Найбільш розвинута частина імперії. Проблема: кріпосне право, ринку вільнонайманої робочої сили та вузький попит на промислову продукцію, підприємці не могли купувати землю. Спеціалізація.

Передумови: поразка у Кримській війні. Селянський рух Південь - переваги вільнонайманої праці, Аморальність володіння «хрещеною власністю».

Григорій Ґалаґан (1819–1888) член комісії, яка розробляла проекти здійснення реформи. Послідовно обстоюючи інтереси українського селянства, він писав, що «відкладання цього перетворення  може мати найшкідливіші наслідки з усіма жахами народних повстань».

Полтавський проект (найбільше задовольняв інтереси поміщиків) звільнити із меншими наділами, взявши викуп, перетворення на наймита з наділом, мав орендувати землю, прив‘язувало до поміщика.

19 лютого 1861 р. Олександр ІІ «Положення», та «Маніфест» про скасування кріпосного права. 17 актів, «Загальне положення про селян, звільнених з кріпосної залежності» та чотири місцеві положення для окремих регіонів імперії. Наддніпрянщина підпадала під дію трьох місцевих положень. У губерніях Півдня та південній частині Харківської губернії діяло «Великоросійське місцеве положення», на Правобережжі – «Окреме місцеве положення», на Лівобережжі – «Малоросійське місцеве положення». Реформа максимально враховувала інтереси поміщиків.

Законодавчі акти селянської реформи вирішували такі основні питання:

•                 скасування кріпосного права та визначення нового правового статусу селян;

•                 організацію селянського самоуправління;

•                 створення інституту мирових посередників;

•                 наділення селян землею;

•                 визначення повинностей тимчасовозобов’язаних селян;

•                 викуп землі селянами.

Указом 1866 р. державних селян, землі за громадами у безстрокове користування за щорічну «оброчну подать». Але їхні не землі на «прирізувались», наділи збільшилися на 15%, и були втричі більшими за наділи колишніх кріпаків.

Могли викупити протягом 8 років, наділи не більше 8–15 десятин. У 1886 р. зобов’язали викупити свої наділи.

Зубожіння та обезземелювання селян.

Відробіткова система, гальмувала розвиток с/г.

Використання вільнонайманої праці переважало в господарствах Правобережжя й Півдня, а на Лівобережжі були поширені обидві системи.

Поміщики поступово втрачали землі, переходили до заможних селян та купців, нові форми господарювання. Поміщицькі господарства перетворювалися на агрофірми прусського характеру. Селянські господарства фермерський тип (американський).

Кін 19 ст Наддніпрянщина постачала хліб у центральні губернії імперії та забезпечувала 90% експорту зерна. Конкуренти Північна Америка й Аргентина. 43% світового ячменю, 20% пшениці, 10% кукурудзи.

Товаризація (капіталізація) зернового господарства та тваринництва (конярство). Механізація: парові двигуни, жниварки, молотарки, віялки. Застосування машин → підвищення продуктивності праці, товаризація.

Спеціалізація:  Південь зернового господарства, льон на олію, пізніше соняшник. Крим та Бессарабія виноградарства. Полтавська губернія тютюн. Лівобережжя та Правобережжя цукробурякового виробництва.

Розшарування селянства. Погіршення умов життя. Високі податки, надмірна плати за землю, подушна подать, не прямі податки (на додану вартість) на чай, цукор, тютюн, бавовну, вироби з металу.

Демографічний вибух з 1861-1897 р. чисельність населення зросла на 72%. Надлишок робочої сили, низька вартість на ринку праці, низький рівень життя.

Еміграція: Традиційність українських селян.

70–90-х рр. Далекого Сходу, Сибіру та Казахстану.

Українській еміграції на Схід були притаманні такі особливості:

·   переселенці з Наддніпрянщини залишалися на землях у межах Російської імперії та не були емігрантами у традиційному значенні цього слова;

·   переселення мали переважно стихійний характер вільної колонізації незаселених земель;

·   основну масу переселенців складали селяни, які переселялися на нові місця, переважно разом зі своїми сім’ями;

·   регіонами, які дали основну масу переселенців, стали спершу Лівобережжя, а згодом і Правобережжя;

·   на відміну від селян, які переселялись із західноукраїнських земель на Американський континент, мешканці з Наддніпрянщини, оселившись у східних регіонах Російської імперії, не мали можливостей створювати свої національно-культурні інституції.

