Як Алдар-Косе забрав коня у злодія

казахська народна казка

Якось, Алдар відправився пішки з рідного аулу в далекий край. Йшов він дні і ночі через пустелі, степи та ліси, зупиняючись на нічліг в аулах в бідних пастухів. Одного разу в будинок чабана, у якого зупинився Алдар на нічліг, прибіг син верблюдника і каже:

— У будинок молодої дружини Шигай-бая приїхав знаменитий злодій і привів жеребця. Шерсть у нього - золотом блищить, хвіст і грива - за вітром майорять, зуби як перлинни, а очі, мов зірки, горять. А який прудкий, кажуть, птахів обганяє. Шигай-бай хоче пустити його в свій кінський табун. Водить злодій його в шовковій упряжі, під шовковим покривалом. Побачив жеребця мій батько й каже: «Племінний, мабуть, жеребець, розвести б у нас його потомство. Та тільки Шигай-бай тепер нікому коня не покаже і зажене його в Шиган».

— Звичайно, так і буде! — кажуть пастухи. — Ото би взяти від нього хоча б одного лошати!

— Є над чім подумати!.. — сказав їм Алдар. — Я видурю в злодія жеребця і, тоді, вам подарую по одному лошаті.

— Гех,.. дорогий ти наш, нічого не вийде...

— Шигай-бай береже його як зіницю ока. Не віддасть він тобі жеребця.

— А ну скажіть мені, коли злодій відправиться в дорогу? Якою дорогою він поїде?

— Поїде додому Шигай-бая, що в Шигані, завтра на зорі, а дорогу триматиме до дубового гаю.

— Тоді я відправляюся вже сьогодні,— сказав Алдар і рушив у дорогу.

Доїхав він до дубового гаю, сів в укриття за густим чагарником, поблизу стежки, і став чекати злодія. Коли сонце було вже в зеніті й стало безжально палити, в'їхав злодій на своєму коні в гай, ведучи племінного жеребця на поводку. Зморенний хмільним кумисом і втомлений після безсонних ночей, він задрімав у сідлі. Цього і хотів Алдар. Коли злодій проскакав повз нього: він, обережно, знявши повідок, завів жеребця в лісову гущавину і там прив'язав до дерева. Знявши з жеребця шовкове покривало, Алдар покрив ним себе, надів повідок на свою голову і вимастив брудом обличчя та пішов на поводі у злодія.

Коли вони відійшли досить далеко, Алдар зупинився і смикнув за повід. Задрімавший злодій розплющив очі, гримнув «Н-но-о» і озирнувся назад. А ж раптом, замість коня він побачив якогось диявола під шовковим покривалом. Злякався злодій, кинув повідок, хльоснув свого коня батогом і кинувся навскач.

— Не кидай мене в лісі! — закричав Алдар йому вслід і, розвіваючи за вітром своїм покривалом, довго гнався за ним.

— О, бережи мене, аллах, геть-геть - ти диявол! — закричав злодій не своїм голосом і ще настирливіше став поганяти коня.

Приїхав він до Шигай-бая і розповів йому всю свою історію, а Шигай-бай розлютився на злодія, відібрав у нього коня, зняв з нього шубу, побив і вигнав з дому.

А Алдар, верхи на попелясто-сірому жеребці, приїхав у свій аул. От із тих часів, від цього красеня коня і пішла порода сіро-попелястих коней - казахська чистопородна.

переклад Дарії Когутяк