Казахська література (особливості)

Песни. В XV-XVII вв. широко развивалось разножанровое казахское устное народное творчество. Особое место занимали обрядовые песни, которые исполнялись при рождении ребенка, свадьбах, во время болезни, после смерти человека, на поминках, при встрече нового года. К свадебным песням относятся той бастар, жар-жар, бет ашар, кызтанысу. С обрядами, сопровождающими смерть, погребение и другие трагические события, связаны песни коштасу, естирту, конил айту, жоктау, жубату.

Одной из наиболее широко распространенных форм казахского песенного творчества было "терме" - короткая, однородная по ритму мелодия речитативного склада, на основе которой акыны создавали свои поэтические импровизации, жырши (сказители) передавали эпические и исторические поэмы, сказки, легенды.

Если терме, за редким исключением, по своему музыкальному содержанию не имело развитой мелодической линии, то песенные произведения отличались выразительностью и напевностью, большим диапазоном, стройностью и разнообразием построений куплетных форм.

Основными жанрами вокального творчества были трудовые песни, песни на темы эпоса и истории, борьбы и протеста, лирические и обрядовые песни.

Исполнение эпических и исторических сказаний носило характер речитативного распева небольших, коротких по диапазону мелодий, исполнявшихся под сопровождение кобыза или домбры. Песни лирического содержания отличались распевностью и широтой мелодии.

Соціально-побутові поеми присвячені любові молодих людей, в яких велике місце відводиться опису побуту, звичаїв, традицій народу. Найбільш популярними є "Кози Корпеш і Баян Сулу", "Киз Жибек", "Кулше киз", "Назимбек", "Сулу Шаш", "Макпал киз".

Істотний вплив на складання казахських ліричних поем справила класична поезія народів Сходу. Ліричні пісні про кохання "Жусуп і Зліха", "Лейлі і Мажнун", "Боз жігіт", "Сейфуль Малик", "Тахир і Зухра" співалися і в казахських аулах.

Широкий розвиток в казахському усному творчості отримали твори різних жанрів: прислів'я, загадки, вислови, афоризми (шешендік создер), сатиричні, гумористичні, ліричні пісні, словесні змагання на побутові теми і т.п.

Музична творчість. Трудова діяльність, звичаї та обряди, народні ігри та святкування - все це знаходило своє відображення в музиці. Розвитку вокального та інструментального мистецтва сприяло і те, що традиції поетичних змагань стали поширюватися на виконання інструментальних і вокальних творів. Казахам, як і деяким іншим народам, були відомі тільки форми сольного виконання. Співак-соліст, акомпанує собі на музичному інструменті, або соліст-інструменталіст були єдиними носіями народної музичної культури.

Повсюдно поширеним музичним інструментом, що є неодмінною приналежністю кожного акина і співака, була домбра - щипковий інструмент з трикутним або овальним корпусом, грифом і двома струнами. Поширений був і кобиз - смичковий інструмент з вигнутим грифом і порожнистим ковшоподібні корпусом, верхня частина якого була відкрита, а нижня - затягнута шкірою. Для струн і смичка, що мали форму лука, використовувався кінський волос.

Міцно входила в побут в XVI-XV1I ст. гра на народних інструментах. Талановиті народні музиканти створювали інструментальні твори (кюй) на епічні, історичні, казкові та побутові теми. Перед виконанням кюйев на домбрі музикант зазвичай передавав в короткому оповіданні зміст твору, закінчував його фразою: "А тепер послухайте як розповість про це домбра".

Поєднання в одній особі сказителя, музиканта, співака і поета було традиційним і спостерігалося на всіх етапах розвитку музичного мистецтва у казахів. Саме в силу цього до нас дійшли пов'язані з музикою чудові зразки усної народної поетичної творчості минулого.

Скарби усної літератури створювали і передавали з покоління в покоління талановиті люди - акини, жирау, співаки, імпровізатори. Поняття "акин", "жирау", "жирши", "елещш" - багато в чому різні.

Людини, що володів даром імпровізації, що складають пісні експромтом, називали у казахів акином. Вони з'явилися ще в середні століття. Значення їх посилюється в XV-XVI ст. Акини в той же час були виконавцями творів усної народної творчості. Вони поділялися на жирші (билин) і оленші (пісенники). Багато хто з них були професіоналами.

* інформація за сприяння