Урочище Шомкалган

казахська легенда

Був час, коли кокандські хани володіли деякими південними районами казахського степу і збирали з беззахисних казахів рясну данину. Поблизу Отара, в долинах річки Копе кочував в ті роки один казахський рід. Не витерпіли казахи гноблення кокандців, жорстоко розправилися вони зі збирачами данини. Одних убили, інших прогнали.

Послав Кокандський хан незлічене військо для розправи з повстанцями. Вирізали кокандці всіх чоловіків і погнали в полон жінок та дітей, а майно розграбували.

Захвилювалися казахські аули. У роді Шапрашти знайшовся хоробрий батир Суранчи Ахилбек-Ули. Став він збирати по степу джигітів. Зібрав невелике, але хоробре військо і повів це військо на кокандців. Пізно ввечері підійшли казахи до Кокандського стану і розбили свій табір.

Знав Суранчи, що не перемогти йому кокандців у відкритому бою. Наказав він джигітам розвести якомога більше вогнищ, бити палицями в дошки, кричати і свистіти. А сам відправив послів до кокандців і зажадав здатися в полон.

Кокандців подумали, що Суранчі зібрав величезне військо, і розгубилися. У їх рядах почалася паніка. А Суранчи тільки цього і чекав. З гиком і свистом кинулися джигіти на Кокандський табір. Кокандці кинулися тікати, вони не встигли навіть надіти сідла на верблюдів, так і залишили їх у степу.

З тих пір ця місцевість, де відбувалася битва, стала називатися Шомкалган, що означає - «Місце, де залишилися верблюжі сідла».

переклад Дарії Когутяк