Як Алдар-Косе надурив товстуна

казахська народна казка

Якось один товстун попрямував в гості до родича. На голові він ніс казан з просом - подарунок господарю. В очікуванні веселощів і частування він перебував у чудовому настрої й зачіпав жартами всіх перехожих.

Раптом назустріч йому на сивому коні трусить Алдар-Косе, та ще й розмахує камчою, видно було, що він поспішав кудись.

— Гей, Алдар-Косе! — кричить йому товстун.— Куди поспішаєш? Стривай ненадовго, кажуть, тобі траплялося обманювати самого шайтана. А ось мене, друже, тобі нізащо не здурити!

Алдар-Косе, поганяючи коня, відповів з пересторогою:

— Поганий ти вибрав час для жартів, добра людино. Кінець світу ось - дивись-но, все небо в полум'ї, того й жди, що обвалиться!

Товстун зі страху глянув на небо, а казан, в той час, з голови й упав, і просо розсипалося по дорозі. А коли він, згодом таки, добрався до байських хоромів, то повідав господарю:

— Ой баю, що ж я накоїв — бідкався-волав товстун.

А Алдар-Косе, притримавши коня, засміявся йому в слід:

— Важко надурити розумного, а от дурень сам себе здурить.

переклад Дарії Когутяк