Чинґісхан протягом 1207—1222 рр. підкорив Південний Сибір, Північний Китай, Середню Азію та Закавказзя.

Для розвідування шляху до вторгнення через Кавказ було направлено 30-тисячне військо під керівництвом найдосвідченіших полководців Чинґісхана Субедея і Джебе.

У 1222 р. монгольське військо несподівано для половців здолало Кавказькі гори. Половецькі хани зазнали поразки на березі річки Сіверський Донець. Потім монголи рушили до Криму, де захопили венеціанську фортецю Судак.

Тесть галицького князя Мстислава Удатного половецький хан Котяк звернувся по допомогу до руських князів: «Якщо не допоможете нам, будемо ми сьогодні порубані, а вас назавтра порубають». На з’їзді князів у Києві було вирішено дати монголам бій у половецьких степах.

У похід проти монголів виступили київський, галицький, волинський, чернігівський, смоленський, курський, трубчевський і путивльський князі. Лише володимиро-суздальський князь відмовився від походу. У середині квітня 1223 р. об’єднане військо руських князів і половців, що складало 50—60 тис. воїнів, зібралося на острові Хортиця, що на Дніпрі. Монголи, дізнавшись про це, направили до руських князів послів із пропозицією відмовитися від походу, оскільки їм були потрібні лише половці. Але князі відхилили їхню пропозицію, до того ж убивши монгольських послів.

23 травня 1223 р. об’єднане військо рушило назустріч монголам. Уже перша сутичка, що відбувалася з невеликим монгольським загоном, який переганяв худобу, показала досвідченість ворога і нелегкість подальшої боротьби з ним. Але осліплені успіхом руські князі втратили пильність.

31 травня (за іншими відомостями — 16 червня) 1223 р. головні сили русько-половецького війська і монголів зустрілися на річці Калка (зараз Кальчик, притока річки Кальміус, що впадає в Азовське море).

Спочатку русько-половецьке військо примусило монголів відійти на лівий берег річки. У вирішальний момент битви між князями спалахнула незгода. Мстислав Удатний не захотів ні з ким ділитися славою і вступив у бій без погодження з іншими князями. Так, його полки під проводом Данила Романовича (Галицького) і половці переправилися через Калку й атакували монголів, які під ударом важко озброєних дружинників почали відступати. Але половці не витримали монгольського контрудару й кинулися врозтіч, уносячи безлад у лави руських дружин. Під час бою Данило був поранений у груди, але все-таки продовжував керувати своїми полками. Князь зміг організовано вивести військо з бою, уникнувши монголів, які переслідували їх три дні, і з незначними втратами повернутися додому.

Коли стало зрозуміло, що полки Мстислава Удатного й половці зазнали поразки, інші князі так і не рушили в бій, щоб переломити його на свою користь. Це дало монголам змогу розбити руські полки поодинці. Найзавзятіше чинив опір великий київський князь Мстислав, який устиг збудувати укріплений табір. Монголи три дні намагалися його захопити, але їхні спроби були невдалими. Тоді вони підступом зломили опір. Мстислав піддався обіцянці, що монголи відпустять обложених і не проллють їхньої крові в обмін за викуп. Але тільки-но руські князі склали зброю, монголи «людей посікли, а князів подавили, поклавши під дошки. А самі на верх сіли пирувати».

Під час битви на Калці руські дружини зазнали значних утрат: загинули шість князів, лише кожен десятий воїн повернувся неушкодженим. Як пише літопис, «руські князі зазнали такої поразки, якої ще не було ніколи».

Крім утрат княжих дружин, перша зустріч із монголами ніяк не позначилася на внутрішньому розвитку Русі. Монгольське військо, зруйнувавши декілька невеликих подніпровських міст, повернулося у свої степи. Русь надалі продовжувала залишатися роздробленою, а князі — вести міжусобну боротьбу.

Монгольська армія була добре навченою й дисциплінованою. Її основу складала важка кіннота. До армії також увійшли загони підкорених племен (одним із них були татари — саме тому руські літописці назвали це військо монголо-татарським). Монгольське військо також мало велику кількість різних метальних і стінобитних машин, якими опікувалися китайські інженери.

Русь і народи Центральної Європи своїм героїчним опором урятували Західну Європу від монгольської навали.

Наслідки:

Із 74 міст розорено 49. 14 із них уже не відродилися, а 15 із часом перетворилися на села. У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного нового міста, а домонгольського рівня кам’яного будівництва було досягнуто лише через сто років. Занепав ряд ремісничих спеціальностей, було втрачено секрети виробництва ювелірних виробів (емаль, зернь, чернь). Деякі райони знелюдніли, скоротилися посівні площі, занепала торгівля. Монголо-татарська навала також призвела до значних демографічних утрат, було знищено багато представників руської еліти.

Золота Орда дельта Волги столиця — місто Сарай (у перекладі — Палац).

Спочатку була складовою частиною Монгольської імперії, столиця Каракорум (на території сучасної Монголії), де перебував великий хан. У 60-ті рр. 13 ст. звільнилася від влади каракорумських ханів.

• Під владу землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Переяславщини, не були безпосередньо включені до складу Золотої Орди (за деяким винятком Кіровоградщина). 

• «давали їм десяту частину від усього — як від людей, так і від майна». Плужне (податок із плуга), мито, подвірне (податок із двору), корм (перевезення й утримання ханських послів). Переписи населення і майна. Перший 1245—1246 рр. Крім того, починаючи з 50-х рр. 13 ст., запроваджують баскакську систему. 

• Баскаки (намісники) з воєнним загоном, об’їжджаючи свої володіння, збирали данину і здійснювали нагляд над своїми територіями. Укріплені пункти (Торговиця Кіровоградщина). 

• Влада князів у цих землях зберігалася, проте право на князювання підтверджував монгольський хан своїм ярликом – грамотою-дозволом на володіння землями – в обмін на визнання своєї зверхності та зобов’язання надавати йому військо й сплачувати данину.

Толерантно ставилися до християнства і православного духовенства.

«Знекняження» окремих земель: Переяславське князівство (безпосередню владу монголо-татар). Київське князівство майже всю другу половину 13 — початок 14 ст. теж залишалося без князя. У чернігово-сіверських Ольговичі після загибелі в Орді Михайла Всеволодовича, який відмовився шанувати монгольські язичницькі ідоли, вони теж утрачають владу. знелюднення земель Переяславщини та Чернігівщини. Поступово центр Чернігівщини перемістився до міста Брянськ, яке наприкінці 13 ст. потрапило під владу смоленських князів. Нащадки Ольговичів змогли лише закріпитися в невеличких удільних князівствах, що розташовувалися у верхів’ях річки Ока. Так постали чисельні княжі «верховські» роди: Новосильські, Одоївські, Воротинські, Масальські, Мезецькі, Оболенські тощо.

Таким чином, монголи фактично знищили Київське, Переяславське і Чернігово-Сіверське князівства. У межах цих земель постали монголо-татарські округи — «тьми». Землі на південь від Києва стали називати Татарською землею, а згодом і Поділлям. На цих землях жило як монголо-татарське населення, так і підкорене.

Галицько-Волинське князівство не потрапило в безпосередню залежність від Орди. Міста і господарство земель швидко відновилися, але єдність порушена.