Легенда про Нурдаге

казахська легенда

Далеко по світу прокотилася слава про багатія Нурдага. Ніхто ще не заздрив його багатству, але кожен вихваляв долю за те, що рясні скарби вона віддала в добрі і щедрі руки. Ніхто ніколи не чув від Нурдага відмови у допомозі. У цілій країні чи знайшовся хоча б один бідняк, який не благав богів за Нурдага, за його милосердя і співчуття до всіх нещасних, знедолених і пригноблених. Багатий був Нурдаг. Цілі табуни прудконогих коней паслися на ситих полях, величезні комори ломилися від хлібних запасів; куди тільки не кине він свій погляд, тяглися вікові ліси. Все було його, все навколо належало йому.

Але не славою і багатством був щасливий Нурдаг. Струнка, як пальма, ніжна, як троянда, лагідна, як голубка, росла у Нурдага прекрасна дочка Сутана. У ній-то старий знаходив і щастя, і радість, для неї він і всі добрі справи чинив, нею однією він і жив. Оберігав та плекав, не зводив очей Нурдаг з милої доці своєї. Багато наречених, і знатних, і багатих, з'являлося в палатах нурдагових, але нікого з них Сутана не обрала собі за чоловіка. При жодному з них не затріпотіло її чисте непорочне серце. А батько зарікся, що не віддасть прекрасної голубки своєї тому, кого не полюбить вона.

І чекає дівоче серце обранця, і вірить Нурдаг, що чистота й непорочність, лагідність й доброта цього серця зупиняться на гідному обранцю. Любить і пестить Нурдаг дорогу свою голубку, у відповідь - любить і шанує Сутана старого батька.

Але немає повного щастя в славній, шанованій і багатій родині. Затьмарюють думи Нурдага, засмучують серце його турботи про сина Карамана. Багато горя і сліз доставив батькові Караман. Давно вже він від сім'ї відцурався і заприятелював з найнепристойнішими людьми. Умовляння, прохання, погрози старого не могли напоумити Карамана. Скільки вже Нурдаг грошей за нього переплатив і готовий ще половину своїх багатств віддати, аби вирвати його з нечестивого життя, але ніщо не допомагає. Ганьбить Караман славне ім'я Нурдага, руйнує мир і спокій доброчесного життя старого. І сумний, і печальний часами стає Нурдаг через сина свого.

Але не одні ті турботи про нещасного сина, останнім часом, обтяжують Нурдага. Хижим оком яструба втупився в прекрасну голубку управитель Бараба, старий, злий і мстивий був той чоловік. Весь нарід його не любив, не любив і Нурдаг та всіляко намагався уникати його. Чи віддасть Нурдаг свій перший скарб, свою найбільшу коштовність злому старому? Ні! Швидше життя своє віддасть, краще понесе свою сиву голову на плаху, аніж дозволить доторкнутися до прекрасної Сутани нечистивому і розпусному Барабі.

Шалена злість, жадоба помсти, оволоділи Барабою, коли почув він від зухвалого Нурдага відмову на своє сватання. Звик він, що волю його всі беззаперечно виконували, бо тремтіли, і схилялися перед ним, як перед володарем їхнім. За думкам Бараби, велику честь він приносив сім'ї Нурдага, що породичатися йому пропонував, а Нурдаг не тільки від такої честі ухилився, але зухвало і рішуче оголосив, що не дасть заклювати старому яструбу молоду голубку.

І став тоді Бараба всіляко, всіма засобами, утискати і розоряти Нурдага. Довго боровся Нурдаг з Барабою, але на боці правителя завжди були влада і насильство, а тому Нурдаг завжди залишався переможеним. Але не вірив чесний і добрий старий, що на землі немає правди і справедливості. І пішов Нурдаг шукати суду і розради над Барабою. Знав Нурдаг, що правда, таки, дорого коштує, і поки до неї дійдеш, чимало грошей витратиш, і тому, запасся багатющими дарами, вирушив у далеку путь.

Довго і суворо наказував він численним своїм служникам більше життя охороняти від хижого правителя прекрасну Сутану, і був переконаний Нурдаг, що з любові до нього слуги навіть без сну готові виконувати його накази. Довго подорожував Нурдаг, чималих зусиль йому вартувало було дійти до правди, а ще більше грошей довелося витратити. Але радісний повертався Нурдаг, бо слідом за ним їхав посланець владики, царя цієї землі, щоб творити суд над правителем Барабой. Та впевнений був Нурдаг, що проти Бараби весь народ вийде свідчити, і вже не минути лиха жорстокому і безбожному правителю.

Але на велику скорботу повернувся Нурдаг. Сум'яття, крики і стогони застав він у своїм домі. Не устерегли вірні слуги голубки Нурдага, і не прекрасний променистий образ Сутани висвітлив радістю обличчя старого, а шалене горе викликав вигляд свіжої могили. Заклював підлий шуліка чисту голубку. Обманом і насильством захопив Бараба дочку Нурдага. І не витримала троянда отруйного жала, зачахла і померла. Не могла знести чиста і непорочна дівчина безчестя та ганьби, і в помутнівшому розумі викинулася з башти в глибокі води річки, що омивала замок правителя.

Багато днів ніхто не бачив Нурдага, ніхто про нього й слова не чув. Настали святкування, які весь народ урочисто святкував. На святкування правитель завжди виходив до людей, яких він вирізняв і знаходив гідними, і в цей час їм нагороди роздавав.А потім починалися ігрища, танці, пісні.

Весь народ був у зборі: чекали тільки правителя.На дорогому коні в багатій упряжі появився, нарешті, Бараба. І раптом над головами народу просвистіли влучні стріли і вп'ялися в саме серце Бараби.

З-за пагорба вийшов Нурдаг, твердою ходою гордо вийшов він до народу і голосно сказав: «Суду віддаю себе». І був закон у тій країні непорушний: узяв життя - життям заплатить. І присудили Нурдага до страти. І ще був закон: який говорив, страчуючий засудженого отримує половину маєтку, тим залишеного. Був цей закон встановлено тому, що ніхто не хотів іти палачем, караючи на смерть людей. І якщо у всій країні не знаходилося палача, то засуджений позбавлявся від смерті. Весь народ був упевнений, що ні за які скарби не знайдеться нікого в палачі Нурдага.

Гордо і сміливо йшов Нурдаг до місця страти, з радістю готувався він прийняти смерть, як позбавлення від всіх перенесених ним лих, горя і страждання. Але, підійшовши до плахи, не побачив Нурдаг поблизу палачів. Зрозумів він, що навіть найжорстокіший і найкорисливіший з народу не хоче підняти на нього руки.

І востаннє прокричав суддя гучним голосом: «Хто учинить страту над засудженим, отримає половину маєтків його». І ворухнувся натовп, і таки вийшов звідти жорстока і корислива людина. Побачив його Нурдаг і, як підрізаний колос, впав бездиханним. Жорстокою і корисливою людиною то був Караман, син його...

В останню хвилину боги зглянулися над багатостраждальним Нурдагом, і страту вчинили самі, не допустивши батьковбивства. Так від розриву серця помер чесний, щедрий і справедливий Нурдаг, не перенісши чергової зради. А народ прокляв кровожерного його сина Карамана.

переклад Дарії Когутяк