Алдар-Косе й змія

казахська народна казка

Якось Алдар-Косе здружився зі змією. І ось, одного разу, пішов він з нею на полювання. Дорогою вони знайшли злиток золота, розміром з кінську голову. Ділити його їм не хотілося, а поступитися комусь одному з них — було шкода. Як тут бути? Змія тоді сказала Алдару:

— Нехай це золото дістанеться тому з нас, хто виявиться старше роками.

Алдар-Косе погодився, і вони почали пригадувати, кому скільки років тепер.

Змія повідала, що коли вона народилася сонце було завбільшки з вухо, а земля - з пітник (* - войлок під сідлом). Алдар-Косе, почувши це, заплакав. Тоді змія здивовано запитала його, через що він так плаче. Алдар, ледве стримуючись від сліз, відповів їй, що саме тоді, коли сонце було завбільшки з вухо, а земля з пітник, у нього помер старший син; тепер, згадавши про цей день, який, за розповідями змії, збігся з днем її народження: він і заплакав.

Так, ось, Алдар-Косе і перехитрив змію та отримав все золото.

переклад Дарії Когутяк