Українські переселенці дали назви новим землям, що їх вони заселяли. Вузьку смугу своїх поселень на південній околиці киргизо-казахстанських степів українські переселенці наприкінці ХІХ ст. назвали Сірим Клином, або Сірою Україною. На початку ХХ ст. українці складали понад 50% загальної кількості переселенців, що становило близько 33 тис. душ. Зелений Клин об’єднував землі, заселені українцями в південній частині Далекого Сходу – Приморському краї, Амурській області та південній частині Хабаровського краю. Освоївши цей регіон, українські поселенці часто називали його також Зеленою, або Далекосхідною Україною. Шлях українських поселенців до цих земель – 17 тис. км – пролягав морем з Одеси до Владивостока. Українських переселенців ці далекі землі приваблювали тим, що за указом імперського уряду кожна сім’я отримувала наділ у 100 десятин і мала значні пільги щодо сплати податків. Пов’язане це було з тим, що міжнародна ситуація на Далекому Сході вимагала негайного залюднення цих величезних просторів російської території. Серед усіх переселенців до Зеленого Клину українці, за підрахунками дослідників, складали на початку ХХ ст. 63%, що становило близько 110 тис. душ.

На початку ХХ ст. Сірий Клин та Зелений Клин стали двома найбільшими суцільними просторами української колонізації в Азії. Українські поселенці заплатили за освоєну ними землю каторжною працею та життями тисяч співвітчизників. У підросійській Азії переселенці з Наддніпрянщини започаткували появу української діаспори – сукупності українців, які проживають за кордоном, за межами суцільної етнічної української території.

Промисловість

Ринок робочої сили → завершення промислового перевороту 60-80 рр 19 ст.

 Надлишок робочої сили гальмував промисловий переворот (вигідніше застосовувати дешеву силу, ніж машини), але сприяв первісному накопиченню капіталу. Ринки праці Шпола, Сміла, Біла Церква (Київська губернія), торгівельні села – Новоукраїнка, Бірзуля, Мостове, залізничних станціях Знам‘янка та Волинська, містах Єлисаветграді, Бобринці, Вознесенську, Одесі (Херсонська губернія) Каховка (Таврійська), Катеринославі та станції Лозова.

Парові двигуни, основне промислове паливо – кам‘яне вугілля. Застосування досягнень науки та техніки.

Галузі важкої промисловості: вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Донецько-Криворізький регіон – вугільно-металургійна база імперії. Видобуток вугілля 70% залізної руди 50%, близько половини сталі, чавуну, заліза.

Традиційні галузі: цукрова 84 % загальноімперського.

Транспорт: 1865 р Одеса-Балта. Мета: сполучити порти з виробниками зерна. Промислова залізниця 1884 р з‘єднала Донбас і Криворіжжя. Транспортне машинобудування в кінці століття: Харківський і Луганський паровозобудівні заводи.

Індустріалізація (від аграрного до індустріального виробництва) супроводжувалася концентрацією виробництва зосередження на великих підприємствах. Можливість перемагати дрібних конкурентів, але конкуренція великих підприємств до зниження цін та зменшення прибутків. Вихід: домовлялися про ціни, розподіляли ринки збуту - монополії.

Картелі – кілька підприємств, розподіл ринків та цін, комерційна самостійність.

Синдикати – об‘єднання підприємств з однорідною продукцією, втрачали комерційну самостійність, спільна реалізація виробленої продукції.

Трести – передають виробництво, отримують акції.

Концерни – підприємства, торгові фірми, банки, транспортні компанії. (США – холдинги, материнські, дочірні, внучаті компанії – методи боротьби з антимонопольним законодавством).

Україна – синдикати 1897 – цукрозаводчиків «Цукор» (92% заводів імперії), 1902 – «Продамет», 1903 «Продаруд», «Продвагон» та ін.  «Продвугілля» 75% видобутку в Донбасі.

Іноземний капітал: Катеринославська та Херсонська губернії 17 металургійних заводи, 9 іноземці. Англійський, бельгійський та французький капітал: завод Джона Х‘юза робітниче селище Юзівка (Донецьк), Дніпровський завод у селищі Кам‘янському (Дніпродзержинськ), Гданцівський завод поблизу Кривого Рогу. 1888-1894 р 22 іноземні акціонерні компанії 63% капіталу у вугільній, 90% у металургійній промисловості.

