Ерліх Константин - ЭРЛИХ КОНСТАНТИН

ғұмырнама - түпнұсқа

1948 жылы 24 наурызда Омбы облысының Одесса ауданында дүниеге келген. 1975 жылы Омбы педагогикалық институтының шетел тілдері факультетін бітірген. Мектепте мұғалім, облыстық, республикалық радиода тілші, аудармашы, «Қазақстан» баспасында аға редактор болып істеген.

«Эскиз» атты прозалық кітаптың авторы. Мұнымен бірге «Күндей сұлу Күнікей», «Кедейдің үш баласы, «Қазақ халқының ертегілері», «Ұйғыр халқының ертегілері» атты кітаптарды неміс тіліне аударған.

український переклад

Ерліх Константин Володимирович народився в 24 березня 1948 року в селі Желанному, Одеського району, Омської області в родині депортованих німців. Письменник, журналіст, публіцист політик.

Коротка біографія:

Константин Ерліх народився 24 березня післявоєнного 1948 року в селі Желанному, Одеського району, Омської області, куди в 1941 році був депортований його батько з АРСР німців Поволжя. Як і всім німецьким дітям післявоєнного періоду, Костянтину часто доводилося чути на свою адресу ненависне слово «фашист» від своїх однолітків, а також нерідко терпіти і фізичні образи з боку тих, хто по праву відносив себе до категорії переможців у другій світовій війні. Як відомо, тоді себе ніхто особливо не обтяжував пошуками різниці між поняттям «фашист» і німецької національністю. Всі німці, навіть свої, радянські були зараховані до розряду ворогів радянської влади, з усіма витікаючими звідси наслідками. Все негативне антинімецьке тло післявоєнного періоду залишило глибокий слід у долях кожного хлопчака з родин радянських німців. Багато з них мирилися з другосортною роллю, відведеною їм у суспільстві. Але, Костянтин ставився до тих небагатьох, які вирішили вирватися за межі умовної «загороди», уготованого їм сліпими послідовниками сталінізму.

Потрапивши після закінчення середньої школи на службу в Радянську Армію, Костянтин Ерліх проявив там помітні схильності до журналістики, пройшов відповідний курс навчання і навіть друкувався в армійській газеті «Радянський воїн». Після закінчення строкової служби в армії Ерліх вступив до Омського педагогічного інституту, закінчивши там філологічний факультет у 1975 році, отримавши відмінні знання німецької та англійської мови. З 1974 по 1978 роки Ерліх був редактором німецького радіо, спочатку в Омській області, а потім уже республіканського в Алма-Аті. Потім він, протягом десятиліття, працював в якості редактора у видавництві «Казахстан» в столиці однойменної республіки. Добре зарекомендувавши себе, як фахівець в проблематиці радянських німців, Ерліх був помічений керівництвом Казахстану і в 1988 році йому довірили посаду головного редактора республіканської німецької газети «Freundschaft», яка пізніше видавалася під назвою «Deutsche Allgemeine Zeitung».

Свою професійну роботу в німецьких редакціях і видавництві Ерліх поєднував з паралельним вивченням історії радянських німців. На цю тему він опублікував, ще в період глибокого «застою» в СРСР, в 1982 році, свою першу книгу «Lose Blaetter». Уже через рік з'явилася його друга книга - «Panorama der sowjetdeutschen Literatur» - Literaturgeschichtlicher berblick., Алма-Ата, 1983. Потім Ерліх на протязі п'яти років трудився над фундаментальним дослідженням, які вийшли у світ в 1988 році в Алмі-Аті під назвою «Lebendiges Erbe. Aufzeichnungen zur Siedlungsgeographie und Kulturgeschichte der Deutschen in Russland und der Sowjetunion ». У російському перекладі ця книга фрагментарно публікувалася в газеті «Фройндшафт». На той, доперебудовний період, коли вона писалася, ця книга була і залишається єдиним, найбільш ємнісним і сильним дослідженням в історії радянських німців за весь післявоєнний період. У цій книзі Костянин Ерліх виступає не просто як історик, але і як політик. За матеріалами цієї книги Ерліх в 1990 році, в НДР (яка ще не встигла розпастися), здобув ступінь кандидата історичних наук.

Постійно стикаючись з проблематикою радянських німців, будучи плоть від плоті сином німецького багатостраждального народу, Костянтин Ерліх закономірно включився в політичний процес по реабілітації свого народу. Звичайно, займаючи відповідальну посаду головного редактора республіканської німецької газети в Казахстані, де проживала половина всіх засланців німців СРСР, Ерліх був затиснутий в якісь невидимі рамки системи, з якими не можна було не рахуватися. Тому він не міг відкрито, як інші активісти німецького реабілітаційного руху кінця вісімдесятих років, висловлювати критику цієї системи. Точніше, міг би, з безумовною втратою своєї посади. Але від цього втратив би не тільки особисто Ерліх, але і весь рух в цілому, тому що Ерліх багато робив для його становлення, допомагаючи групі однодумців, як у пропаганді ідей самого руху через очолювану ним газету, так і в організаційному його становленні.

До Німеччини Костянтин Ерліх перебрався в 1997 році, коли в Казахстані йому вже нічого не залишалося робити (бо численна німецька община перебралася на свою батьківщину). Але і тут, в Гамбурзі, Костянтин не замикається в собі і на західних «принадах соціального благополуччя». Його не залишає проблематика невирішеного національного питання. Він бачить серйозні вади у внутрішній і зовнішній політиці Німеччини, перш за все через її ставлення до проблеми радянських німців. Не оглядаючись ні на кого, Ерліх створив, і, вже 10 років, наодинці видає вельми солідну і компетентну газету для німців переселенців під назвою «Diplomatischer Kurjer». Газета чесно і гідно висловлює громадянську і політичну позицію її видавця, часто розходиться з позицією німецької влади. Коли навесні і влітку 2002 року в Берліні створювався Міжнародний конвент радянських німців-переселенців, Костянтин Ерліх від німецької сторони, разом з Володимиром Бауером від російської сторони взяли на себе основну політичну відповідальність за його зародження. В знак подяки за їх внесок у справу становлення Конвенту, вони згодом були проголошені почесними його співголовами.

Творчий доробок: