Бай Утежан та Алдар-Косе

казахська народна казка

Заприязнився Алдар-Косе з баем Утежаном. Як у свого друга, взяв він у бая багато худоби та іншого різного добра, у свою чергу, Утежану, як побратиму, Алдар пообіцяв дати те, що йому сподобається.

Якось раз Утежан прийшов у гості до Алдара-Косе. Ще до його приходу Алдар піймав двох зайців: одного з них узяв з собою в степ, а іншого залишив удома. В степу Алдар пас худобу, а там, удома, прийшов Утежан і питає у дружини Алдара:

— Де Алдар?

— Алдар пішов у степ худобу пасти, — сказала дружина.

— А в степу він один? — запитав Утежан.

— Ні, — сказала дружина Алдара. — Він не сам, з ним заєць.

Вирушив Утежан шукати свого друга. Знайшов його, привітались, а Алдар-Косе бере зайця і каже:

— Іди, зайчику, додому і скажи моїй дружині, щоб нам приготувала обід...

Випустив Алдар-Косе зайця, і той побіг у степ. Друзі присіли, поговорили про те, про се і пішли обідати до Алдара. Прийшли в юрту, а там уже все готове і заєць сидить собі. Подивовувався Утежан, і думає: «Попрошу-но я у нього цього зайця. І в мене буде слухняний заєць, як у мого друга».

Пообідали, напилися кумису, Утежану пора і додому, от й Алдар-Косе каже до свого приятеля:

— Бери в мене, що хочеш!..

— Мені нічого не треба, — сказав Утежан. — Дай мені тільки твого зайця.

— Ну що ж! Для друга не жаль і зайця,— погодився Алдар.

Утежан йде додому і радіє: який у нього хороший друг, не пошкодував для нього розумного зайця. Через деякий час уже Алдар-Косе відправився в гості до Утежана. Той теж був у степу, Алдар-Косе розшукав його. Привіталися, поговорили, Утежан був радий другові. І він теж посилає зайця додому сказати, щоб дружина приготувала обід. Заєць вискочив - і гайда в степ, тільки його й бачили. Приходять Утежан і Алдар-Косе в юрту, а там нічого не приготовано.

— Заєць хіба не прибігав? — Запитує свою дружину Утежан.

— Ні, не прибігав, — відповідає дружина. А сама-то вона не здогадалася, що треба приготувати обід для гостей. — Е-е-е, друзяко, ти, видно, не так добре годував зайця, — сказав Алдар-Косе. — Треба було давати йому жапрак, а ти не давав, от він і побіг шукати цієї трави. Почекай трохи, він повернеться, я зараз піду і знайду його.

Алдар-Косе ще по дорозі до Утежана впіймав, на всяк випадок, зайця і прив'язав його в траві. Тепер він і відправився за цим зайцем та приніс його Утежану. Заспокоївся Утежан, побачивши свого зайця, і знову дав своєму другові і коней, і корів, і верблюдів, а Алдар-Косе з усім цим багатством відправився додому.

Знову занудьгував Утежан сам вдома й вирішив піти до друга, в чергове, в гості. Алдар-Косе вже приготувався зустріти Утежана, він зробив сибизгу, а до жінки промовив:

— Я заріжу барана і його тельбухи прив'яжу до твого живота. Коли прийде Утежан, ти лежи, наче хвора, я тобі буду говорити, щоб ти поставила кипяток та приготувала їжу, але ти не вставай. Ось й прийшов Утежан.

— Вставай,— звернувся Алдар-Косе до дружини, - постав котел і приготуй м'ясо для гостей.

Але дружина не вставала, тоді Алдар-Косе знову повторив своє прохання, але вона не встала, а продовжувала охати і стогнати. Розсердився на неї Алдар, кинувся з ножем і ніби пропоров їй живіт. Злякався Утежан, що через нього друг зарізав свою дружину. Він не знав, що Алдар надурив його і розпоров баранячі тельбухи, а не живіт дружини. Утежан почав умовляти друзяку не сердитися на дружину. Алдар-Косе відійшов від дружини, зробив вигляд, що заспокоївся, і сказав Утежану:

— Ну, гаразд, хай буде по-твоєму, доведеться тепер її лікувати.

Він узяв зі скрині сибизгу і давай дути в рот дружині. Його жінка схопилась абсолютно здорова і стала готувати обід: м'ясо і чай. Здивувався Утежан чудесній властивості простої дудочки, ще більше позаздрив другові, який має таку сибизгу. Скоро чан закипів, друзі напилися чаю, а через невеликий час наїлися баранячого м'яса. Пора Утежану додому.

— Бери в мене, що хочеш, — сказав Алдар-Косе друзякові.

Утежан взяв сибизгу і, задоволений своїм другом, відправився додому. Через кілька днів уже Алдар-Косе пішов у гості до Утежана. Той зрадів і каже дружині:

— Вставай!

Незважаючи, що його жінка була хвора.

— Приготуй самовар і звари м'ясо, - повторив Утежан.

Але дружина не могла встати, тоді Утежан взяв ніж і кинувся на дружину. Дружина тут же померла і, як не старався Утежан, дуючи в свою сибизгу.

— Ех, друже, що ж ти накоїв, — сказав Алдар-Косе. — Глянь-но на сибизгу. Адже ось тут знаходився маленький язичок, зроблений з жили Кара-дяу, а ти його загубив. Іди скоріше шукай Кара-дяу, убий його і принеси жилу, а я зроблю новий виступ у сибизгу.

Засмучений і знедолений Утежан відправився шукати Кара-дяу. Довго він блукав у степу і нарешті знайшов Кара-дяу, кинувся на нього, щоб забити. Але той був набагато сильнішим за Утежана і вбив його самого.

А Алдар-Косе уже заздалегідь знав, що так має статися, і як тільки пішов Утежан, він забрав худобу свого завидющого побратима і відправився до себе додому.

переклад Дарії Когутяк