Акціонерні компанії (отримання прибутку, залежно від частки вкладу).

Розвиток сільськогосподарське машинобудування 70% імперського. Іноземний капітал.

Забруднення довкілля, хвороби. Земства звертали увагу. Але покарання не було. (Згадати питання охорони природи в США та Європі)

Колоніальній характер: сировинні (видобувні) галузі 70 % імперії, переробні 15%. Вартість товарів завищена, на сировину занижувалися. Викачка капіталу. Тютюн – Україна, цигарки – Росія, Москва – цукор рафінад. Податки йшли за межі.  Залишалися 60%, кінець століття 45%.

Розвиток міст і сіл: міські жителі 10%. Зростання міст сприяли ярмарки (Полтава, Суми, Харків). Біла Церква, Бердичів, Житомир (приплив євреїв, розвиток ремесла і торгівлі).

Великі міста: Одеса – порт, 400 тис., Київ – адміністративний, культурний центр, торгівля, машинобудування, 250 тис., Харків – торгівля і промисловість 175 тис, Катеринослав – 115 тис.

1892 р в Києві перший в імперії електричний трамвай (кінний США 1828 р, Єлисаветград кінний - 1887 р електричний 1897 р.).

Освітлення газовими та електричними ліхтарями, водогони, телефонний зв‘язок Одеса, Київ, Харків, Маріуполь.

Урбанізація – 1900 – 13 % міські жителі. (Росія 15%, Англія 72%). Ріст великих міст, занепад маленьких.

Торгівля: розширення внутрішнього ринку після ліквідації кріпацтва. Сприяла кредитна система. 1860 р. Державний банк – позички торговцям. Приватні банки в Києві, Харкові, Одесі. Торговці добиралися до найвіддаленіших сіл, скуповували продукцію, продавали товари вжитку.

Стаціонарна торгівля – магазини, крамниці, намети, в промислових центрах, залізничних станціях, річкових пристанях. Міські базари Київ (6), Одесі й Харкова (по 3).

Ярмарки втрачали роль. Спеціалізовані ярмарки: Ізюм (шкіри), Білопіллі – прядивом, Недригайлові – тютюном. Продаж великими партіями.

Біржі – не привозили товар, гуртова (оптова торгівля). Київська, Одеська, Єлисаветградська.

Українські підприємці:

Харитоненки- цукрозаводчики й землевласники на Сумщині, походили з селян-чумаків. Відзначені золотими медалями на виставках у Філадельфії, Парижі, Антверпені, Санкт-Петербурзі. Займалися бакалійною торгівлею (полуфабрикати, товари тривалого зберігання).

Яхненки – із селян-кріпаків м. Сміла (Черкаська область). Михайло Яхненко – чинбар (шкіри) і чоботар, зайнявся торгівлею, викупив родину. Син одружені з дочками Федора Симиренка нащадка козаків, що потрапили у неволю.

Заснували промислову фірму «Брати Яхненки і Симиренко», 40-50 рр розквіт виробництво цукру.

1843 р. спорудили перший в імперії паровий механічний цукровий завод. Пізніше це 2. Найбільий у с.Млієві. Механічний завод випускав обладнання для цукроварень, річкові пароплави. Перші «Українець» і «Ярослав».

Сини Ф.Симиренка інженерна освіта в Парижі. Платон у Млієві побудував промислове містечко. Будинки для робітників, гуртожитки, лікарня, аптека, лазня, школа, аматорський театр, церква, освітлення вулиць газовими ліхтарями (лише 3 міста імперії).

Не піддалися хвилі денаціоналізації.

Терещенки – вихідці з козацького роду. Артем Терещенко статок – постачання продовольства та спорядження для армії під час Кримської війни. Хутір Михайлівський на Чернігівщині найбільша цукроварня. Після реформи купував землі, великі цукрові заводи та тваринницькі господарства. Сини Микола, Федір, Семен 1870 р «Товариство цукрових і рафінадних заводів братів Терещенків». Лісове, зернове господарство. Золоті медалі на виставках у Чикаго, Парижі, Петербурзі. Зразкові умови праці для робітників, школи, їдальні, лікарні.

