда. «Любарт,— писав М. Грушевський,— зберіг для Волині виняткове становище: вона була “зовсім осібним світом”, не схожим на Велике князівство Литовське». Любарт дбав про розвиток торгівлі, був засновником оборонного мурованого замку в Луцьку, зводив церкви, побудував місто Любар. А найголовніше — за його князювання Волинь залишалася руською (українською) землею за суттю.

Цікаві факти

Після відвоювання литовцями Подільської землі в татар утворилося Подільське князівство, володарями якого стали князі Коріятовичі. За правління Федора Коріятовича князівство домоглося майже цілковитої самостійності. Як уже згадувалося вище, у 1392 р. він відмовився визнати владу великого князя литовського Вітовта, однак, не змігши втримати свої володіння в боротьбі з Вітовтом, був змушений тікати до Угорщини. Подільське князівство було ліквідоване, проте Вітовту довелося відразу боронити Поділля від поляків.

Спроба оволодіти Поділлям за Вітовта не вдала.  Скориставшись усобицею в Литві, у 1430 р. наразилися на сильний опір місцевого населення (князі Федько Несвізький, Олександр Нос та Івашко Рогатиський). Але конфлікт між Свидриґайлом і Федьком, перейшов на бік Польщі й допоміг полякам захопити Західне Поділля.

1434 р. Руське воєводство та Подільське воєводство.

Поляки запроваджували польську систему управління, польські землевласники отримували маєтки, а в міста запрошувалися німецькі, єврейські та вірменські переселенці, які отримували всілякі пільги і привілеї, українці були витіснені з ремесла й торгівлі. Маґдебурзьке право — право на самоврядування, але ним могли користуватися лише католики. Польська система судочинства, яка мала становий характер.

Цікаві факти

У Львові українські православні міщани перетворилися на найбільш безправну групу населення міста. Їм заборонялося продавати тканини, горілку та інші товари, жити в місті поза межами визначеного кварталу — Руської вулиці. Усі ділові документи в місті мали вестися виключно латиною або польською мовою.

Покатоличення: Володимирі, Галичі, Перемишлі, Кам’янці, Холмі було засновано єпископства, а в 1412 р. у Львові — архієпископство. На православних священиків був накладений податок, у той час як католицькі його не сплачували, заборонялося обіймати державні посади.

Українські землі у складі Московської держави, МолдавіЇ, Румунії та ін.