Італія
Італія на поч. ХХ ст.
Економічне становище країни було вкрай критичним не вистачало продовольчих товарів, палива, предметів першої необхідності. Важке положення у Версальсько-Вашингтонській системі. Невиконання обіцянок великих держав в територіальному питанні( обіцяли східне узбережжя Адріатичного моря, отримала південний Тіроль і Трієст). Стала “переможеною серед переможців”.
Падіння рівня життя населення. Впала довіра до конституційного ладу. Спад виробництва, демобілізація армії, загострення соціальної проблеми, розвиток робітничого руху та радикальних сил.
Постала перед вибором “червоної” соціалістичної та “чорної” католицької та націоналістичної Італії. Заміна виборчої системи на пропорційну. Кабінети Ватторіо Орнандо та Франческо Саверіо Нітті програми виходу з кризи. Уряд Джолітті (народна партія) придушив солдатське повстання, відмовився від ідеї війни в Албанії, відмінив обмеження контролю.
Робітники почали захоплення фабрик, це стало замахом на приватну власність, підірвало довіру до існуючої влади та збільшило прихильність до фашистів дрібних та середніх підприємців.
Реваншистські настрої які охопили всі верстви населення визнали захоплення фашистами восени 1919 р Фіуме патріотизмом. Але в 1919-1920 рр. великої небезпеки фашистські організації не складали, не маючи більшості. Навесні 1921 р. фашистські загони почали громити робітничі організації. Італія стала ареною насильства. У листопаді 1921 р. була створена фашистська партія на чолі з “дуче” Беніто Муссоліні.
Уряд Джалітті розглядав фашизм, як противагу комуністам. Популярність соціалістів падала на користь фашистів. В 1922 р урядова криза. Муссоліні вимагав портфелів в уряді. 28 жовтня “чорно рубашечники” здійснили похід на Рим”. У такій ситуації Муссоліні, якого підтримали великі підприємці, заручившись нейтралітетом Ватикану та Віктора-Еммануїла ІІІ був призначений прем’єр міністром.
За довіру новому уряду проголосували 306 депутатів проти 102. Коаліційний уряд здійснював репресії проти комуністів. Створюється Велика Фашиська Рада. Зменшуються повноваження парламенту. Репресії поширюються на інші партії. вбито лідера антифашиських сил Джакомо Маттеотті. Створено антифашистський “Авентинський блок” але через протиріччя не став реальною протидією. Процес ліквідації демократії завершився в 1926 р. з прийняттям “надзвичайних” законів. Ліквідацію політичних партій і організацій, встановлення смертної кари та створення “особого трибуналу”.
Прихід фашистів до влади співпав з періодом економічного піднесення. Обсяг промислового виробництва виріс з 1920 до 1928 р на 60%. Італія перетворилася на індустріально-аграрну країну. Але розвиток промисловості був нерівномірним, переважала військова промисловість. Південні райони відставали.
Ідея створення відродженої Римської імперії, а Середземне море у внутрішнє море.
Мілітаризація економіки. Підготовка до війни 1935-1936 рр. почалася з захоплення Ефіопії.
Використання монархії та релігії у агітації. 1929 р створення держави Ватикан.
Картелізація промисловості та корпоративність суспільства 1927 р. “Хартія праці”. Профспілки всіх працюючих. 1930 р. Рада корпорацій для управління економікою країни.
Політика автаркії (самозабезпечення) зменшила зовнішню залежність, але деяка продукція набагато дорожча. Битви за “хліб”, електроенергію та ін.
Заміна класових соціальних відносин на загальнонаціональні.
Уряд був замінений Великою фашисткою радою, а парламент палатою корпорацій. Для управління економікою – Інститут промислової реконструкції.
Агітація серед молоді. Культ сили, волі й вождя.
Зовнішня політика:
Окупація Ефіопії за підтримки Англії і Франції.
Зближення з Німеччиною і Японією.
Суперечки з Австрією за Балкани.
Суперництво з Німеччиною до 1940 р. Протидія приєднанню Австрії в 1934 р.
Приєднання до “Антикомінтерновського пакту” в 1937 р., а 1939 р. Італія та Німеччина уклали між собою "Сталевий пакт".
Підтримка франкістів в Іспанії.
Захоплення Албанії 1939 р., вступ у Другу світову війну 1940 р.