Мета реформ: пристосування самодержавно-поліцейського ладу до вимог капіталізму.  Сподівалися, що участь інтелігенції у реформах відверне їх від антиімперської та національно-визвольної боротьби у усіх «національних окраїнах».

Земська реформа1864 р.

Діяльність земств привела до того, що в українському суспільстві їх стали сприймати не лише як органи місцевого самоврядування, а й як організації, опозиційні до політики російського царизму. Вони стали тією школою, яка привчала населення до самоуправління, з іншого – сприяли піднесенню національної свідомості.

Міська реформа 1870 р.

Судова реформа 1864 р.

Військова реформа 1874 р.

Освітня реформа 1864 р

Фінансова реформа

Цензурна реформа

Посилювали засоби адміністративного впливу на органи друку.

Установи імперської та церковної цензури дістали широкі повноваження.

Особисте звільнення.

Земельне питання

Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х рр.

Соціальна структура:

Розшарування селянства, багатих 15% (куркулі), до 15 десятин землі, кілька коней, техніку, худобу. 40% селянської землі, 50% худоби, 80% орендованої землі. Праця наймитів, товарне виробництво. Середняки 25%, 8 десятин, кілька коней, худоба, іноді купували техніку. Забезпечувало родину.  Бідняки 60% до 4 десятин землі (прожитковий мінімум 5), наймити, сезонні заробітки, перетворювалися на сільський та міський пролетаріат (наймані робітники, джерело існування продаж робочої сили, позбавлені засобів виробництва).

Занепад дворянства не вміли господарювати без кріпаків, не хотіли працювати, 1877 р 77% мали великі борги і продавали землю. 1863-1914 р. дворянське землеволодіння скоротилося на 53%. Правобережна  Україна польські поміщики – прусський шлях.

Збанкрутілі дворяни на державну та військову службу, інтелігенція. Але верхівка дворянства залишалася опорою самодержавства.

Виникнення пролетаріату: не мали засобів виробництва, продавали робочу силу, це єдине джерело існування. Праця потребувала ширших знань, певного досвіду. Розширення світогляду. Робота з технікою потребувала високої організації та дисципліни, формувалося відчуття взаємозалежності. Кінцевий продукт результат залежав від співпраці десятків, а іноді і тисячі людей. Формування солідарності. Перші робітники працювали на цукроварнях сезонно, ще не були пролетарями. Робітники важкої промисловості шахтарі, гірники, походили з родин. в др. пол 19 ст. їх чисельність зросла в 4 рази. Але вони складали тільки 13,4% від всіх найманих робітників. Концентрація на великих підприємствах на Катеринославщині, Донбасі, Правобережжі. Національно неоднорідна. За переписом 1897 р. лише 37% українців. 1\3 росіян.

Умови життя жахливі, робочий день 10-15 годин, відсутнє медичне обслуговування, техніка безпеки, заробіток на їжу та житло. Страйки, сутички між робітниками та підприємцями й поліцією.

Українська буржуазія порівняно з Західною Європою мала дуже слабку буржуазію, що в подальшому вплинуло на її історичну долю. Слабка буржуазія в Росії в цілому, колонізаторська політика.

Бракувало капіталу, починаючи з Петра І викачка капіталу. внутрішня торгівля в руках купців, а промисловість іноземців. Багаті люди переважно власники маєтків.

Український капітал в цукровій, харчовій, виноробній, борошномельній та інших галузях промисловості по переробці сільськогосподарської продукції. Міліонери: Терещенки, Симиренки, Харитоненки, Римаренки. Слабшими були позиції в кам‘яновугільній, залізорудній, чавуноливарній, машинобудівній галузях. Алчевський, Орендаренко, Панченко, Рудченко, Ясюнович. Але їх частка була дуже малою навіть серед дрібної буржуазії. Представники іноземного капіталу, росіяни, євреї.

Інтелігенція закріпила за собою роль провідника громадсько-політичного руху. Капіталістична модернізація потребувала освічених людей. Відкривалися професійні професійно-технічні навчальні заклади. 1900 р 27 тис осіб з вищою освітою. Формувалася переважно з дворянства, то в 1900 р. дворян залишилось 20-25% . Решта з міщан, священників, селян, ставала ближчою до народу.